5 книг про жінок, які символізують епохи

Гілларі Клінтон, Агата Крісті, Коко Шанель – ці жінки завжди залишалися непохитні у своїй простоті і, одночасно, величі.

Бажання дізнатися правду про кумирів завжди пов'язано з ризиком перетворенням героїв на пересічних персонажів. І все-таки були легендарні особистості, з яких писалося життя не одного покоління. Ці жінки завжди залишалися непохитні у своїй "автобіографічній" простоті і, одночасно, величі. Навіть їхні слабкості додавали їм сили, – пише письменник Ігор Бондар-Терещенко на сторінках Новое время.

Гілларі Клінтон. Важкі рішення: Наш формат

Свою 600-сторінкову книгу Гілларі Клінтон, двічі сенаторка і двічі кандидат у президенти США, присвятила рокам служби на посаді державного секретаря в адміністрації Барака Обами.

У 2008 році Клінтон поступилася йому на виборах, і займала пост держсекретаря з 2009 року по 2013-й. Багато з того, що вона зробила для своєї країни, заслуговує все-таки на високу оцінку. По-перше, за час роботи Клінтон у Білому Домі було вжито рішучих заходів у боротьбі з тероризмом, убито лідера Аль-Каїди Усаму бін Ладена, почалася "Арабська весна". (Хоча Клінтон і згадує про розбіжності з президентом Обамою з цього питання – вона настійно радила йому озброїти сирійські сили, але він відмовився, вирішивши не робити різких жестів.) По-друге, пані держсекретар запропонувала зняти економічну блокаду з Куби: піти шляхом "від зворотного" і зробити її залежною від Америки в торгово-економічному плані. По-третє, саме в цей період намітилося перезавантаження відносин з Росією. Клінтон намагалася вибудувати зовнішню політику так, щоб мати справу не з противниками, а з партнерами.

Агата Крісті. Автобіографія: Collins

З життєпису класика детективного роману можна дізнатися, серед іншого, про те, як Агата Крісті не стала співачкою, працювала медсестрою в Першу світову й обожнювала серфінг.

Про своє життя вона розповідає крізь сімейну історію. На розкопках у Єгипті, в кабіні аероплана і навіть під час кінних перегонів вона згадує всіх своїх родичів, деякі з них стали прототипами персонажів її знаменитих романів. Чи не через своєрідний "фемінізм" авторки жоден з них не мав "сексуального" характеру: інтриги, сюжету, відповідних героїв. "Детектив був розповіддю з мораллю. І ті, хто писав, і ті, хто читав ці книжки, були проти злочинця і за безневинну жертву. Нікому й на думку прийти не могло, що настане час, коли детективи будуть читати заради сцен насильства, задля отримання садистського задоволення від жорстокості заради жорстокості…", – так писала мудра Агата у автобіографії.

.

Шанель Коко: Assouline Publishing

У своїх мемуарах мадемуазель Шанель заявила, що завжди віддавала перевагу роботі, оскільки без неї вона була просто Габріель, а з нею − великою Коко.

По суті, вся книга про горду і неприступну француженку, яка так і не стала дружиною герцога, − це розповідь про життя, присвячене роботі.

Шанель продовжувала створювати бездоганні наряди навіть під час німецької окупації Франції − потім їй за це докоряли. Але як вона могла вчинити інакше? У цій історії спідниці у жінок, закочуючись, роблять їх схожими на гусок, довгі подоли метуть пилюку на тротуарах, парфуми глушать запах поту. Саме Коко Шанель, пройшовши шлях від простої модистки до ікони стилю, змогла навести лад в цьому світі.

.

Пауло Коельйо. Шпигунка: Клуб Сімейного Дозвілля

Відомий автор адаптації реальності в зручну модель недільного чтива цього разу звернувся до теми фемінізму. Вже від самого початку його роману дійство має цілком "кінематографічний" вигляд: вояки сумлінно й показово розстрілюють арештантку, а офіцер робить контрольний постріл. У чому ж була її вина, найвідомішої зі шпигунок усіх часів та народів, легендарної Мати Харі?

"Я думала, що могла маніпулювати тими, хто хотів знати державні секрети; я думала, що німці, французи, англійці й іспанці ніколи не мали сили мені опиратися, а завершилося все тим, що зманіпулювали мною". Тобто чоловічій світ в історії шпіонажу, як бачимо, переміг, але, насправді, гору взяли жінки, бо їх карали вже за те, що вони жіночні. Або, як каже героїня, "в більшості випадків моя провина полягала лише в тому, що я булла емансипованою жінкою у світі, керованому чоловіками".

Белетризована історія відомої шпигунки виростає на своєрідний маніфест проти світу патріархального – на захист відроджуваного у "шпигунський" спосіб матріархату. І всі злочини головної героїні – це всього лише поширення пліток у салонах вищого світу, де вона оберталася. І вся її "шпигунська" майстерність в інтерпретації автора – це перетворення бабських пліток на "секрети" і "державні таємниці", які Мата Харі поширювала заради чоловічої уваги, влади і грошей. Всі, хто звинувачував її в усіх "шпигунських" гріхах, покаравши на смерть, чудово знали, що нічого нового вона не розповідає. Власне, як сам автор роману, який лише нагадав нам про історію жінки, що прагнула (і досягла) уваги у доволі вишуканий спосіб.

Юлія Кісіна. Елефантіна, або Кораблекрушенція Достоєвцева: Фабула

Кожна глава цього епохального роману починається інформаційним бюлетенем "щоденникового" зразка: "Піночета обрали президентом. У космос полетів космонавт з Монголії. СРСР оголосив польську "Солідарність" поза законом. У Лівані тривала громадянська війна. Компартія Болгарії обрала Тодора Живкова. СРСР виграв Чемпіонат світу з хокею. Саме в цей час у мене виявили підозру на поезію".

Далі заїжджі знаменитості – поети-авангардисти з Москви – п'ють пиво на Подолі, одного з них звуть Помідорний Гуру, який "раніше був хлопчиком на півдні України", звідки, згадаймо, приїхало чимало тодішньої літературної богеми. Все одно цілком поетично – із Києва з любов'ю прилетів привіт нашої героїні, яка захопилася генієм свого сяючого кумира. І саме любов до столиці радянської Батьківщини показала в романі київська провінціалка. Любов, яку, зауважмо, подарувала не кому-небудь, а відомому в оксамитовому підпіллі контркультури поетові.

Столичні глави в романі чудові своєю "малоросійською" свіжістю і знайомою "київською" ноткою, що тягнеться до раннього Булгакова.