Поділитись:

"При "совєтах" було добре", або Дивні люди навколо нас

Понеділок, 24 липня 2017, 07:40

Одного дня в типову липневу погоду, коли на дворі було сонечко і ясне небо над головою, я домовилась в телефонному режимі з директоркою ДНЗ № 18 (Вишків), що через годину заїду до неї взяти коментар і, якщо дозволить, залізу на дах, щоби побачити на власні очі, наскільки він дірявий, щоб оцінити, так би мовити, масштаб проблеми.

Коли вже я стояла біля ЦУМу в очікуванні 26 маршрутки, яка довезла б мене до пункту призначення, зірвався сильний вітер, а небо вкрилося густющими і темними хмарами.

"Ну круто! Ще й дощ зараз влупить... аби встигнути доїхати до того садочка", – подумала я. Всесвіт ніби почув мої думки, і тільки я це подумала, як під'їхала вона – 26 маршрутка.

Заплативши 4 гривні, вмостилась одразу ж біля "козирного" місця – поряд з вікном, а біля мене огрядна пані, яка зайняла ціле своє сидіння і чверть мого, що мені аж довелося майже втиснутись у те "козирне" вікно.

І тут розпочався дощ: спочатку пару крапель, потім дощ ставав все дужчим, коли вже їхали по вулиці Стрілецькій, стояла ціла дощова стіна, що аж крізь скло не видно було вулиці. "Двірники" маршрутки не справлялись з таким потоком води, і водій аж призупинив рух транспортого засобу. Я тут подумала, що раз вже стоїмо й перечікуємо дощ, спитаю я в огрядної жіночки, чи вона бува не знає, на якій зупинці виходити, щоби потрапити в 18 садочок:

– Е-еее-мм.. а я перепрошую, підкажіть, будь ласка, а на якій зупинці мені вийти, щоб потрапити до 18-го садочка?

Жіночка глянула на мене і насупилась так, що аж з'явились дві зморшки між бровами.

– А нащо тобі? Що на роботу хочеш влаштуватись? – відповіла запитанням на запитання.

– Ні, в мене там інші справи.

– Які такі справи?! Садочок зачинений.

– Я журналіст, і буду писати про цей садочок. То де мені вийти?

– Та що там писати, то ж діти на канікулах?

– У мене зустріч з завідувачем садочка?

– Ну вийдеш разом зі мною, я теж там буду виходити. (Хух! Нарешті пані завершила свій допит, і відповіла на запитання, а дві її зморшки між бровами розгладились).

– А шо там сталось?

– Та є проблема: дах протікає, кажуть, і всі внутрішні роботи, на які залучаються кошти батьків, зводяться нанівець.

– От я колись сама ходила в той садочок, так тоді був порядок. При "совєтах" було добре, і кормили добре. От виховательки собі сядуть, доллють собі в кампот і п'ють, а ми собі гралися, бігали, і всім добре було.. красота була…". А зараз що?! Тільки деруть гроші з тих батьків, а діти що заберуть потім ті пластікові вікна з собою, як перестануть вчитись в садочку? Не заберуть! І нащо, я не понімаю, ті батьки ті вікна там ставлять.

– Але ж там навчаються їхні діти, передусім вони це роблять для своїх дітей (Ну навіщо я її зачепила на свою голову!? Таак це "красота" – виховательки, які підмішують щось собі в компот, я так розумію, це "щось" високоградусне. Хіба ж то було добре?).

– Ой це дурня все, от колись був садочок, і годували нас там добре, а зараз що, – далі парирувала жінка. Потім розповідала історії про те, як здавали гроші за дітей в садочок її знайомі та інше. Її розповіді перервав дощ, який розійшовся ще сильніше, якраз тоді, коли їй треба було виходити на наступній зупинці.

- Ох.. ну і дощ… оце так попала під дощ недавно, так змокла… до нитки… а це знов прийдеться змокнути… ох…. капєц…. ох… О! Оно зупинка, я виходжу і ти виходь! – крикнула мені жінка, зібрала свої пакети і сумки, підвелась та, розпихаючи ліктями пасажирів, які стояли, "прочистила" нам дорогу до виходу.

Показавши, з якої сторони цей садочок, жінка зі своїми клунками чимдуж кинулась додому, щоб сховатись від дощу.

А я, відкривши фіртку, зайшла на подвір'я садочка і попрямувала до дверей. Втім мене зупинила величезна калюжа, яка простяглася від порогу ДНЗ і майже на усю стежку. Однак відступати не було куди, адже на дворі періщив дощ, а до дверей садочка, де дощу немає (надіюсь, той дах аж не настільки тече) мені треба було пройти декілька метрів калюжею, як виявилось, глибоководною, бо ступивши в це "озеро", вмить в черевики набралась вода.

Відкрила мені двері завідуюча садочка, і побачивши певно мої мокрі черевики та джинси запропонувала мені гарячого чаю, за яким і розповіла про проблему з дахом (Детальніше читайте тут).

У садочку пахло свіжою фарбою, а неподалік кабінету завідувачки дві жінки фарбували підлогу в кімнаті.

"От, діти на канікулах, а ми тут білим, фарбуємо, ремонтуємо", – прокоментувала завідуюча.

"Садочку 55 років, і першим випускникам вже певно десь біля 60-ти", – розповідала вона.

"Ага! Я, до речі, їхала з жінкою, яка колись, ще в радянські часи ходила до цього садочка", – зауважила я, згадавши про огрядну жінку з маршрутки.

Після запису коментаря мені провели міні-екскурсію садочком та показали сліди на стелях, які утворились внаслідок протікання даху.

На дворі, не дивлячись на чепурні клумби, все ж обшарпані і щербаті доріжки (половина яких заховалась в величезних калюжах після дощу) псували картину. Так само і зовнішній вигляд садочка, фасад якого потріпав невблаганний час. Ззовні садочок нагадує підстаркуватого чоловіка в старому, затертому жакеті, який був гарним і модним в часи його молодості.

В наступному році цьому садочку буде 55 років. Можливо, в бюджеті "знайдуться" кошти на подарунок, щоби поновити старий, потріпаний, дірявий "жакет" на новенький та утеплений.

Садочок № 18 в Луцьку><span class=Садочок № 18 в Луцьку

І для контрасту - дитячий садочок десь у Гамбурзі (якщо вірити Google)><span class=І для контрасту - дитячий садочок десь у Гамбурзі (якщо вірити Google)

-

Надрукувати
мітки:
коментарів
19 березня 2024
20 лютого 2024
21 січня 2024
19:30
29 грудня 2023
21 грудня 2023
14 грудня 2023
16:42
12 жовтня 2023
04 липня 2023
02 липня 2023
04 березня 2023