Поділитись:

Королева літератури жахів

Понеділок, 07 серпня 2017, 07:40

Не часто книжки, які я читаю, вражають мене настільки, що фактично переживаєш ті емоції, які й хотіли викликати в читачів автори.

Як правило, є книжки, які змушують задуматись, а є легке чтиво, "щоб розвантажити мозок", – це типу ті маленькі книжечки за 20 гривень в книжкових магазинах, любовні чи пригодницькі романи, які зазвичай беруть читати на пляж немолоді жіночки.

Є книжки, які читаєш з захопленням і не можеш дочекатись, коли ж дочитаєш до кінця, щоб дізнатись, чим вже все закінчилось. Пам'ятаю своє розчарування, коли дочитуючи одну з таких книжок, яку взяла в бібліотеці, виявила, що якась паскуда вирвала останні сторінки, де була розв'язка… Є ще наукова та психологічна література, але то вже більше для саморозвитку, і пік прочитання такої категорії книжок в мене був в університеті.

Але є книжки, які я зараховую у свій уявний список най-най-кращих, які мені коли-небудь доводилось читати. Слава Богу, цей почесний віртуальний список не швидкими темпами. але час від часу поповнюється.

Так от, ближче до теми! Є така штука як жанр хоррору (жахів) в літературі, де на меті у письменника – нагнати на читача страх, відчуття тривоги. Парадокс в тому, що в мене є табу на фільми жахів, які в принципі переглядалися раніше десь приблизно так: з приставленими долонями до очей в найжахливіших моментах, в яких я питала сестру: "Ну що, сцена, де він їй відриває голову, закінчилась? Вже можна дивитись?"

Відтак вирішила раз я не можу на таке спокійно дивитись, то не буду розгойдувати цими речами свою психіку.

Але література жахів – це зовсім інша історія, і я ніколи не думала, що одна з представниць цього жанру вразить мене своєю творчістю, вмінням тримати в напрузі читача протягом всього прочитання книги. Тому, леді і джентельмени, її величність, королева хоррору Дафна дю Мор'є. (на фото)

ЇЇ оповідання "Птахи" – це, я хочу сказати, щось неймовірне. Це історія про те, як птахи стали агресивними після суворої і голодної зими – спочатку чайки, потім хижі, а під кінець і невеликі птахи – всі стали нападати на людей. Справа в тім, що тут немає якихось страшних монстрів, чудовиськ, вбивств (як у тих таки голлівудських фільмах жахів), а Дафна дю Мор'є за допомогою пташок – здавалося б нешкідливих істот, змогла нагнати на читача (зрештою на мене – так точно) відчуття тривоги. Жах і напруга зростає в цьому оповіданні з кожною прочитаною сторінкою.

До слова, саме за мотивами цього оповідання зняв один зі своїх фільмів легендарний й талановитий Альфред Хічкок, а він, як ви знаєте, умів створювати в своїх фільмах атмосферу тривожної невизначеності та передчуття чогось жахливого.

Щоправда, самій Дафні не сподобалась екранізація, але, тим не менш, більшість глядачів, як завжди були під враженням від перегляду чергового шедевру від Хічкока, який, до речі, став взірцем такого жанру у кіно, як триллер.

У 2007 році зняли художній фільм про Дафну дю Мор'є, думаю, що варто переглянути.

Надрукувати
мітки:
коментарів