Максим ДЕЙНА: "Хочу зробити ім'я в Україні"

Перше вересня для більшості асоціюється із Днем знань, і я не виняток. Проте цього року ця дата змушує мене думати про далекий Дебрецен, куди у складі зібрної України U-18 з баскетболу 3х3 поїхав талановитий лучанин Максим Дейна.

На жаль, спортсмен травмувався в першому матчі та не зміг допомогти нашій команді у критичний момент...

Ідея поговорити з Максом виникла після того, як два спортивні експерти з проміжком в один день говорили зі мною про цього хлопця. Тренер "Волиньбаскету" Дмитро Чайковський рекомендував звернути увагу на молодого баскетболіста, а відомий журналіст топового видання "SportArena" Юрій Конкевич розповідав про однокласника свого сина, який "знищує" суперників на чемпіонаті світу в Китаї.

У Луцьку Максим перебував всього один неповний день, проте знайшов час взяти м'яч, вдягнути тренувальну форму та прийти на універсальний спортивний майданчик "CityPark", де ми й записали це інтерв'ю разом з його першим тренером Дмитром Чайковським.

– Чому баскетбол?

– Із чотирьох років я займався рукопашним боєм. Далі – футбол, плавання. Проте не склалося.

Згодом мені запропонували піти на баскетбольні тренування. Було дуже цікаво. Я почав дивитися різні відео, спостерігав, як забивають слем-данки.

В той час я дізнався про "Волиньбаскет", ходив на їхні матчі. Коли вони виграли кубок, я прийшов до Дмитра Йосиповича Чайковського, де займався із дублюючим складом.

– Дмитре Йосиповичу, питання до вас. Пригадайте той час, коли Максим почав тренуватися у вас.

– Прийшов він у 2010 році. Ми тоді зробили спортивний клас від "Волиньбаскета" в НВК № 26, де зібрали дуже багато хлопців. Я відразу помітив його характер. Якщо він був слабшим фізично чи технічно, то цього не показувалося. Він не погоджувався бути другим та постійно боровся, "вигризав" м'ячі.

Максим зміг обійти інших та досягти успіху, і це далеко не межа. Переконаний, що він буде грати на найвищому рівні, щонайменше, в Україні. Якщо в нас перспективи зникнуть, то не бачу сенсу затримувати його розвиток. Будемо шукати можливості за кордоном, де він продовжить розкривати свій талант.

– Чи є такі можливості за кордоном зараз?

– Звичайно, аби була згода самого Максима.

– А яка фінансова сторона? Молодий спортсмен може собі дозволити їздити показувати себе за кордон?

– Багато чого залежить від того, як ведуть спортсмена. Велику роль відіграють тренери. В Луцьку є Володимир Журжій, який опікується збірною U-18. Ми разом ведемо Максима вже два роки. І я, і він зацікавлені, щоб Дейна розвивався та досягав високих результатів.

Ми б хотіли, щоб це відбувалося у Луцьку, але наразі такої можливості немає. Залишаються невеликі надії на місцеву владу, яка повинна такими питаннями займатися та вболівати за команду, яка б грала в Чемпіонаті України. В протилежному випадку хлопці будуть їхати.

Як на мене, недоцільно розвивати в ДЮСШ молодих спортсменів, які потім працюватимуть на наших конкурентів в інших областях та країнах. Баскетбол не настільки дорогий спорт. Більше того, "Волиньбаскет" – єдина команда на Волині, яка вигравала національну першість та Кубок України. Зараз стан в клубі критичний. Бізнесу не цікаво в нас інвестувати. Але не цікаво, бо немає жодного декларативного посилу від держави, від влади. А це – соціальний проект в першу чергу.

Поглянемо на цей спортивний комплекс в "City Park". Абсолютно зрозуміло, що він завжди буде збитковим для Андрія Володимировича Покровського. Проте людина вкладає та розвиває. Це чудово. От тільки потрібно, щоб на таких об'єктах виростали спортсмени, а для цього вони мусять десь грати.

Повертаючись до Максима, то в мене лише оптимістичні налаштування. Цього літа він був на Чемпіонаті Світу 3х3, Чемпіонаті Європи 5х5, у вересні поїде на ще одну європейську першість 3х3. Це все величезний досвід.

– Максиме, Дмитро Йосипович вірить, що ти виростеш у великого спортсмена. Не секрет, що для цього потрібно багато чим жертвувати та багато тренуватися. Ходять легенди про надлюдські тренування Кобі Брайанта, коли він робив по 800 влучних кидків, перш ніж покинути залу. Розкажи, як ти вийшов на свій рівень та прогресуєш далі?

– Під час сезону доводилося жертвувати навчанням, пропускати пари та йти на тренування. До звичних занять додав тренажерний зал. Це необхідно, оскільки потрібно покращувати свої силові кондиції та збільшувати габарити, аби мати змогу боротися за м'яч під кільцем.

Жертвував вільним часом, не гуляв з друзями, а грав зі старшими та досвідченішими спортсменами. Це дозволило мені навчитися якимось хитрощам та фішкам у баскетболі.

– Зараз ти граєш у збірних 3х3 та 5х5. Як туди потрапив, з чого все почалося?

– Стрітболом я почав цікавитися у 2014 році. Разом з друзями поїхав до Львова, в категорії U-18 ми зайняли друге місце, граючи з хлопцями на два-три роки старшими за нас. Це стало поштовхом й надалі займатися стрітболом. Як виявилося – не даремно, тепер виступаю за збірну U-18.

– А тебе зараз куди більше тягне? В 3х3 чи 5х5?

– (сміється) звісно, що 5х5. Стрітбол – це сезонний вид.

– Дмитре Йосиповичу, яка ваша думка, чи потрібно поєднувати Максиму змагальну діяльність в баскетболі 3х3 та 5х5?

– Я вважаю, що 3х3 – дуже перспективний. Цей вид буде на наступних Оліймпійських Іграх, і Максим – наш потенційний олімпієць. Для Луцька це дуже престижно.

Загалом я переконаний, що стрітбол чудово розвиває баскетбольні якості, які працюють і в 5х5. В будь-якій школі можна грати 3х3, не потрібно мати повністю укомплектованого майданчика.

– Ми вже говоримо про тебе, як про майбутнього олімпійця. Поки що ж твоя вершина – це Чемпіонат Світу з баскетболу 3х3. Розкажи про враження, які ти привіз з Китаю.

– Змагання провели на дуже високому рівні, там були хороші команди. В нашій групі: чемпіони світу з Катару та віце-чемпіони з Нової Зеландії. Дуже хороша команда з Бахрейну. Про Грузію ми раніше й не чули, але виявилося, що 3х3 там стрімко розвивається.

Ми думали, що взагалі не зможемо дійти до матчів на виліт, боялися. Але на майданчику перемогли. Наскільки б страшними не були суперники, ми їх здолали. Казали, що в Новій Зеландії один з хлопців грає в NCAA, в США, проте ми – міцні горішки.

– Як тобі вдається долати хвилювання?

– В чемпіонатах України я подібного вже не відчуваю. На міжнародному рівні хвилювання було присутнє. Проте проходить 10 секунд і я про це забуваю. Я думаю за команду, максимально концентруюся на грі і не помічаю нічого навколо.

– А як ти став капітаном збірної?

– Дейна: Виборці обрали (сміється). Це було чисто тренерське рішення.

– Чайковський: Тренер все бачить: як вони між собою спілкуються, хто більш відповідальний та є ментальним лідером.

– Ніхто не закине, що тренер призначив капітаном свого земляка?

– Чайковський: Навпаки! Володимир Іванович Журжій дуже критичний. Щоб не було подібних розмов, він має ще вищі вимоги до Макса. А на рахунок мандражу та переживань: чим вищий рівень змагань відвідано, то нижчий – вже не буде подразником для хвилювань.

– Максиме, розкажи про свою підготовку до Чемпіонату Європи 3х3, який відбудеться на початку вересня у Дрездені.

– В Івано-Франківську ми проведемо збори. До нас доєднається дуже хороший тренер з фізичної підготовки Олександр Корець. Дуже хороший склад для підготовки, взяли гравців з 5х5, які грали на Чемпіонаті Європи. Чим вища конкуренція, тим краще ми підготуємося та будемо успішно грати у Дебреценіі.

– Чи запрошували тебе до дорослої збірної?

– Ні-ні-ні! Поки я в категорії U-18.

– Прагнеш якнайшвидше потрапити в дорослу команду?

– Дейна: Ставлю таку ціль, але…

– Чайковський: …рівень національної збірної зараз надзвичайно високий. Це при тому, що не приїхав Лень, травмувався Фесенко, має мікротравму Кравцов, все одно дуже потужні гравці виступають на позиції Максима. Звісно, що така ціль є, якщо її не ставити, то цього ніколи не відбудеться. Але треба дивитися реально. Зараз потрібно попадати в U-20.

– Плавно перейду до класичного баскетболу 5х5. Ти нещодавно зіграв на Чемпіонаті Європи U-18. Які враження, здобутий досвід від цієї першості?

– Це чудово, що мені вдалося пограти проти найкращих шкіл Європи. Це величезний досвід. Я зміг зробити певні висновки: що потрібно коригувати, над чим варто працювати. З кожною грою відбувається вдосконалення.

Про твоє професійне зростання. Збірною не проживеш та й грати потрібно регулярно. Шукаєш команду, можливо, кудись запросили?

– Був на огляді в Польщі. Все пройшло добре. Далі працюватиме агент, тому побачимо, чи продовжу я кар'єру у Польщі.

– Піти у професійний спорт – дуже сміливий крок, особливо в Україні. Часто важко знайти підтримку рідних. Як було у твоєму випадку?

– Раніше батьки не хотіли, щоб я так багато часу приділяв баскетболу, оскільки потрібно думати про освіту. Але зараз вони дуже часто мене підтримують на іграх, переглядають всі мої матчі та поділяють моє бачення, що баскетболом можна заробляти на життя.

– Підтримка батьків позитивно впливає на твої результати, чи це не має особливого значення?

– При поразках та невдачах – це плюс. Але при тріумфах, то можуть перегинати палку з перехвалюванням. Не люблю, коли вони це роблять.

– Спробувати потрапити в студентську лігу США NCAA маєш бажання?

– До такого рівня ще рости та рости, багато працювати. Поки що я хочу зробити собі ім'я в Україні. Потім можна буде рухатися далі.

– Загалом про баскетбол на Волині. Як ти оцінюєш ситуацію з розвитком цього спорту в області, що можеш сказати тим людям, які можуть вплинути на вливання коштів у баскетбол?

– Дейна: Говорячи як лучанин, можна сказати, що ситуація плачевна. Якщо нема команди, то не розвивається інфраструктура, якщо не розвивається інфраструктура – в занепаді буде юнацький баскетбол. А далі нема вже ніякого сенсу. Потрібно, щоб меценати, ті люди, які мають змогу, це підтримували. Багато говорять, що треба здорову націю. А як може рости здорова нація, якщо нема поштовху для цього? Якщо не буде в Луцьку баскетболу, то дітям не буде куди рости.

– Чайковський: Наявність клубу додає дітям мотивації займатися цим видом спорту. Це додає престижності.

Наостанок кілька несерйозних питань. Який твій улюблений баскетбольний клуб НБА?

– Дейна: "Клівленд", тому що там виступає Леброн Джеймс. Тільки через нього.

– Улюблений гравець Леброн?

– (посміхається) Так.

– Твоя команда мрії НБА?

Кайрі Ірвінг-Майкл Джордан-Скотті Піппен-Леброн Джеймс-Шакіл О-Ніл. В перспективі можна було б взяти Леня, якщо він буде прогресувати (посміхається).

Автор: Руслан ПИЛИПЧУК Фото: Тетяна ГРІШИНА
Сподобалося? Підпишіться на нашу сторінку в Facebook.
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Надрукувати
Луцьк
Опубліковано:
01.09.2017 21:00
Переглядів937
Коментарів0
Поділитись
Залишити коментар
Коментувати
останні новини
Вибір редактора

Рейтинг