"Жодної голої дівчини я туди не розмістив", – Дмитро Комаров про роботу у "Playboy" (фото)

До гримерної у РЦ "Промінь" Дмитро Комаров прийшов опісля журналістів, які вже вирішили, де сидітиме ведучий однієї із найулюбленіших телепрограм українців. До старту першої творчої зустрічі з лучанами лишалося обмаль часу, тому натхнений Дмитро його не гаяв і одразу почав спілкуватися з присутніми.

По-секрету розповів, що вперше виступатиме з підвищеною температурою, адже після виступу в Івано-Франківську прихворів. Однак ніхто не міг дозволити Дмитру почувати себе погано, і чай із лимоном незадовго з'явився у його руках.

Під час спілкування із колегами по цеху ведучий "Світ навиворіт" показав свій талісман – прапор України, який він завжди бере зі собою у мандрівки. Також вдалося дізнатися, що Дмитро колись проїжджав Луцьк, однак сьогодні він тут заплановано. Деталі розмови ви, певно, читатимете в інших ЗМІ, але "Конкурент" пропонує дещо ексклюзивне.

– Програма "Світ навиворіт" була створена ще до старту "Орла і Решки". Однак нині вдало функціонує кожна з програм. Чи вважаєте "Орлів" конкурентом?

– Ні, я доросла людина і завжди за те, щоб на ринку було якомога більше успішних продуктів. І щоб у Вищій Лізі грали не лише "Динамо-Київ", або не тільки "Шахтар", а щоб було більше успішних команд. І якраз конкуренція – це поштовх до прогресу. Якщо ми будемо одні на ринку, то можна розслаблятися. А якщо буде 3-4 програми, то ти повинен будеш весь час тримати марку і думати про те, що потрібно від серії до серії розвиватися. Дуже класно, що вони є.

І "Орли" від нас відрізняються дуже. Ми різні. Наша спільність у тому, що ми подорожуємо. У них визначений формат, а в нас зовсім інший. В нас абсолютно не перетинаються ні теми, ні спосіб подачі, ні сюжети. В нас спільне – це країни, подорожі.

Добре, що на ринку є ще продукти про подорожі. Я вважаю, що надалі їх буде з'являтися дедалі більше. Це ж тема благодатна. І мене тішить, що в українських каналів збільшується цікавість саме до подорожей. Адже потрібно виховувати аудиторію. Якщо ж постійно показувати тільки якісь примітивні шоу, не буду уточнювати далі, адже я когось ображу із колег, то аудиторія звикає і далі все. Чи якісь серіали, знаєте, примітивні.

Я б не назвав свій проект документальним, ні в якому разі. Я б його назвав документально-пізнавально-розважальним. Ось такі штуки повинні з'являтися ще. І чим більше їх буде, тим краще. Адже ми вмикаємо зараз новини, у нас надто багато проблем в країні, тому надто багато негативу на ТБ, і хочеться інколи повністю кудись віртуально переноситися. От подивишся новини – і жити вже не хочеться, а хочеться, щоб після новин щось пішло таке, яке поверне до життя.

– Ви працювали у багатьох відомих ЗМІ ("Теленеделя", "Комсомольська Правда – Україна", "Известия"). А розкажіть, як воно – працювати у "Playboy"?

– Жодної голої дівчини я туди не розмістив (сміється, – К.). Я мріяв подорожувати, але мріяти недостатньо, треба щось робити у будь-якій справі. Тому мені хотілося такого життя, як у моїх кумирів на той час із "Discovery", людей, які подорожують. Мені здавалося це неможливим фізично. Це той окремий закритий світ – телеведучий програми про подорожі. Але все одно я хотів подорожувати, тому брав свої гроші, свої заощадження і їхав у Індію на три місяці з рюкзаком, жив у готелях за 5 доларів, знімав, фотографував, робив репортажі, привозив сюди. І тут далі потрібно було заробляти. Адже поїздки, навіть найдешевші, вони не такі вже й дешеві виходять, особливо у моєму режимі, коли багато переміщаюся. Відповідно, тут потрібно було продавати це. І я просто звертався у статусові журнали, у яких нормальні бюджети, і достатньо дорого я все продавав. Дешево не віддавав ніколи. Я продавав фоторепортажі зі своїм авторським текстом.

"Playboy" дуже сподобалося, вони купували у мене. У кожному номері виходив великий репортаж, на 8-10 полос із фотками. І також в інших чоловічих журналах. Це був, власне, мій тоді такий travel-проект. Так я існував. Тобто їхав, знімав, тоді приїжджав, писав, отримував гонорари. Не завжди "відбивав" це. Як правило, я в мінусі залишався. Але все одно якийсь баланс тримав, адже мені потрібно було їхати далі, а для цього потрібні були гроші.

– Мені відомо, що вас дуже приваблює Еверест. В одному з інтерв'ю ви назвали це найпрекраснішим місцем. А що для вас є найбридкішим?

Погані люди. Найгірше, це коли люди зраджують, коли вони підлі, коли обманюють. От такі риси людей, з якими зіштовхуєшся, це найжахливіше, що тільки може бути. А що стосується природних якихось місць, явищ і решти, то для мене все прекрасне.

Ви, певно, позитив і красу навіть у черв'яках знаходите?

Багато хто запитує про їжу: "Як ви їсте всю цю бридоту?" Але це найпростіше у моїй роботі. Адже якщо люди їдять смажених черв'яків, то я їх також можу їсти. У цьому немає нічого страшного. Дивлюся, якщо тамтешні так роблять, отже, я теж так можу зробити. Це просто наші стереотипи. Я от ікру червону беру в поїздки завжди. А вона для них завжди найбільше жахіття і бридота. Вони не можуть їсти червону ікру. Що індуси плювалися, що в Латинській Америці плювалися і в Африці не могли її їсти. Певно, тому, чому і ми черв'яків не можемо їсти.

Де для вас були найбільш неприйнятні чи дивні закони?

До прикладу, на Кубі лобстери заборонені для місцевого населення, хоча вони там водяться. Виловлювати їх може тільки місцева державна компанія і продавати туристам. А якщо кубинці ловлять лобстерів, то це вважається браконьєрством. От це, певно, таке, що розділяє туристичне життя і звичайне.

Що варто скуштувати кожному українцю?

Та у нас шикарна кухня. Ми їмо те, що варто кожній людині у світі скуштувати. От я зараз йшов сюди і замовив собі борщ. Вже третій день підряд замовляю борщ, адже вдома немає часу його приготувати, а от в поїздці, де ми зупиняємося, то прекрасно його готують.

А з екзотики ТОП №1 – це фрукт дуріан. Колючий, пахне каналізацією і дуже солодкий, смачний. Це найбільш незвичне із того, що є. І, на жаль, практично недоступне, тільки, можливо, дуже багатим людям, адже він вартує, напевно, 100 баксів, якщо його доправляти сюди. І його доправляють в одиничних екземплярах.

– Дайте кілька порад, як досягнути успіху регіональному журналістові?

– Та просто якісно працювати і не соромитися стукати у двері видань, які ви вважаєте для себе мрією. Адже, я вам скажу чесно, сьогодні на ринку журналістів дуже велика проблема з кадрами. Особисто у мене в проекті також найбільша проблема, і у всіх моїх колег, це знайти толкового редактора, режисера, сценариста. Змінився дуже час. В часи моєї молодості... (сміється, – К.). Дивно звучить, так? Загалом, коли я починав працювати, то ще бурхливо не був розвинутий інтернет. І ми звикли працювати в полі. Ми звикли, що якщо щось відбулося, то ми піднімаємося і мчимося на місце пригоди з диктофоном, все розпитуємо, записуємо у блокнотик, формулюємо. Ми все писали з голови, а не з інтернету.

А зараз я дізнаюся навіть від своїх колег, які в тих же виданнях працюють: "Та в нас машини навіть редакційної немає. Щось відбувається, ми відкриваємо інтернет і пишемо статтю". Це вже трохи не та журналістика. От приїхати, особисто зустрітися і поговорити – це журналістика. А писати по-інтернету – це дурниця.

Я вважаю, зараз всі двері відчинені. Ви кажете "регіональний журналіст". А чим відрізняється регіональний журналіст від нерегіонального? Запитання у тому, що вам треба один раз зробити роботу для видання, в якому ви хочете працювати, і все – вас туди позвуть. Напевно. Мені так здається. Адже зараз просто жах на ринку. Я вам скажу чесно. Жахлива ситуація. У журналістику йдуть і ті люди, які мають профільну освіту, які не вміють писати. І дай Боже, щоб якомога більше молодих журналістів із різних міст влаштовувалися у якісь великі видання. Аби молода кров з'являлася. Це дуже потрібно зараз.

Тому порада одна – писати і писати. Це означає писати якісь замітки чи статті і писати листи в різні видання, і все буде добре.

Мені відомо про те, що ви раніше працювали як професійний фотограф…

Так, із 12 років я знімаю. Це моє головне хобі. Я працював професійним фотографом. Бачите, інтернет не лишає слідів, певно, до 2005-2007 років. Зараз чхнути не можна, щоб не лишився слід в інтернеті. Все залишається, все можна знайти. От а про мене вже практично нічого не знайдеш. А я з 2000 року до 2006 працював професійним фоторепортером. І не можу сказати, на яких заходах я не був. Я знімав абсолютно все найзначиміше, що відбувалося. Я не можу сказати, кого з людей я не бачив з відстані витягнутої руки, як вас. Фотографував абсолютно усіх президентів, прем'єр-міністрів, акторів, музикантів. (Розмовляючи, почав діставати із кишені телефон, – К.). Спочатку це був просто азарт, як молодому хлопцю, адже знаєте, коли вам… я в 17 працювати почав… О, вже пора виходити на сцену…

Не маючи права позбавляти лучан мегацікавої зустрічі із чоловіком, який є володарем статуетки "Телетріумф" як кращий ведучий розважальної програми, я кивнула на знак закінчення розмови. І вже за кілька хвилин переповнений концерт-холл "Променя" бурхливими оплесками зустрічав фотографа, журналіста і улюбленого телеведучого програми "Світ навиворіт".

ЧИТАТИ ТАКОЖ: ЯПОНСЬКА МАФІЯ, АВІАКАТАСТРОФА В НЕПАЛІ І ГАМАНЦІ З КОНОПЛІ: "СВІТ НАВИВОРІТ" У ЛУЦЬКУ

Автор:Валентина МЕЛЬНИК
* * *

Сподобалося? Підпишіться на нашу сторінку в Facebook. Також завжди будьте в курсі найважливіших новин, використовуючи чат-бота у Messenger. Ми не будемо спамити. Чесно :)
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Надрукувати
Луцьк
Опубліковано:
29.01.2018 12:00
Переглядів3608
Коментарів1
Поділитись
Залишити коментар
Коментувати
14:32
29.01.2018
Читатель
Интересное интервтервью
останні новини
22-05-2018 21-05-2018
Вибір редактора

Рейтинг