Поділитись:

Чому я більше туди ні ногою

Четвер, 22 березня 2018, 07:40

Коли щось стається одного разу, то це випадковість, збіг обставин. Або принаймні це можна спихнути на такі пояснення. Коли щось стається вдруге, то це вже тенденція. Не знаю, як ви, я дотримуюся такої формули.

До вчорашнього ранку я відвідувала один із луцьких спортивних залів вже кілька місяців. Свідомо не хочу називати який це був, щоб всі подумали на себе, і взяли до уваги.

Займаюся я переважно зранку. При чому починаю заняття з самого відкриття, з сьомої ранку, аби встигнути все задумане.

І ось на минулому тижні, прийшовши в 7, поцілувала замок. Чоловік, який теж надає перевагу ранковим тренуванням, почекавши 10 хвилин, пішов, бо спішив на роботу на 8. Адміністратор прийшла о 7:15, особливо не спішила. І доки дала раду із усіма дверима, то на годиннику була 7:30.

З ким не буває, всі ми просто люди.

Але було одне але. Чемні люди вибачаються, коли спізнююся чи створюють незручності. Особливо, якщо це люди, що працюють в сфері послуг.

Вчорашній ранок став із присмаком дежавю. Замкнуті двері, мужчина, який не дочекався відкриття і жодних вибачень. Тому, маючи вибір, легко розвернутися і ніколи не повертатися у такі місця.

Я могла би написати, які у залі технічні проблеми, які негаразди з обладнанням, санітарними нормами, але це все якось забувається, коли з тобою вітаються і кажуть: "Пардон, проспала/маршрутка довго їхала/собаку вигулювала, давно чекаєте?". І все. Цього достатньо, щоб вирішити можливий конфлікт.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

Надрукувати
мітки:
коментарів