Vox Dei. Проводи на Волині: як правильно поминати померлих

Великодні свята у християн завуршуються Проводами. Це особливий поминальний день, коли люди йдуть на кладовище, щоби разом із тими, хто вже відійшов у кращий світ, розділити радість Воскресіння Христового.

Це відбувається або у суботу, або в неділю, або ж у вівторок – де як заведено. А ще в цей день люди часто несуть до могил освячені паски і писанки-крашанки. ІА "Конкурент" запитав у експертів, що таке Проводи, коли треба йти на кладовище і як наспраді треба поводитися у цей день.

Архімандрит Константин Марченко, прес-секретар Волинської єпархії УПЦ КП:

"Церква відсвяткувала Світле Христове Воскресіння. Взагалі церковний устав говорить про те, що перше заупокійне богослужіння мало б звершуватись у вівторок після світлого тижня. Але ради немочі людської, розуміючи практичні можливості людей, йде на зустріч пересічній людині і відправляє заупокійні служби раніше. Основна мета цих служб – розділити радість Воскресіння Христа з тими, хто вже у вічності. Власне, Воскресіння Христа дає нам шанс у вічності зустрітись з тими, кого ми так любили і хто відійшов у вічність, за ким ми страшенно сумуємо. Уявіть лиш на мить, як страшно бути атеїстом чи нині модними всякими філософськими рухами. Вони не вірять у вічність з Христом, не вірять у Воскресіння, вони реально нещасні люди, позбавлені надії. А ми віримо у зустріч з Христом і тими, хто такий дорогий нашому серцю.Тому основна мета – це молитва до Бога за тих, хто сам за себе вже молитись не може. Це не час попойок на могилі. П'янка біля хреста – блюзнірство. Має бути лиш молитва і радість Воскресіння".

Протоієрей Олег Точинський, прес-секретар Волинської єпархії УПЦ:

"Світлий Тиждень – особливий період у житті православних християн, який завершується Фоминою неділею. Цей день ще називають Радониця, або ж Провідна неділя. Відповідно до церковного уставу, у цей день прийнято поминати спочилих. Варто зауважити, що особлива церковна молитва за померлих лунає не лише у цей період, але і в часі інших свят, наприклад, напередодні Трійці. Тому молитва за спочилих у святковий час є абсолютно нормальним явищем у церкві. Що ж стосується Радониці, то в цей день ми молимось за спочилих особливим чином. Панахида, яку звершують священнослужителі, складається не з заупокійних, а з пасхальних піснеспівів. Тим самим ми немовби вітаємо спочилих з Пасхою Христовою, підтверджуючи те, що для Бога немає мертвих. Обов'язково потрібно пам'ятати про те, що Радониця в жодному разі не може бути приводом до вживання алкоголю, з яким наші люди звикли "поминати" своїх спочилих родичів. Радониця – це передусім час для молитви та звернення до Бога з проханням про милість до тих, кого з нами тепер немає".

Ігор Сацик, кандидат філософських наук, викладач релігієзнавчих дисциплін

"Є рівень народної релігійності і рівень церковної доктрини. Поминальні неділі встановлені церквою для поминання спочилих. Просто в нас люди, як правило, дуже сильно переходять церковні межі.

Саме собою поминання покійних церквою було встановлено. Взагалі церква святкує Пасху, як перемогу життя над смертю: Христос Воскрес – і воскресає все людство, весь світ. По суті, церковна традиція старалася до мінімуму звести кількість уваги, яка приділялася в стародавньому християнському світі. Бо раніше людина боялася покійників, їхньої помсти тощо, мовляв, треба їх якось вмилостивити, щоби вони на нас не ображалися, жертви принести. Церква ж навпаки говорить, що Ісус Христос воскрес і всі воскреснуть, тобто немає чого боятися. Якщо людина є християнином, то і в цьому житті, і в житті майбутньому вона отримає допомогу від Бога. За милістю Божою всі ті люди, які упокоїлися, приходять до Бога, адже Він відкрив їм двері Раю. У тих службах, які служаться в церквах, звертаються до людей із закликом, мовляв, радійте, бо Воскресіння прийшло, пам'ятайте про милість Божу. Але на рівні народному ця традиція обросла великою кількістю обрядів, які не є християнізовані. Хоча окремі речі церква християнізувала. Але все одно, спираючись на язичництво, люди приходять на могили, починають там їсти. Особливо на Східній Україні, а ще більше в Росії, там люди обов'язково з'їжджаються до могил предків, розкладають трапезу, починають їсти і випивати, а потім на тих могилах засинають п'яними. Церква з цим бореться.

Церквою вітається молитва і подяка. Коли людина помирає, ми збираємося на її похорон в церкву, приходить священик, читає молитву. І ця молитва насправді потрібна не покійнику, а нам, живим. Це останній дар покійника, який нагадує нам про смерть, про вічність, про Бога. І коли ми приходимо до покійника, щоб пом'янути на кладовищі, ми молимося. От усі ці речі вказують людині на те, що смерть подолана.

Є така книжка на цю тему, де все дуже гарно розписано, "Літургія смерті" Олександра Шмемана. От там, власне, йдеться про те, що церква повернула людині надію на вічне життя, вказала їй шлях до Бога. Але відбувається рецидив, певне повернення до язичницької хвилі. І те, що ми маємо зараз: постійні панахиди, надмірна увага покійнику і забуття про милість Божу. Адже це означає якусь недовіру до Бога і страх перед покійниками, що вони будуть незадоволені там чимось.

Церква старається навертати людину до Бога, але місцеві язичницькі моменти наповнили християнську традицію, і доводиться із цим вести боротьбу. Коли люди поминають покійників – це нормально, але поминати треба гідно, з вірою воскресіння, з надією і радістю".

* * *

Сподобалося? Підпишіться на нашу сторінку в Facebook. Також завжди будьте в курсі найважливіших новин, використовуючи чат-бота у Messenger. Ми не будемо спамити. Чесно :)
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Надрукувати
Луцьк
Опубліковано:
14.04.2018 20:00
Переглядів801
Коментарів0
Поділитись
Залишити коментар
Коментувати
останні новини
19-04-2018 18-04-2018
Вибір редактора

Рейтинг