Поділитись:

Володимир В'ятрович в Луцьку: Польща – хвора на зацикленість в минулому (цитатник)

Автор: Василь Бідун |
Середа, 30 листопада 2016, 14:00

Володимир В’ятрович><span class=Володимир В’ятрович

Український історик і публіцист Володимир В'ятрович, який близько 20 років присвятив дослідженню українсько-польського конфлікту, відвідав Луцьк, для презентації нової науково-популярної книги "За лаштунками Волині-43".

В рамках візиту 29 листопада науковець не гаяв жодної хвилини: зранку презентував свою книгу в місцевій книгарні "Є". Згодом провів лекцію для студентів Історичного факультету СНУ імені Лесі Українки. А під вечір зібрав близько трьохсот лучан в концертній залі Палацу культури міста.

Що цікаво: власне представленню книги на цих подіях історик приділив мізерно мало уваги. Більшість же свого часу він присвятив дискусії на тему "українсько-польських відносин в період Другої світової війни" зі знавцями, місцевими викладачами та просто небайдужими лучанами.

"Конкурент" пропонує вам найбільш яскраві вислови українського історика, які він озвучив під час візиту до Луцька.

Зокрема, про зацикленість поляків на історії, снобізм українських істориків та загрози для України, які несе актуалізація теми "українсько-польського конфлікту" в Польщі.

Про історію та істориків

***

Зараз попит на науково-популярну літературу є значно більшим, ніж пропозиція. Значна частина істориків не готова писати в такому форматі.

Це пов'язано з історичними причинами. В Радянські часи історія сприймалася як ідеологічна служниця тоталітарного режиму. Після розвалу Союзу ідея, що історія має чомусь служити, була скомпрометована. Популярною стала ідея: історія для істориків. Я з цим абсолютно не згоден. Насправді історики мають суспільну місію. Особливо в такій країні, як наша. Яка починає пізнавати минуле, потрошки його відкривати.

Історики – це люди, які спеціально навчалися методології розуміння минулого. Мають обов'язок ті спеціальні навички використовувати для того, щоб допомагати іншим людям.

Для луцьких студентів історик прочитав лекцію><span class=Для луцьких студентів історик прочитав лекцію

Аудиторія в університеті була заповнена вщент. Декому довелося навіть стояти><span class=Аудиторія в університеті була заповнена вщент. Декому довелося навіть стояти

***

Снобізм українських істориків – це, звичайно, хвороба. Багато в Україні істориків вважають, що вони нічого не винні українському суспільству. Вони бачать себе дуже академічними науковцями, для яких приниженням є спускатися на науково-популярний рівень.

Це проблема істориків старшого й середнього віку. Серед молодшого покоління значно більше науковців, які готові співпрацювати, пояснювати.

***

Важливо, щоб дискусії навколо українсько-польського конфлікту відбувалися в першу чергу в історичній площині. Чим більше в них будуть брати участь політики, тим менше буде можливості для того, щоб зрозуміти, що справді відбулося між українцями і поляками. Тим більше буде потенціалу для того, щоб сварити українців і поляків.

Українсько-польський конфлікт та його сприйняття обома країнами

***

Єдиний, мабуть, позитивний наслідок інформаційної істерії довкола польсько-українського конфлікту полягає в тому, що дедалі більше українців цікавляться цією темою.

Вперше я книгу "За лаштунками Волині-43" презентував у Харкові. Кілька років тому говорити там про якийсь польсько-український конфлікт в роки Другої світової війни було дуже важко. Здебільшого харків'янам це було нецікаво. Вони казали: "Це ваші проблеми, западенці, "начудили" з поляками". Зараз є розуміння, що ця проблема – невід'ємний елемент нашої історії.

***

Не до порівняння, наскільки більше в Польщі пишуть про українсько-польський конфлікт. В десятки, напевно, більше разів. Треба розуміти, що в Польщі рівень зацікавлення історією в рази більший, ніж в Україні.

Мені не пасує таке говорити, як історику, але в Польщі, можливо, забагато історії. Польща трохи хвора на зацикленість в минулому. Там історичні дискусії є практично у всіх сферах життя.

***

Багато польських істориків хотіли б зафіксувати свою перевагу і щоб, не дай Боже, не відбулося якихось нових дискусій, які можуть цю перевагу поставити під сумнів. В нас є дуже багато нових матеріалів, які поставлять під сумнів багато речей.

***

Тема "Волинь-43", завдяки її відносній новизні та розкрученості медіа, є значно кращим джерелом для політичних дивідендів, ніж поминання мільйонів поляків, вбитих нацистським та комуністичним режимом.

***

Соціологічне опитування фіксує суттєве погіршення ставлення поляків до українців. Вже менше третини, 27 % поляків відчувають симпатію до українців.

***

6 липня 2016 року в польському Сеймі відбулися двогодинні парламентські слухання, присвячені Волині-1943. Дуже багато охочих записалося на це обговорення. Відповідно, його обмежили 2 чи 3-ма хвилинами регламенту.

Це обговорення, як на мене, перетворилося на страшне ритуальне дійство. Майже кожен депутат вважав за потрібне підійти до трибуни і почати промову таким чином: "Як відомо, 11 липня 1943 року водночас було атаковано понад 160 населених пунктів…". Майже кожен, один в один, повторював цю фразу.

Оригінальністю відзначилася депутатка від "Кукіз 15" Ельжбета Боровська. Вона вирішила свої дві хвилини використати для того, щоб перелічити види тортур, яких зазнавали поляки. З трибуни вона зачитувала: розривання кіньми, розбивання голови києм і так далі. Протягом двох хвилин. Як на мене, це нагадувало щось дуже далеке від політики, напевно, все-таки ближче до психіатрії.

***

В тому, що діалог довкола польсько-українського конфлікту переріс в польський монолог, звичайно, є вина українців. Рівень досліджень між українцями і поляками цієї проблематики був абсолютно несиметричним.

Але чому так було? Та тому що близько 20 років після проголошення незалежності України українські історики мали серйозну проблему з доступом до архівів.

До чого це призвело? До того, що польські історики висували певні гіпотези. Ці гіпотези не можна було перевірити діалогом, суперечкою. І ці гіпотези поступово ставали аксіомами.

Тільки тепер завдяки ухваленому минулого року Закону про доступ до архівів комуністичних спецслужб вже почалися системні зміни, які врешті переламають цю ситуацію.

***

Цифра 100 тисяч загиблих поляків зараз стала каноном: вже є у всіх документах, політичних постановах польського Сейму. А коли запитаєш: а на що опирається ця цифра? Де підрахунки? де методологія? Де джерела? Немає такого.

Єва Семашко (польська дослідниця українсько-польського конфлікту в часи Другої світової війни, – К.) ідентифікувала 18 тисяч прізвищ. Це дуже багато. 36 тисяч фактів нібито вбивств. Це дуже багато. "Але їх би мало бути більше, напевно, 100 тисяч". Звідки? Що за арифметика? Ви не розумієте, що такими речами ми приводимо до інфляції смерті.

Усі виступи Володимира В'ятровича супроводжувалися численними запитаннями, які часом переростали у дискусію><span class=Усі виступи Володимира В'ятровича супроводжувалися численними запитаннями, які часом переростали у дискусію

***

Польський Сейм буде розглядати питання про введення кримінальної відповідальності за заперечення геноциду строком від 1 до 3 років ув'язнення. Це часом виправдовують тим, що український парламент теж таке зробив.

Що зробив український парламент? Він ухвалив Закон про правовий статус учасників боротьби за незалежність у XX столітті, який абсолютно неправильно представляють в медіа як закон про героїзацію УПА.

Перше: він не містить жодних оціночних тез. Там немає про героїзм взагалі ні слова. Там сказано лише, що ті чи інші структури боролися за незалежність України. Серед них і УПА. Але серед них там є й УНР, і "Карпатська Січ", й Українська Гельсінська група, і десятки інших організацій.

В цьому законі є шоста стаття, в якій вказано, що зневага до учасників боротьби за незалежність є протизаконною. Все. Там не написано, що вона карається, наприклад, трьома роками ув'язнення.

Жодної згадки про криміналізацію в цьому законі немає. Це абсолютне спотворення інформації.

Закон вступив в дію у травні 2015 року. Ви чули бодай якусь спробу когось притягнути до відповідальності на підставі цього закону?

***

Якщо польська влада затвердить кримінальну відповідальність за заперечення геноциду на Волині, то це зупинить будь-які нормальні дискусії між польсько-українськими істориками. Це означатиме, що за таку книжку ("За лаштунками Волині-43", – К.) мене чекає від 1 до 3 років ув'язнення.

***

Чому героїзація Романа Шухевича указом 2007 року не викликала жодного занепокоєння в поляків? Натомість, героїзація Бандери, не причетного до цього конфлікту, була сприйнята, як абсолютно неприйнятний елемент в історичній битві.

***

В польській історіографії починають на абсолютно серйозному рівні використовувати термін "попереджувально-відплатні акції". Вдумайтеся в нього. Ще нічого не було, але ми вже вдарили у відповідь бо, можливо, буде. І польські історики вважають це нормальним. Це приклад маніпуляції інформацією.

***

Я дуже часто в свою адресу: "В'ятрович, "полякожерца", вибілює УПА". Так от. В'ятрович в 2011 році опублікував найбільший на цей час збірник документів на цю тему: близько 400 документів. В цьому збірнику приблизно в половині, може й більше, розповідається про антипольські акції Української повстанської армії. Про те, як українці нищили польське населення.

***

Так, є кістки. Я ніколи не заперечував. Немає серйозних українських істориків, які би заперечували, що були вбивства поляків. Інша справа, коли ми говоримо, що було метою цих операцій. Чи це було бажання винищити всіх поляків, чи це була, все-таки, боротьба двох підпільних сил.

Натомість з польського боку: коли останній раз з'явилася бодай стаття, я не говорю про книжку, в якій би згадували про антиукраїнські акції Армії Крайової? Назвіть.

***

Ми прекрасно розуміємо, що є люди, які будуть героями для поляків, але злочинцями для українців. Владислав Філіпковський – командир Армії Крайової округу "Львів". Один з тих, хто керував антиукраїнськими операціями навесні-влітку 1944 року. Посмертно отримав відзнаку від президента Польщі. Так що нам зараз, протести проводити?

***

"Перейменування проспекту Московського на проспект Бандери є "антипольським кроком"? Агов! До чого тут Бандера і антипольські кроки? Назва "проспект Московський" насправді є більш антипольською, ніж проспект Бандери.

Надрукувати
мітки:
коментарів