Попит чи пропозиція: як державі вийти з кризи

Що первинне: попит чи пропозиція? Це запитання далеко не риторичне, особливо коли екс-президент США Барак Обама запропонував додаткові 447 млрд доларів витрат, щоб стимулювати створення робочих місць в Америці.

Прихильники "теорії попиту", також відомі як кейнсіанці (послідовники відомого економіста Джона Мейнарда Кейнса), наполягають на тому, що короткострокові проблеми в економіці є наслідком проблем із сукупним попитом – загальним обсягом грошей, витрачених на товари та послуги. На їхню думку, коли люди менше купують товарів і послуг, бізнес змушений звільняти працівників, а скорочення на підприємствах ще більше знижують попит, що, своєю чергою, призводить до ще масштабніших звільнень. У такому разі уряд має втрутитися, збільшити державні витрати – навіть за рахунок дефіциту, – аби тільки вдихнути життя у сукупний попит, – пише ресурс "Ціна держави".

Існує, однак, інша позиція, яку вперше озвучив Жан Батіст Сей, економіст, який жив у ХІХ столітті. Він стверджував, що пропозиція породжує попит. Його теорія стала широко відомою як "закон Сея", і до неї активно апелюють прихильники "теорії пропозиції". Закон Сея проголошує, що створення товарів і послуг без відповідного попиту на них, в масштабах всієї економіки неможливе. З цього погляду кейнсіанство, в кращому разі, не має сенсу, а в гіршому – шкідливе, бо заважає нормальним ринковим процесам.

То яка ж теорія правильна?

У нормальні часи – тобто за відсутності спаду, коли є повна зайнятість і гнучкі зарплати – закон Сея справді працює. За словами Генрі Гезлітта, пропозиція створює власний попит, тому що по суті пропозиція і є попитом: "Речі, які люди створюють, – це те, що вони мають запропонувати, щоб отримати речі, які вони хочуть". У цьому розумінні, коли селянин пропонує на продаж свій урожай, це означає, що він буде спроможний придбати автомобіль, тобто створити попит на продукцію автовиробників.

Однак за важких часів надлишкова пропозиція справді може існувати. Саме тому за часів спаду багато підприємців не можуть продати свою продукцію: попит і пропозиція виходять зі стану рівноваги. Та чи означає це, що кейнсіанці мають рацію – що уряд має стимулювати попит, розширюючи дефіцит бюджету? Не зовсім так.

Хоча ми не можемо похвалитися досконалим розумінням закону Сея, його тлумачення в широкому розумінні виправдовує прихильників "теорії пропозиції" і відкидає доводи прихильників "теорії попиту".

Більш поглиблене вивчення цього закону говорить про те, що все ж таки пропозиція породжує попит. Сей писав: "Саме виробництво породжує попит на продукцію… Лише сам факт створення однієї продукції відкриває шлюзи для появи інших продуктів". Іншими словами, щоб мати можливість щось купити (формувати попит на товари та послуги), треба спочатку заробити гроші (створити щось цінне, що будуть у вас купувати).

Що це означає в контексті державної політики?

Це означає, що виробництво в кінцевому рахунку є джерелом росту і для пропозиції, і для попиту. І спад, і економічне піднесення починається від пропозиції з відповідними наслідками і для продуктивності, і для зайнятості. І ключ до виходу з кризи – створення умов для розвитку виробництва, а не стимулювання попиту.

Заохочувати виробництво можна стимулами для інвестицій і стимулами для створення нових робочих місць. Податки на доходи, прибутки підприємств, податки на дивіденди і тому подібне демотивують виробництво і знижують бажання працювати. Якщо прибрати ці перешкоди, люди будуть зацікавлені більше викладатися на роботі, а це спонукатиме виробництво й підніматиме і пропозицію, і попит.

Політики й науковці широко підтримують кейнсіанську філософію. Однак неодноразові невдачі рекомендованих нею заходів впродовж останніх років змусили шукати альтернативних пояснень того, що і так очевидне: жодна економіка не може самими лише витратами прокласти шлях до процвітання.