Чому в Україні не вигідно будувати сміттєпереробний завод

Упродовж тривалого часу побудувати в Україні заводи з утилізації побутових відходів планували голландці, шведи, китайці, австрійці, поляки, українські підприємці і навіть місцева влада. Але жодне з анонсованих підприємств так і не з'явилося.

Що необхідно зробити, щоб в Україні було економічно вигідно будувати заводи з переробки сміття, з'ясувало Delo.UA.

Ідея побудувати в Україні сміттєпереробний завод звучала задовго до того, як мер Львова Андрій Садовий і Прем'єр-міністр Володимир Гройсман почали публічно звинувачувати один одного. Перший – центральну владу, яка нібито штучно блокує вивіз сміття зі Львова. Другий – мера Львова, який, з його слів, мав можливість вирішити проблему з відходами за 11 років свого керівництва, але так і не зробив цього.

Наміри інвестувати в проект з переробки відходів в Україні озвучували голландці, шведи, китайці, австрійці, поляки, українські підприємці і навіть місцева влада. Майданчиками для будівництва могли стати не тільки Київська та Львівська області, але й всі регіони країни і навіть невеликі населені пункти. Але починаючи з 2010 року побудувати вдалося всього один завод в Рівному. Та й той через півроку зупинив свою роботу (в січні 2014 року).

Вторпереробка і утилізація

Згідно з даними організації "Україна без сміття", щорічно населення нашої країни "виробляє" 14 млн тонн побутових відходів, ще 434 млн тонн генерують підприємства. З побутового сміття упорядковано лише 5,6 %, ще 1,4 % спалюються на київському заводі "Енергія" - єдиному підприємству в країні з утилізації відходів. Решта 93 % вивозяться на легальні і нелегальні звалища.

У країні, згідно з інформацією Міністерства екології, працюють 22 сортувальних лінії: в Києві, Вінниці, Дніпрі, Запоріжжі, Чернівцях, Переяславі-Хмельницькому, Червонограді, Чугуєві, Білій Церкві, Бучі, селах Плебановка Тернопільській області, Погреби Київської області, Єлиховичі Львівської області, Абрикосовому і Доброжанове Одеської області. Там вибирають зі сміття те, що може йти на вторинну переробку: скло, пластикові пляшки, папір, картон, залізні банки та інше.

Є також переробні підприємства іншого типу: вони дозволяють добувати зі сміття енергію. Біля Києва, Броварів, Борисполя, Маріуполя, Миколаєва, Івано-Франківська та Вінниці на полігонах з відходів добувають біогаз, який перетворюють на електричну енергію.

Зазначимо, що колись в Україні було п'ять сміттєспалювальних заводів – в Дніпрі, Харкові, Києві, Рівному та окупованому Севастополі. Зараз з них працює лише один – столичний. Рівненський завод, який є найновішим (запущений в 2013-му), пропрацював лише півроку. Через деякий час після зупинки завод відновив роботу, але лише частково – він більше не спалював сміття, а займався лише сортуванням.

Будувати дорого

Львів, який після трагедії на Грибовицькому полігоні з великими труднощами вивозить свої відходи на звалища в інші населені пункти і навіть області, просто зобов'язаний побудувати сміттєпереробний завод. Влада вже визначилася із земельною ділянкою під підприємство. Будувати планують на території ТЕЦ-2 по вулиці Пластовій.

"Комплекс буде складатися з трьох частин: сортування, компостування та спалювання. Вже є техніко-економічне обґрунтування на всі три частини, – розповідає заступник мера Львова з питань житлово-комунального господарства Сергій Бабак. – По перших двох частинах вже підписаний договір на проектування (ним займається дочірнє підприємство французької компанії "Еджіс", - Ред.) Воно завершиться на початку листопада, ще два місяці триватиме експертиза. Із перших місяців 2018-го плануємо почати будувати цей комплекс ".

Що ж стосується спалювання, зараз мерія приймає рішення про технології і розраховує потужність майбутнього заводу.

Зі слів Сергія Бабака, приблизна вартість будівництва комплексу становить 85 млн євро. Будувати будуть за бюджетні гроші, кошти Європейського інвестиційного банку та Європейського банку реконструкції та розвитку.

Ще два-три заводи у Львівській області обіцяла побудувати облдержадміністрація. Вкласти ресурси в переробку готові "Інвестиційно-екологічна компанія" (представляє інтереси іноземців з Waste to Energy International), "Вейст менеджмент сістемс" і "Глассворк технолоджі".

"Інвестиційно-екологічна компанія" і "Глассворк технолоджі" пропонують побудувати заводи зі спалювання сміття та виготовлення теплової та електричної енергії. А "Вейст менеджмент сістемс" має намір використовувати технологію біосушіння для виробництва RDF-палива. Перші два заводи, згідно з проектами, зможуть переробляти щорічно 115 тис. тонн і 350 тис. тонн відповідно, а їх будівництво повинно обійтися в 55 млн євро і 96,5 млн євро. Третій завод зможе переробляти на першому етапі 80 тис. тонн в рік, збільшивши надалі обсяги до 250 тис. тонн. На його будівництво потрібно витратити близько 89 млн євро.

Побудувати заводи можуть за 2,5-3 роки. Ділянки для проектів обладміністрація поки шукає. Один з них обласна влада пропонують реалізувати у Львові на території ТЕЦ-2.

На те, що завод у Львові буде окупати себе, місцева влада не розраховує. Адже тарифи на захоронення побутових відходів в Україні низькі (згідно з даними НКРЕКУ, в середньому по країні 54,9 грн за тонну), тарифу на переробку, згідно із законодавством, немає зовсім. Та й сума, яку економічно вигідно було б отримувати заводам за переробку відходів, зазвичай перевищує номінальну вартість захоронення. Так, київський завод "Енергія" за кожну тонну спаленого сміття отримує 87 грн, що дорівнює тарифу на офіційне захоронення в столиці. У деяких же регіонах легальне захоронення відходів на полігонах обійдеться в 30-70 грн за тонну. Але є і більш дешевий варіант – залишити сміття на несанкціонованому звалищі.

"Інвестори на поточні умови не прийдуть. Очевидне підтвердження: досі в Україні жоден завод не побудували, – пояснює Сергій Бабак. – Тому ми розраховуємо на кошти бюджету і на кредитні гроші. Наше населення не здатне платити 116 євро за тонну утилізованих відходів, як в Європі. Ми повинні мінімізувати тарифи для населення. Яким чином будемо дотувати завод? Побачимо, коли будемо запускати комплекс, побачимо, які будуть ціни, який рівень життя, і тоді будемо розраховувати ".

Умови окупності

Сміттєпереробні заводи є дорогими проектами. А їх окупність залежить від тарифів на переробку відходів, а також від коштів, які вони можуть виручити, наприклад, за продаж електричної або теплової енергії.

"Раніше повноваження встановлювати тарифи на переробку сміття були у Національної комісії, що здійснює держрегулювання в сфері енергетики і комунальних послуг. Але НКРЕКУ могла встановлювати тарифи тільки тим, чию діяльність ліцензує. Переробку сміття не ліцензували, – пояснює екс-член НКРЕКУ Андрій Герус. – Зараз зробили навпаки: НКРЕКУ ліцензує, але не має права встановлювати тариф".

"Пробоїна" в нормативній базі банально не дозволяла заводам отримувати гроші за переробку сміття. Але якщо виправити цю проблему, залишиться ще дві – низькі тарифи на захоронення та неготовність населення платити більше за утилізацію.

Вартість захоронення відходів затверджує НКРЕКУ. В середньому в Україні розміщення тонни відходів на звалищі обійдеться в 54,9 грн. У деяких областях, наприклад, у Вінницькій і Київській, цей показник вищий і становить 179,29 грн і 103,87 грн відповідно. У Європі ж, згідно з інформацією організації "Україна без сміття", тарифи на захоронення ще більш високі. У Чехії, наприклад, розміщення на полігоні тонни відходів коштує 20 євро, в Польщі – 26,6 євро, в Словенії – 22 євро, в Швеції – 47 євро, в Данії – 63,3 євро.

"Щоб в Україні з'явився ринок утилізації сміття, захоронення має бути хоча б в одну ціну з переробкою. Потенційно розміщення на полігоні відходів повинно коштувати набагато дорожче", – говорить Олена Колтик, активістка ініціативи "Зелене світло".

Зараз захоронення (в сумі близько 4 грн щомісяця) оплачує кожен українець: ці кошти входять в обслуговування прибудинкової території. Сюди можна включити і плату за переробку відходів, після її запуску, але тоді вартість обслуговування прибудинкової території може вирости ще на 150-200 грн. Влада на це навряд чи зможе піти, швидше, спробує знайти джерела дотації підприємств.

Сміттєпереробні заводи також можуть заробляти на продажу енергії, яку виробляють. Київський завод, наприклад, в минулому році в теплові мережі "Київенерго" відпустив 191,7 тисяч Гкал. Згідно з чинним тарифом, він міг заробити близько 24 млн грн. Якщо ж для підприємств, які сміття перетворюють на енергію, ввести "зелений тариф", бізнесу стане це більш цікаво.

Шляхи вирішення проблеми

Законопроекти з переробки відходів реєструвалися у Верховній Раді безліч разів. Але до фінального голосування жоден з них не дотягнув. Проте Україна в рамках угоди про асоціацію з Євросоюзом зобов'язалася імплементувати в законодавство директиви ЄС про відходи. І за небажання або неготовність вирішувати "сміттєву" проблему з нас таки запитають.

Тому останнім часом робота активізувалася. Міністерство екології розробило Національну стратегію поводження з відходами, а в парламентських комітетах розглядають відразу три підходи до "очищення" України від звалищ.

Перший проект закону №4028 був внесений ще в лютому 2016 року. Згідно з документом, виробники товарів в упаковці повинні будуть створити організації розширеної відповідальності. Ці організації будуть самостійно збирати і утилізувати вироблену упаковку. Споживачів зобов'яжуть повертати тару в місця збору, а виробників товарів в упаковці – забезпечити її прийом. Стежити за виконанням планів з утилізації упаковки повинна буде Державна екологічна інспекція. За перший рік роботи такі організації мають намір переробляти і утилізувати від 15 % до 35 % упаковки, через п'ять років - від 35 % до 65 %. Але є одне "але": упаковка становить лише 40 % всього сміття. Тобто через п'ять років в країні буде перероблятися лише 20 % всього сміття. Решта ж 80 % продовжать і далі поступати на полігони.

Другий підхід розписаний в пакеті законопроектів (№4835, №4836, №4837 і №6602) і пропонує відновити екологічний податок, зобов'язавши платити виробників упаковки і товарів в упаковці. Частина коштів повинна йти на компенсацію вартості утилізації побутових відходів, друга – на компенсацію витрат по рекультивації полігонів і звалищ, а також будівництво нових полігонів. У такому випадку плата за переробку товару буде закладена в його вартість, при цьому товар трохи подорожчає – приблизно на 15 копійок. Але і у цього варіанту є ризик: важливо, щоб кошти від цього податку йшли в місцеві бюджети у вигляді дотації під цільове використання на переробку відходів. Інакше результату не буде.

Третій варіант описаний в законопроекті №5614, який з'явився в Раді в грудні минулого року. Ініціатори документа пропонують створити систему депозитної тари. Упаковка повинна при покупці маркуватися спеціальної етикеткою, повинні бути створені оператори депозитної системи, точки збору, рахункові центри. Крім того, повинен бути розроблений механізм повернення заставних коштів споживачеві, які він вніс при покупці. Але дія закону стосується тільки тари з-під харчових напоїв і не враховує міцний алкоголь, транзитну і експортну продукцію, упаковку з-під дитячого харчування.