Поділитись:

Бізнес на спицях: як заробити на в'язаному одязі

Неділя, 14 січня 2018, 12:00

Луганчанка Юлія Тулуп-Пономарьова, переїхавши до столиці, відкрила свій бізнес - в'язання одягу. Переселенка виграла грант і отримала сучасне обладнання. Хоча замовлень зараз і багато, признається Юлія, але зупинятися на такому рівні не планує. Хоче пройти курси дизайну і створити свій бренд в'язаного одягу, пише "Радіо свобода".

В Луганську жінка працювала у кредитному відділі в банківській сфері. Прийшли туди працювати одразу після 5-го курсу університету. А після пішла у відпустку, доглядати за народженою дитиною. Коли прийшов час виходити на роботу, почалися військові дії. Тож виходити на роботу вже було нікуди.

- Коли вирішили виїхати з рідного міста?
- Перше бажання з'явилося 2 червня, коли обстрілювали нашу прикордонну. У нас будинок знаходився поруч. До цих пір пам'ятаю, як ми завжди в День захисту дітей гуляли в нашому парку, вітали дітлахів... Всі сміялися, жартували... Це була традиція нашого Артемівського району. Вранці прокинулися від того, що почули вибухи. Жахливо деренчали вікна. А ти не розумієш - що робити й куди бігти. Виїхати теж не могли, тому що наша дорога обстрілювалася. Сиділи вдома, поки не настало затишшя. Знайомі кажуть, що не стріляли близько години. Ми тоді зібралися швидко, сіли в машину, по бордюрах і газонах поїхали. Мені здавалося, що у нас все є кілька хвилин і потрібно встигнути виїхати. Потім, звичайно ж, повернулися. Ніхто ж не розумів, що це був початок. Але дуже страшно було. Ось чоловік іде на роботу, мені з дитиною треба вийти на вулицю, а я боюся. Незрозуміло, що за люди ходять у дворі.


Коли в місті стало дуже небезпечним, то поїхали до батьків в Луганську область, яка була під контролем України. І там жили до 2015 року, поки чоловік не переїхав до Києва. Тут знайшов житло і роботу, а потім до нього перебралися і ми з сином.

У столиці Юля почала шукати роботу бухгалтера, паралельно шукаючи дитсадок для дитини. Однак, пропозицій так і не було щодо роботи. Аби не нервуватися, вирішила відволікати себе в'язанням, мала стареньку машину.

- Перші замовлення були свої. За допомогою "сарафанного" радіо. А вже в 2016 році брала участь у гранті і отримала більш сучасну машинку. Вона комп'ютерна. Тепер я можу сама її програмувати - задавати, які візерунки треба зв'язати.
І ця грантова програма підштовхнула мене вже до більш відповідального бізнесу: я зареєструвалася як ПП, почала планувати, як розвиватися далі, де себе рекламувати і представляти продукцію

Сучасна техніка дала більше можливостей. По-перше, все відбувається швидше. По-друге, з'явилися нові візерунки, методи, які минулого техніці я б не змогла виконати. Замовлень стало більше і різноманітніші.

Нині Юля шукає курси для дизайнерів, адже хоче розуміти як комбінувати стилі, кольори, створювати образи. Аби запустити власний бренд, героїні не вистачає людей. Майстри, які гарно в'яжуть, не хочуть працювати поза домом, мають власну базу клієнтів. А шукати людей і навчати їх з нуля — важко і довго. У багатьох аспектах в'язальниці допомагає чоловік. Найбільшим попитом зараз користуються светри та кардигани.

– Є маса модних тенденцій: розпуск, імітація порваності. Але при цьому залишається багато людей, які просять класичну модель з якоюсь "родзинкою". Наприклад, розріз з боків, трохи подовжена спинка.


Зазвичай замовники приходять вже з чіткою картинкою, чого вони хочуть. Потім ми підбираємо пряжу, я знімаю мірки, розробляю викрійку і по ній вже в'яжу. Але мені не треба кроїти як в шитті. Я в'яжу на машинці, але вручну роблю прибавки-убавки, щоб відразу отримати потрібне полотно з усіма розширеннями та звуженнями.

Виконання одного замовлення займає приблизно день. Однак все залежить від складності моделі.

– Я завжди думала, що в'язати буду восени, взимку, ранньою весною, а влітку відпочивати. Але ні. І влітку є замовлення. У Києві прохолодний ранок влітку і все замовляють легкі кардигани, светрики. Так що відпустки в сезон у мене немає.

- Конкуренція в в'язаному бізнесі серйозна?

- Конкуренція є скрізь. Є просто великі виробники, є дрібні. Для мене не зовсім зрозуміло, коли дуже дороге обладнання, яке в'яже складні візерунки, але при цьому з найдешевшої пряжі. Звичайно, ці речі по ціновій політиці стають дешевшими, але прикро, що не використовується потенціал того обладнання. Адже хочеться, щоб в Україні було більше якісного трикотажу.

- Зараз стало модно показувати свою продукцію на різних маркетах, фестивалях. Ви берете участь у таких заходах?
- Була один раз на маркеті. Але планую ще. Це дуже важливо, навіть не з точки зору популяризації своєї продукції. Мені важливо отримати зворотній зв'язок з покупцем. Вони прийшли і побачили мою продукцію. Відразу відзначили, які кольори б ще хотіли, що сподобалося, а що - ні. Ти отримуєш критику або підтримку, це дуже мотивує.

- А в Європі є попит на в'язані речі?
- Мені здається, що там інше сприйняття речей. У мене були дві продажу в Німеччину і Америку. Там дивляться інші речі. У мене замовили легкі мохерові кардигани і накидки-кокон. У нас віддають перевагу класиці, а там - все ж за нове щось, сучасне.

У подальшому Юлія хоче працювати на продаж — відв'язувати цілу колекцію. Аби модель було у кількох кольорах та моделях. Тобто, продавати готові речі. Адже з індивідуальними замовленням не завжди легко. Клієнти часом обирають річ, яку бачити на комусь, але не знають, чи так само пасуватиме вона їм. Нині Юлія вже розробила власний логотип. Має ідею для колекції. Нині головне знайти приміщення — та за роботу.

Надрукувати
мітки:
коментарів