Поділитись:

Чому діти в школі цькують одне одного і як з цим боротися: думки експертів

Вівторок, 15 травня 2018, 14:14

Колективне цькування одними дітьми інших знайшло останнім часом нове життя під модним слівцем "булінг". Суть при цьому не змінилася – це коли всі проти одного. Незалежно від того, чи є підстави для цього чи ні.

Найчастіше – це переслідування заради переслідування. Отримання задоволення від цього. Причому переслідування того, хто не може сам за себе постояти. Щоби розібратися в темі більш об'єктивно, Українська правда.Життя звернулася до експертів, причетних до освіти, із простими запитаннями:

  • Якщо в шкільному закладі виникає ситуація булінгу, хто в цьому винен? Або яка причина цього?
  • Кому передусім потрібно реагувати на ситуацію булінгу? І що потрібно робити?

Наталія Шульга, професор, заступник директора у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, головний експерт групи "Реформа освіти та науки" Реанімаційного Пакету Реформ:

"За своєю природою булінг – або цькування – це перш за все прояв агресії. І вона завжди несе за собою одну і ту саму мету – домінування і приниження іншого, будь то дитина чи навіть дорослий. Причиною тому передусім є наше біологічне походження, бо ми все-таки походимо з тваринного світу. А в соціумі до цього додається недостатність уваги та участі дорослих в процесі соціалізації дітей.

У цьому може бути вина батьків, які щось недогледіли за своїми дітьми. Іноді батьки навіть можуть самі несвідомо ініціювати таку поведінку. Якщо у дитини насильство в сім'ї, і вона постійно бачить агресію батька, як правило, або й матері, – вона може переносити це потім в школу і далі по своєму життю копіювати поведінку своїх батьків.

У школі може бути створена культура, яка буде підтримувати і підсилювати таке цькування.

На жаль, іноді причиною того бувають самі вчителі. Саме поняття обдарованих дітей є антипедагогічним. Тому що через це самі вчителі починають сегрегувати дітей і тим створюють умови для булінгу. Якщо дорослі, вчителі так ставляться до дітей, що одні є любимчиками, а інші якісь – інші, діти моментально реагують на це і підхоплюють такий принцип поведінки. Що й закладає підстави для булінгу.

Реагувати на повинні абсолютно всі дорослі. Якщо вчитель є сумлінним і дитиноцентричним, він, спостерігаючи таку ситуацію, обов'язково повинен втрутитися, щоб захистити того слабшого, який потерпає тільки тому, що він в чомусь слабший. Він в той чи інший спосіб повинен розібратися з тією групою, яка так себе поводить.

Для цього школи мають тепер психологів. Якщо це переходить межу, то тоді і поліцію приходиться викликати. Є ж різні ситуації. Якщо це цькування стає хронічним, безумовно потрібно працювати з батьками. Обов'язково потрібно з'ясовувати причини. Насамперед потрібно підтримати дитину – жертву булінгу, дати їй інструменти психологічного захисту. Бо, як правило, такі діти мовчать, намагаються ігнорувати ці атаки, а це тільки запалює тих, хто цькує. Вони роблять амплітуду своєї агресії ще більшою. Вони беруть прибічників, залучають тих, хто сам боїться опинитися в такій ситуації.

До речі треба працювати не тільки з тими, хто виявляє агресію, але і з тими, хто є байдужим або просто спостерігає. Вони так само беруть в цьому участь, підсилюючи цей феномен.

Булінг починається з маленьких проявів агресії. Якщо не вчити дітей їх помічати і контролювати, це збільшує вірогідність булінгу в подальшому. Тому потрібно змалечку виховувати у дітей те, що називається сьогодні емоційною інтелігентністю. Чому вдається цькувати когось? Чому ця особистість піддається цьому? Тому що вона не може володіти своїми емоціями. А ті, які нападають, так само не вміють володіти своїми емоціями. Тому що булінг – це прояв слабкості, якоїсь недоречності, які виливаються в агресію. Наприклад, коли дитина сама собі не може пояснити, чому їй важко вивчати математику, це може викликати в неї агресію проти того, хто легко вчить математику. Просто на емоційному рівні і та, і та дитина не вміють контролювати своїми емоціями.

Новий закон "Про освіту" має заявочну фразеологію, яка говорить про те, щоб унеможливлювати, попереджати булінг в школі. А вже спеціалізовані закони можуть більше приділити цьому увагу.

Я думаю, що якраз в них будуть присутні статті, які будуть прямим текстом посилатися на майбутні інструктивні матеріали по упередженню, попередженню агресії в школі".

Петро Чорноморець, психофізіолог, співавтор освітнього проекту "Майбутні - IWonder:

"Взагалі, булінг – це ж наслідок цілком природних процесів в психіці.

  • Ієрархія (неминуча в будь-якій групі).
  • Інстинкт агресивності, який є у всіх хребетних. Нам потрібні конфлікти. Якщо їх немає, ми їх обов'язково створюємо.
  • Механізм перенаправлення агресії ієрархічною драбиною.
  • Випливає з усього цього класична групова динаміка.

З іншого боку, природність процесу не означає, що він приємний для учасників. І тим більше не означає, що його потрібно пускати на самоплив.

М'ясо – для нас теж природно, але можна його тихо купити в магазині, а можна вбити сокирою свого сусіда і з'їсти його закривавлене серце.

Булінг і агресивність – те ж саме. Ці інстинкти можна реалізовувати досить безпечним для всіх способом. І часто саме так і відбувається.

1. Через фрустрації окремих учасників.

  • Є діти, які навіть в найтолерантніших групах стають жертвами.
  • Є діти, які цілеспрямовано шукають жертв в абсолютно будь-якій групі.
  • І ті, і інші роблять це тому, що страждають. Немає винних.

2. "Невдало" підібралася група, відразу багато дітей мають рівень агресії вищий від середнього

3. Дорослі (вчителі, наставники) формують нездорову культуру

  • Домагаються своїх цілей тиском, звинуваченням, висміюванням дітей.

4. Є критична кількість дітей, які принесли з дому нездорову культуру взаємин. Або ці діти домінують в групі.

Всім потрібно реагувати. Хто перший помітив – повинен запустити роботу з проблемою. Як? Ну ми ж всі розуміємо, що простої і швидкої відповіді не може бути. Тому пропоную просто кілька думок "для подумати".

Будь-яке придушення не має сенсу. Намагатися викликати почуття провини у булера – погане рішення, тому що йому і так погано. Додаткове саморуйнування тільки буде підвищувати агресивність.

Хіба що, якщо покарання буде досить жахливим, воно перемкне дитину повністю на саморуйнування. Що, зрозуміло, теж не є вирішенням проблеми.

Але. Не захищати того, кого ображають, теж неприпустимо.

Але. Формат "хто першим заплакав" – неконструктивний. Так само, як і формат "захищати слабшого". Тому що це маніпуляції, які заважають ясності у відносинах і підвищують напругу в групі.

Захищати потрібно кожну дитину, яка перебуває в ситуації буллінгу. З будь-якого боку цього булінгу. Почути потрібно кожного. Швидше за все, якщо проблема виникає систематично – це завдання психолога або психотерапевта.

Ну, і ще момент. У деяких випадках краще рішення – змінити групу. Іноді відстань – це взагалі єдині ліки. Деякі люди дійсно не можуть змиритися з особливостями одне одного, а для дітей до 14-15 років – це тим більш нелегке завдання".

Валентина Мержиєвська, співзасновниця і викладач альтернативної школи "БеркоШко":

"Булінг або цькування – це одна зі спотворених форм становлення підлітків у спільноті. Коли відчуття впевненості в собі ґрунтується не на власних досягненнях, а на приниженні інших – тих, хто чимось відрізняється.

Тобто імпульс для цих дій цілком природній, але самі дії – деструктивні.

Булінг є руйнівним не лише для жертви і агресора, а для всієї спільноти. Вилікувати спільноту, в який встиг вкорінитись булінг, вкрай важко, бо кожний з учасників звикає до моделі стосунків жертва-агресор-глядачі і продовжує відтворювати таку взаємодію в одній з ролей.

Значно дієвіше – профілактика, недопущення встановлення такої системи стосунків, послідовне плекання атмосфери поваги і співпраці. Тож, реагувати має той, хто першим помітив зміни у стосунках в спільноті.

Найкраще, якщо це буде дорослий, який чимало контактує з групою і має певний рівень довіри підлітків (вчитель, класний керівник, тренер тощо).

Якщо в маленьких школах всі сутички інтересів як на долоні, то у великих – є ймовірність прогледіти зародок конфлікту. А їх необхідно розбирати негайно. Будь-яка проблема відкладена в майбутнє, через неуважність або сподівання "саме минеться" загострюється багатократно.

Що робити для профілактики булінгу:

  • Підкреслювати успіхи кожної людини – особисті і у спільних проектах, сприяти адекватній самооцінці.
  • Уникати приниження дітей і підлітків дорослими, особливо публічно.
  • Утримуватись від надмірного захвалювання когось, виставляння його в приклад іншим.
  • Неперервно транслювати ідею про неприпустимість приниження людської гідності, насилля. Демонструвати, що це не є круто.
  • Категорично присікати найдрібніші обзивання і дражнилки, починаючи з раннього дитячого віку.
  • Поважати особисті кордони кожного учасника спільноти і витримувати свої власні.
  • Формувати позитивне сприйняття різноманіття світу.

Немає насправді групи однакових дітей/підлітків, з якої хтось один може вирізнятися. Всі різні, кожний по-своєму, і це чудово. Різноманіття – це перевага. А от способів спинити булінг, який вже розгорнувся, обмаль – лише емпатія, співчуття. Посилення ж дисципліни, погрози і покарання скоріш за все матимуть протилежний ефект. Складність лише в тому, що розвинути емпатію зовсім не просто, і не всі до цього готові, навіть дорослі. Втім, якщо дотримуватись викладених вище пунктів – можна спробувати".

Олексій Греков, приватна школа "Афіни", м.Київ, співзасновник і директор зі стратегічного розвитку:

"У дитинстві я не знав слова "булінг". Але зате мені дуже добре було відомо слово "цькування".

Наш клас ділився на тих, хто проживав в селищі авіазаводу, і на тих, хто жив у київському Академмістечку. Нас, других, було менше, і фізично ми були слабшими. Тому нас часто били. Іноді просто так, з нагоди закінчення навчального тижня. Ми, як могли, чинили опір, і це дуже веселило і розохочувало мучителів.

Скаржитися дорослим було марно, адже вони принципово не втручалися в дитячі розбірки. Зате однокласники били тих, хто скаржився, особливо жорстоко.

Не маючи можливості перемогти в фізичному протистоянні, ми стали шукати інші, зараз би сказали – "віртуальні" способи помститися кривдникам. Ми почали складати на них сатиричні віршики, епіграми, і читали їх один одному, потай насолоджуючись помстою.

Одного разу в 7-му класі на уроці фізкультури наші недруги викрали мою записну книжку з віршами. Після цього відбулася розмова на задньому дворі школи.

Однокласники, адресати епіграм, були надзвичайно замислені.

"Ми вас, звичайно, поб'ємо, – повідомили вони, – але дайте відповідь спочатку: навіщо ви це зробили?"

І після цього ми досить довго розмовляли, досить спокійно, і справа, здається, навіть обійшлося без стусанів.

Вони раптом зрозуміли, що ми володіємо особливим, дуже дієвим знаряддям – словом, а слова, виявляється, можуть бути куди болючіші, ніж розбитий ніс і синець під оком. І вони нас почали поважати.

Після цього ми стали дуже дружним класом, і цькування вимерло, випарувалося, і навіть якщо ми часом жартували одне над одним, як це завжди роблять підлітки, ми робили це без злості і акуратно, намагаючись не образити товариша занадто глибоко.

До чого це я? Немає місця булінгу, цькуванню там, де існує взаємна повага. Але ні підліткам, ні молодшим дітям не можна просто наказати поважати один одного.

Тому замість того, щоб починати слідство, потрібно просто створювати не школу, а середовище проживання, в якому кожен здатний проявити свої кращі якості, – такі, які всі інші не мають.

Середовище проживання, в якому, щоб стати успішними, підлітки повинні об'єднуватися в команди, що складаються з дуже різних, не схожих один на одного учасників, власників унікальних талантів, знань і навичок, якими вони будуть щедро ділитися один з одним.

Утопія? Неможливо? Ну, тоді давайте тричі скажімо "булінг, булінг, булінг", і будемо сподіватися, що це явище зникне саме собою".

Надрукувати
мітки:
коментарів
preloader

На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.