Cекрети майстерні успіху бізнес-леді Юлії Дейнеки

Бізнес-леді Юлія Дейнека, яка зараз живе і працює у Луцьку, визнана кращою у номінації "Творчий бізнес" в рамках всеукраїнського конкурсу "Підприємницький талант України -2016".

Юлія організовує свята. У центрі Луцька знаходиться "Майстерня успіху Юлії Дейнеки". Вона з командою організовує різноманітні заходи: дні народження, весілля, корпоративи, вечірки. Юлія Дейнека також є бізнес-консультанткою, тренеркою на семінарах. Зараз пише книгу.

Юлія Дейнека за освітою юристка. Окрім того, вона навчалася на у "Інтершколі". Працювала ведучою прямих ефірів на каналі ТБ-7, журналісткою на реаліті-шоу "Битва екстрасенсів" на каналі СТБ. Їй неодноразово доводилося спілкуватися із зірками. Вона розповіла про секрети успіху відомих людей, про свою кар'єру та нові проекти.

– Звідки ви родом і де ви навчалися?

– Я ніколи не приписую себе до якогось міста. Я не лучанка, не володимир-волинчанка, не киянка. Моя батьківщина – це взагалі весь світ. Мої батьки українці, я народилася у Німеччині. Дуже довгий час ми жили у Білорусі. В мене дуже багато друзів по цілому світу, я не прив'язуюсь до тієї території, де я живу. Лучанка я останні півтора роки, оскільки ми прийняли рішення переїхати до Луцька. Я багато де жила і ще буду багато де жити. Але я хочу розбудовувати свій бізнес тут. В мене вища юридична освіта. Також вивчала журналістику – я дипломована телеведуча. Але найбільша школа життя – це не одне і не друге, а те, що я вчуся постійно. Я по декілька книжок читаю в тиждень, відвідую семінари, тренінги, займаюсь коучингом, сама вчуся, щоб було, що розказати людям. Найбільша школа мого життя – це книги. Я вважаю, жоден університет не може навчити так, як навчають книги.

– Що ви читаєте?

– Є два види книг, які я читаю. Перші – це ті, які розвивають мій мозок, другі – які розвивають моє мовлення. Подобається читати Ремарка. Також гадати люблю по книгах (сміється).

– Як ви почали займатись журналістикою?

– Було дуже багато різноманітних курсів. Це була "Інтершкола", практика і навчання на СТБ, але найбільша практика журналістська в мене відбулася тоді, коли ще навчалася в школі. Мені надзвичайно цікаво було займатися журналістикою. У школі, будучи у десятому класі, була позаштатним кореспондентом, вже тоді писала дуже багато. Коли я пішла вчитися на юридичний факультет, журналістику я не полишила й впродовж життя вона за мною йде. Моїм таким першим досягненням було те, що я прийшла в газету і витребувала роботу. Я сказала: "Я буду у вас працювати". А мені відповіли, що їм ніхто новий не потрібний. А я відповіла знову, що буду у них працювати. Це була газета "Володимир Вечірній". Також я публікувалась у газеті "Слово правди" .

Я починала з роботи кореспондентки, яка їздила по селах і писала про бабусь-довгожителів. Але я розуміла, що це все не для мене, що я хочу більшого. Коли у вихідні всі відпочивали, я дзвонила своєму редактору і казала, що я їду в Київ писати про зірок. Моя зарплата йшла майже вся на поїздки в Київ. Було дуже класно. Це така, знаєте, маленька революція. Тому що мені завжди хотілося спілкуватися із зірками. Чому з зірками? Знаєте, одні зірками захоплюються, інші їм заздрять. А я така третя сторона, мені було завжди цікаво, що є такого в людині, що вона може досягти успіху? Мене не цікавила впізнаваність зірки. Мене цікаво те, як може людина, збиваючи коліна, досягати мети. Головне, ти розумієш, звідки це все береться. І тепер в роботі коучингу розумію суть, звідки це приходить, що в них є такого, що вони можуть досягти того, чого вони хочуть.

– А звідки це приходить? Чому вони досягають того, що хочуть?

– Я годинами це вчу на тренінгу. Коротко це не поясниш. Якщо все дуже узагальнити, це люди, які вміють ставити цілі. Багато людей живе за інерцією: "Ой, як Бог дасть!" Якщо щось не вдається, тоді кажуть: "На роду написано, така доля". Але ніхто з них не ставить ціль, куди він має дійти. Якщо навіть спитати людину "Що ви будете робити через тиждень?", не кожна скаже, що вона буде робити, адже немає якоїсь цілі, якогось плану. Якщо є ціль, з'являється план, як ти будеш до цього рухатися. Далі ти бачиш, що дійсно йдеш до своєї мети. Я про що мріяла, те й маю. Тепер я мрію про щось більше.

– Які у вас є мрії на даний момент?

– Як тільки розповідаєш комусь про свою мрію, вона перестає бути твоєю мрією, вона стає надбанням суспільства. Я можу сказати, з чим пов'язані мої мрії. Всі мої мрії дуже соціального характеру. Я маю своє призначення в житті, маю свою місію. Всі мої мрії базуються на цьому. Не всі люди зрозуміють, тому відкривати їх просто не можу.

– Як ви плануєте свій робочий день? Тайм-менеджмент – це дуже важливо у роботі. Ви складаєте план одразу на тиждень чи на місяць?

– Якби мій робочий стіл хтось побачив, сказав би, що ця дівчина несповна розуму. Робочий стіл у мене є тут і дома. Я колекцію такі зошити (показує гарний блокнот у вигляді книги з твердою обкладинкою). Підприємці ходять з дуже крутими блокнотами, але такі мені не підходять. Тому що всі блокноти одразу мають дату. І на одну дату один листок. А мені цього листка паперу аж ніяк не вистачає. В мене може бути на одну дату на півблокнота розписано. Впродовж місяця йде півтора блокноти або й більше. В мене всі ці блокноти "вистроєні". Тут написано на форзаці, про що там, яка конкретна ідея, щоб я могла потім конкретно відкрити. З цих вже ідей потім "народжуються" проекти.

Якщо говорити про тайм-менеджмент, я все пишу звечора. Я прокидаюся вранці, слухаю щось позитивне і натхненне, щоб це мене збадьорило. Я передивляюся свої плани, там буде довжелезний список. Бо ввечері мені здається, що я встигну все, що я така супергероїня. Зранку я на все дивлюся більш критично, я пишу кольоровими ручками, кольоровими олівцями у блокнотах, мої зошити я можу показати (показує записи, де важливе обведено різнокольоровими олівцями).

Мої люди з команди самі складають свій план роботи на тиждень. Вони знають, що ми маємо зробити за місяць, відповідно до цього вони складають план на тиждень. Я зовсім не вмію працювати з людьми, які, як солдати. Які звикли, що їм кажуть, що робити, вони тупо прийшли, зробили і на тому крапка. Такого бути не може. В нас така дуже творча сфера. Я, звичайно, вношу якісь корективи. Але я працюю повністю на довірі. В п'ятницю у нас "святий день" – ми усі збираємось, питаємо, що в кого за тиждень відбулося, підбиваємо підсумки, робимо мозковий штурм. Я дуже люблю крейзі ідеї. Я дуже стимулюю людей, щоб вони такі ідеї подавали. Я дуже люблю посидіти по ночах. Це дуже класний час, коли я можу творити. Всі мої семінари, найкращі статті виходять вночі. Добре працювати, коли діти сплять, хата чиста і мама може творити і витворяти.

– Ми зараз у гарному приміщенні вашого офісу. Як у вас виникла ідея створити "майстерню успіху"?

В мене був такий вибір у дитинстві, напевно, без вибору. У мене надзвичайно творча бабуся і мама. Я все життя декорувала. Я 25 відкриток за ніч робила руками сама. "Майстерня успіху" почалася з мами, бабусі, з дитинства. Вони дуже охайні, все в них має бути правильно, красиво, вони в'яжуть, вишивають, роблять різні речі. Це все пішло звідти. Потім додалася сцена, я стала ведучою. Проводила спочатку заходи в школі, потім проводила дуже великі масові заходи на стадіонах. Потім моя подруга виходила заміж і сказала: "Зроби мені весілля". Це було стільки років назад, коли ще про виїзні церемонії весілля ніхто не чув і не знав. І от провела я на свою голову одне весілля, а далі інші казали: "А чого це їй провела, а мені ні?" . І "сарафанне" радіо поїхало. Потім до нас прийшла одна жіночка, яка попросила мене організувати День народження для дитини, яка дуже погано бачить. Вона сказала: "Я дуже хочу, щоб дитина мала, що згадати навіть, якщо втратить зір, не дай Боже". Ми займалися тоді зовсім іншим. Але як я могла відмовити такій мамі й такій дитині?

Перший дитячий День народження ми провели на 12 аніматорів. Мені здавалось, що ця дитина має побачити все більше, більше і більше. Це має бути грандіозне шоу. Ми прийшли на 2 години, пішли звідти через шість, діти чіплялися нам за ноги й просто не пускали. Я пам'ятаю ці класні відчуття. Я і зараз кайфую. Маючи свою фірму, я дуже часто роблю замовлення сама. Я підживлююсь енергією. Мене дуже часто можна побачити в костюмі зебри чи в іншому. Це моє. В нас є у вайбері група, де ми спілкуємось з нашими аніматорами, замовлення я скидаю. Часто і не скидаю (сміється).

– Ви працювали на телеканалі СТБ у реаліті-шоу "Битва екстрасенсів". Що вас найбільше там дивувало?

– Є багато моментів, де я "зв'язана по руках і ногах" контрактом, і речі, які мене дивували найбільше, я розголошувати не можу. Але можу розказати про приємні враження, які залишились після цього. Хтось може вірити в екстрасенсів, а хтось не вірити. Однозначно такі люди є. Велика частина з тих, хто потрапляє туди, не стовідсоткові екстрасенси. Але те, що ця передача допомагає людям заспокоїтись, – це дійсно так. Для мами важливо почути, коли вона втрачає дитину чи близьку людину, дві речі : перше – те, що рідні в цьому не винні, що їм там добре. Мами починають бути спокійнішими, вони згадують про своїх інших дітей. Вони вертаються потрохи до життя, вертаються в сім'ю і це великий плюс. Чому я там навчилася і що мені було надзвичайно цікаво? Скажу вам так: дуже класно "сидіти у вусі" Павла Костіцина, Олі Сумської. Коли ти спілкуєшся дійсно з зірками, в них немає ніякої зоряності. Я ніколи не забуду, як в посеред Сумської області Ольга Сумська ( от яке співпадіння! Ольга Сумська у Сумській області, – посміхається) годувала мене бутербродами з "Московською" ковбасою. Це класне спілкування. Я проїхала мало не всю Україну. Це колосальний досвід, який мені дуже подобався. Але я отримала те, за чим я йшла. Знаєте, є така місія життя, сфера твоєї діяльності, яку ти ніколи не покинеш. Це – мій бізнес, журналістика, мої діти. Є ще такі повороти, куди треба зайти "відвести душу".

– А ви вірите в екстрасенсів чи ні?

– Я вірю в людину і її мозок. Все, що в мозку людини, – це правда. Тільки в кожного своя правда.

– Ви нещодавно виграли у номінації "Творчий бізнес" у всеукраїнському конкурсі "Підприємницький талант України-2016".

– Можливо, це прозвучить пафосно, але вважаю, що я його не виграла, а заслужила. В бізнесі немає виграшів. Це не лотерея. Стільки разів ти ризикуєш, стільки разів ти програєш. Але коли ти перемагаєш, – це зовсім не виграш, тому що це всі твої недоспані ночі, всі твої втрачені гроші. Це всі клієнти, яких ти зміг за цей час здобути. Це колосальна робота. Я вам так скажу: хто не підприємець, той не зрозуміє. Найманий працівни відпрацював своє, отримав зарплату, може дозволити собі купити щось новеньке, може дозволити собі десь відпочити. Тому що 18 година – це все, робота закінчена. Коли я отримую прибуток, моя перша задача – роздати всім зарплату. Друга моя задача – заплатити податки. Я не вмію платити менше чи не платити. Бо я знаю, що коли я плачу податки, то вчителька в школі моєї дитини отримує зарплату. Якщо вона її не отримає, вона буде зла, і моя дитина від цього буде теж страждати. Я знаю, що я заплатила податки, і лікар десь отримав.

Була ще одна нагорода у цьому ж конкурсі. Я здобула нагороду два роки тому. Це була нагорода не переможця, а особлива номінація "На роботі, як дома". Вона мене надзвичайно здивувала. Це так спрацювало, як із зірками: "Мені туди треба, тому що в них в мозку є таке, чого я ще не знаю". Мене надзвичайно здивувало те, коли я приїхала туди і тут називають моє прізвище, треба йти за подарунком. Тоді це був більше виграш. Хоча теж я до того працювала багато років, щоб це отримати. Тепер я вам кажу, що цю нагороду я дійсно здобула, бо творчий бізнес – це реально мій бізнес, це те, чим я займаюся. Наші підприємці, особливо на Волині, дивляться на бізнес часто з точки зору "заробив не заробив", дуже мало творчості і навіть мало душі. Якщо повністю кинув все на команду і ти на неї не звертаєш уваги, не буде толку. І не буде толку, якщо не буде творчості.

– Скільки у вас людей в команді?

– Однозначно сказати не можна. Тому що в нас є люди, які приходять на якийсь певний проект. Ми його реалізували і, відповідно, – люди пішли.

Тому що це великий бізнес і кейтеринг, виготовлення тортів. Також у нас працюють вишивальниці, аніматори. Я за те, щоб в нас ще студенти могли працювати. Я дуже багато в студентські роки працювала. Я мамою стала у 18 років. Зараз маю таку особисту трагедію. Дуже шкодую, що ми втратили міського голову Миколу Ярославовича. Дуже багато проектів ми з ним почали. Це були надзвичайно потужні проекти. Кажу були, бо поки це були задуми. Але вже ми зустрічалися з Тарасом Яковлевим. Він мене підтримав. І це вже справа честі доробити те, що ми задумали разом. Тому команда весь час збільшується, весь час росте. Я собі поставила за мету, щоб у нас в цьому році був приріст 50 чоловік.

– Що ви можете побажати бізнес-леді, які тільки починають свій бізнес?

– Нічого не боятися! І не боятися себе. В людині закладено багато всього. По-перше, якщо Бог туди "поклав", ти не маєш права цього не реалізовувати в житті. По-друге, не боятися суспільства, бо завжди будуть ті, які будуть засуджувати. Коли тобі буде вісімдесят років, ці люди будуть доти живі і будуть засуджувати, бо є такі категорії людей, які роблять. Друга категорія – це ті, які засуджують. Також не треба боятися успіху. Ті діти, які недолюблені, вони, в першу чергу, не люблять себе. Вони думають, "от в мене немає мами, тому що я не такий", "мене б'є тато, тому що я отакий". Недолюблених людей дуже багато. Зараз дорослих дуже багато, яких у дитинстві недолюбили. Вони дуже не люблять себе. Коли люди не люблять себе, в них розвивається комплекс, що вони чогось не заслуговують. Жінки можуть до 40-ка сидіти і зважувати: "Почати мені, не почати". Дуже хочеться, щоб вони не боялись успіху. Тому що вони цього не заслуговують. Якщо тобі в голову прийшла ідея робити бізнес, ти не маєш права цього не робити. Якби тобі не було, як кажуть на Волині, "на роду написано", тобі ця ідея ніколи б в житті не прийшла. Тому я їм бажаю не боятися і не переставати вчитися. Бо перша сила зрушить з місця, а друга – допоможе досягти успіху.

– Чи були ситуації, коли чоловіки до вас упереджено ставилися? Адже є багато стереотипів щодо жінок.

– Все дуже відносно, все залежить від людини. Чим меншого рангу людина, тим більш по-свинськи вона поводиться. Ми, жінки, ставимо собі багато рамок там, де їх не має бути. Чоловіки розумну жінку будуть завжди сприймати на рівних. Скоро в мене буде семінар у Львові, Рівному і у Луцьку спеціально для жінок у бізнесі. Назву не відкрию, бо хочу, щоб це був сюрприз.

– Як ви вирішили стати тренеркою?

– Все до цього йшло. В мене в цих блокнотах було дуже багато думок, які просто виникали. Я їх все туди записувала. Вже назбирується дуже багато матеріалу. Дуже багато років ніхто не сприймав це як бізнес. Згодом одна моя знайома сказала: "Я тобі настільки заздрю – ти ходиш придурюєшся, ще й гроші за це отримуєш". Тому люди дуже довгий час сприймали отак. Я на це не ображалася. Коли ти чогось досягаєш, люди починають питати поради: " А як ти відкрила бізнес? Як ти почала?". Почалися перші бізнес-консультації. Я все збираю, книжку пишу. Скоро буде. Хочемо видати після нового року. Базується книжка на всіх тих знаннях, якими відомі люди діляться зі мною. Хочу поділитися з іншими.

– Ви багато працюєте. А як ви відпочиваєте?

– Я не напрягаюся, а відпочиваю коли працюю. В мене робота не від слова "раб". Якщо спитати моїх людей, то вони теж не так втомлюються. Ми робимо те, що нам подобається.

Автор: Мая ГОЛУБ