Сучасний тест-драйв культової "Волинянки" (фото)

Скромний сільський житель, ЛуАЗ-969 ніколи не був частим гостем на вулицях міст, а зараз і зовсім перетворився на раритет. Що поробиш – час спливає. Проте, з плином часу автомобіль, який більше нагадує міні-вантажівку, не втратив своїх характеристик, а на бездоріжжі готовий дати фору навіть деяким сучасним кросоверам.

Сучасний тест-драйв раритетної, але все ще "бойової" техніки – в публікації журналу "Автотема" з перекладом порталу "MMR".

Трофейний німецький Schwimmwagen, він же KDF-166 або "водяний жук", справив сильне враження на радянських військових. Тому не дивно, що їм захотілося мати у себе в арсеналі таку ж компактну повнопривідну машину, здатну долати водні перешкоди.

І в 1954 році НАМИ (Науково-дослідний автомобільний і автомоторний інститут) отримав завдання розробити щось подібне. Проектуванням перспективного зразка транспортера переднього краю (ТПК) займалася група під керівництвом відомого конструктора Б. М. Фіттермана. Але у військового замовлення з'явилася і побічна громадянська гілка – міський компактний автомобіль.

Паралельно велися роботи і над уніфікованим з ним міні-всюдиходом для трудівників села. Було створено безліч різноманітних прототипів: з двигуном спереду, з двигуном ззаду і навіть з кузовом вагонної компоновки. В результаті вже в 1960 року до серійного виробництва дістався "Запорожець" ЗАЗ-965, який отримав в народі звучне прізвисько "горбатий". Розробка ж ТПК і сільського позашляховика затягнулася.

Першою проблемою стало забезпечення плавучості при збереженні низького силуету. Транспортер ЗАЗ-967 вийшов дійсно невисоким, а значить і малопомітним. Ось тільки плавав він… не те щоб "як сокира", але при найменших хвилях відразу заливався водою. Зрозуміло, що військових це не влаштовувало. Друга проблема – двигун. Спочатку ТПК проектували під легкий опозитний мотор від мотоцикла "Урал". Але його ресурс виявився настільки коротким, що впору було говорити про "одноразовість" машини. Більший же і важкий двигун від "Запорожця" викликав на плаву сильний диферент на ніс.

Ще одним складним завданням став вибір виробничого майданчика. Спішно перепрофільований колишній комбайновий завод виявився затісний. А на вподобаному Луцькому машинобудівному заводі (ЛуМЗ) не було можливості швидко налагодити виготовлення складного приводу задніх коліс. В результаті прийняли компромісне рішення – почати випуск цивільної моделі ЗАЗ-969В (пізніше ЛуМЗ-969В) як передньопривідного автомобіля. Перша партія непоказних машин зійшла з конвеєрів в 1966 році. Літера "В" розшифровувалась як "временный". Назва "Волинь" же спочатку було народним прізвиськом (по місцевості, де знаходиться місто Луцьк) і лише пізніше стало офіційним найменуванням експортних модифікацій.

До речі, частина з них оснащувалася бензиновими двигунами Ford. Мотор МеМЗ-969 екзотичного компонування V4 повітряного охолодження, а також чотириступінчасту коробку передач і рульове управління максимально уніфікували з "Запорожцем". Робочий об'єм двигуна становив всього 887 куб. см, видаючи потужність в 30 к.с. при 4200 об / хв.

Квадратний і практичний

Підвіску нового всюдихода зробили повністю незалежною на поперечних торсіонах. При цьому, для збільшення дорожнього просвіту до 280 мм (для захисту двигуна) використовувалися колісні редуктори. Кузов – несучий і тільки з брезентовим верхом (хоча була повністю готова і закрита модифікація). У такому вигляді машина випускалась аж до 1971 року, коли нарешті налагодили виробництво приводу до задніх коліс і побачила світ повнопривідна версія – ЛуМЗ-969. А в 1975 році її змінила покращена модель ЛуАЗ-969А, обладнана вже 40-сильним мотором.

Виробничі потужності Луцького машинобудівного заводу, перейменованого з нагоди переходу на нову продукцію в Луцький автомобільний, не дозволяли налагодити по-справжньому масовий випуск. З 1966 по 1979 рік було виготовлено всього близько 54 000 примірників "ЛуМЗ" моделей "969В" і "969", а також ЛуАЗ-969А. І це на весь Радянський Союз! Крім того, значна частина виробів ЛуАЗу надходила на озброєння Радянської армії, а також у війська численних союзників країн Варшавського договору. Враховуючи ж, що мотор повітряного охолодження не відрізнявся великим ресурсом, а кузов не мав захисту від корозії, не варто дивуватися, що незграбні "Волині" перших випусків вже в 80-х роках стали рідкістю. Та й сільські механізатори їх особливо не берегли, експлуатуючи "на забій". Тому до наших днів дожили в основному лише ті автомобілі, які були придбані як засіб вкладення грошей. Зазвичай вони відразу потрапляли в гаражі, виїжджаючи з них пару раз на рік за грибами.

Саме такий ЛуАЗ-969 1973 року випуску виявився в колекції запорізького автомузею "Фаетон". Машина збереглася до наших днів майже "недоторканою", якщо не приймати всерйоз невелику іржу всередині кузова і "жигулівський" карбюратор замість вельми примхливого і ненадійного "рідного".

Зовні "Волинь" схожа на легковий автомобіль, але всередині все буквально кричить про те, що це легка вантажівка, або міні-трактор. Ніяких натяків на шумоізоляцію, гумові килимки і взагалі на будь-які зручності. Кругом тільки фарбований метал і трохи чорного пластику, з якого зроблене кермо (запозичене від "Запорожця"), деякі перемикачі і рукоятки.

Фарба не відрізняється зносостійкістю і швидко протирається ногами, після чого днище під педалями починає бадьоро іржавіти. У старі добрі часи часто доходило і до наскрізних дірок, які просто затикали ганчірками. Панель приладів самого нехитрого "вантажного" виду. Ергономіка? Тут про неї ніколи і не згадували. Складні і швидкоз'ємні передні сидіння годяться тільки для коротких поїздок по цілині і назад. Ліву ногу водієві доводиться або підсовувати під педаль зчеплення, або підгинати під сидіння. Благо місця під ним багато. Зчеплення ж доводиться витискати часто: трохи забігаючи наперед, відзначу, що передачі тут короткі.

Оскільки машина оснащена мотором повітряного охолодження, довелося дообладнати її автономною бензиновою пічкою. Майже такою ж, як на "Запорожці" моделі ЗАЗ-966. Пристрій недовговічний і часто на новій машині непрацездатний, поки до нього не прикладеш руки. Працював обігрівач з таким ревом, що міг заглушити звуком навіть нетихий двигун. Правда, тепла давав з надлишком і не залежав від роботи мотора.

За простецьку зовнішність і невеликі зубасті колеса, які стирчали вниз, а також за перші літери назви міста, в якому розташовувався завод, позашляховий автомобіль швидко отримав прізвисько "Лунохід", з яким і прожив своє недовге, але різноманітну життя.

Підстрибуючи по шосе

Двигун "Лунохода" винесено за передню вісь. Він короткий і компактний, але все одно "ЛуАЗ" відрізняється досить солідним переднім зносом. Добре, правда, що знизу мотор і КПП надійно захищені солідним кожухом. А кумедний звук "запорізького" V4, який багато хто вже забув, викликає асоціації чи то з гігантською швейною машинкою, то чи з жуком-мутантом. Втім, це на холостому ходу. Варто дати газу, як підключається турбіна невеликого реактивного літака – так працює надпотужний вентилятор системи повітряного охолодження.

До слова, з цього вою можна визначити наскільки добре відрегульований силовий агрегат. Якщо він заглушає всі інші звуки – значить порядок! А повністю оцінити цю "музику" водієві і пасажирам допомагає резонуючий кузов, що гримить на ходу як консервна банка. Особливо, якщо наїхати на якусь нерівність. Але сильніше напружують на "Волині" маленькі колеса, які можна порівняти з мотороллерними. На бетонці, розбитою "БелАЗами", наш колекційний всюдихід довелося буквально ловити по всій ширині дороги. Він скакав, як блоха! Коротка база і енергоємна підвіска на майже танкових торсіонах відмінно виштовхували маленькі коліщатка з кожної ямки, після чого "ЛуАЗ" підлітав над дорогою і приземлявся… зовсім не там, де очікувалося. Але є і позитивні моменти – жорсткі торсіони працюють як відмінні стабілізатори, завдяки чому в поворотах машина майже не крениться. Втім, для міста вона все одно незручна. Кут огляду з піднятим тентом нікудишній: не дивно, що при найменшому потеплінні його вважали за краще знімати.

У бічні віконця мало що видно. Як і в маленькі круглі зовнішні дзеркала заднього виду, встановлені за дивною модою 70-х років на капоті. Хоча активної їзди на цьому автомобілі ніколи б і не вийшло. Розгін млявий, так як тяги кволому мотору явно не вистачає. Короткі передачі доводиться перемикати досить часто. При тому, що максимальна швидкість не перевищує 75 км / год. А що ви хотіли від моторчика потужністю всього 30 к. с., з яким доводиться тягти на собі 900 кг заліза? З іншого боку, може, це і добре, бо слабкі барабанні гальма на всіх колесах відверто вселяють побоювання.

Мрія агронома

Зате ледь з'їхавши з твердого покриття, "блоха" відразу перетворюється. На м'якому ґрунті підвіска вже не здалася мені настільки жорсткою. Дорожній просвіт майже в 300 мм і блокування заднього диференціала дозволяють легко штурмувати розкислу колію, що залишилася після будівельної техніки. На одному передньому приводі та "рідних" колесах машина залишає далеко позаду багатьох набагато більш серйозних всюдихідних конкурентів. Добре завантажені мотором передні колеса витягають позашляховик практично з будь-яких ситуацій. Додавши до цього підключення заднього моста з блокуванням диференціалу, отримуємо супервсюдихідний транспорт з найбільшими можливостями.

На болоті, ґрунті і при їзді по ріллі "Луноходу" немає рівних – даються в знаки наявність повністю незалежної підвіски, маленька вага і відсутність виступаючих під днищем агрегатів. Хоча у "ЛуАЗа" немає повноцінної роздавальної коробки з "понижайкою", але якщо вже зовсім притисне, то важелем управління КПП можна включити додаткову, особливо низьку першу передачу – краса! Недарма простенький сільський всюдихід завжди вважався найкращим підкорювачем бездоріжжя і до сих пір особливо користується популярністю у джиперів.

Загалом, якщо спочатку машина виглядала мені невеликою вантажівкою, то після поїздки по бруду, путівцями і кам'янистих схилах Дніпра на думку прийшло порівняння з квадроциклом. Адже він, як відомо, теж не дуже хороший на асфальті…