Немає української і польської сторони, – польський експерт про Волинську трагедію

"Волинська" постанова польського Сейму про визнання Волинської трагедії геноцидом може викликати більший інтерес українців до власної історії, дати поштовх більшій кількості досліджень та заохотити українців до критичнішого ставлення до своєї історії, в якій українці були не лише жертвами, але і злочинцями, вважає польська україністка, авторка багатьох досліджень на тему українсько-польських взаємин Оля Гнатюк.

На її думку, спадщина українсько-польського примирення, яку почали напрацьовувати ще польські та українські представники еміграції у журналі "Культура" і її редактор Єжи Ґедройць, не буде втрачена, якщо українці та поляки зрозуміють, що вони не по-різні, а по один бік фронту, а з другого боку стоять противники українсько-польського примирення, передусім сучасна Росія. А розпочали ми розмову з загального контексту, в якому діяв польський Сейм, і який, на її думку, аж ніяк не можна назвати "антиукраїнським", – пише Радіо Свобода.

– Я хочу нагадати не лише про цю постанову польського Сейму, але також про іншу постанову, яка була ухвалена у той момент, коли Україна дуже потребувала підтримки з польського боку. Йшлося про визнання Голодомору геноцидом. Польський парламент ухвалив таку постанову, таку резолюцію одностайно. Це така знакова річ. І я хочу нагадати, що вже цього року польський Сейм цього самого скликання ухвалив одностайно постанову, яка вимагала негайно звільнити Надію Савченко і усіх в'язнів сумління, які були запроторені у Росії за ґрати. Варто бачити трошечки ширший контекст.

Перш ніж звинувачувати іншого у всіх можливих і неможливих провинах, варто подумати, а яка наша провина, що ми зробили не так у польсько-українських взаєминах

Оскільки ця розмова для української аудиторії, я б дуже радила задуматись над тим, а що ми, українці, зробили? Які ми зробили помилки? І я думаю, що ці помилки, не йдеться про те, щоб влаштувати самобичування, а просто скласти такий короткий звіт перед самим собою. Перш ніж звинувачувати іншого у всіх можливих і неможливих провинах, варто подумати, а яка наша провина, що ми зробили не так у польсько-українських взаєминах.

Передовсім, це питання героїзації Степана Бандери, починаючи від відомого указу Віктора Ющенка з січня 2010 року, та ухвалення закону у квітні 2015 року українським парламентом в день візиту Броніслава Коморовського. Ці закони сприйнялися стовідсотково так, як сьогодні сприймається рішення чи резолюція польського парламенту. Це просто варто брати до уваги.

– Багато оглядачів в Україні говорять про те, що українці і поляки зараз перебувають в різних вагових категоріях, так би мовити, не лише тому, що в Україні йде війна, але й тому, що ставлення до історії в Україні ще не вироблене. Не лише до цих подій, але й до багатьох різних інших подій так само. І слово Волинь, якщо у Польщі має однозначно певні асоціації, то в Україні Волинь може щось означати хіба лише для тих людей, які там живуть зараз. І українцям ще потрібно пройти шлях, щоб зрозуміти, що насправді там сталося, щоб самим зрозуміти свою історію. Але вони погано сприймають, коли їм нав'язують погляд інших на цю історію.

– Тут потрібен, звичайно, дуже довгий шлях, який стосується українсько-українського діалогу щодо власного минулого. Тут не йдеться лише про замовчування чи про історичні прогалини.

Сьогодні, мені здається, ця постанова польського Сейму є певним шансом для України та українців. Якщо ми шукаємо хоч чогось доброго у цій поганій ситуації, то це є той момент, коли вже мало хто в Україні не буде знати, що була Волинська трагедія, як кажуть в Україні, а я називаю це іншим терміном – "волинський злочин". Мало хто вживає цей термін, але я думаю, що потрібно злочин називати злочином. Це моя позиція.

Потрібно, по-перше, набагато більше і глибші дослідження цього питання. Бо на пальцях буквально однієї руки можна порахувати людей, які це досліджували

Щодо того, що в Україні потрібно? Очевидно, що потрібно, по-перше, набагато більше і глибші дослідження цього питання. Бо насправді війну на Волині і все те, що відбувалося під час війни на Волині, досліджували … на пальцях буквально однієї руки можна порахувати людей, які це досліджували. І очевидно це теж певний недолік, і це теж потрібно буде надолужувати.

Йти шляхом змагання, хто більше потерпів, на чиїй стороні більше жертв – це шлях в нікуди

Чи вдасться зараз провести спільні українсько-польські дослідження воєнних подій на цій території, я не впевнена. Але я думаю, що треба йти саме цим шляхом. Бо йти шляхом змагання, хто більше потерпів, на чиїй стороні більше жертв, мені здається, – це шлях в нікуди. І я застерігаю і польських колег від такого шляху. І, ясна річ, українських друзів так само.

– Тобто, на Вашу думку, правильною формулою було би назвати це злочином з обох боків?

Потрібно визнати власні злочини, а вже потім вказувати на чиїсь злочини

– Я не вважаю, що це було би правильною формулою. Я вважаю просто, що потрібно визнати власні злочини, а вже потім вказувати на чиїсь злочини. Це єдина правильна формула. Інша просто не буде сприйнята.

А оскільки ми говоримо 27 липня, у день 110-річчя від дня народження Єжи Ґедройца, я хочу повернутися до спадщини Єжи Ґедройца, на якій будувалися польсько-українські взаємини в добу незалежності. Ми маємо за собою 25 дуже непоганих років. І ми маємо зробити абсолютно все, щоб не втратити цього капіталу довіри. Бо капітал довіри здобувається дуже повільно і дуже важко. На це пішло не одне десятиліття. А його можна втратити дуже і дуже швидко.

Якщо гору візьмуть емоції, а не раціональний аналіз, якщо ми не зрозуміємо, що ми самі зробили не так, тоді дуже, дуже легко це буде втратити. Ну, і зрозуміло, що розчарування сьогодні з обох боків речників польсько-українського порозуміння є страшенно велике. Є дуже емоційні реакції. Це можна зрозуміти. Але треба це пережити, йти далі і разом далі працювати. Тому що ми не маємо української і польської сторони, ми маємо спільний фронт польсько-український, польсько-українського порозуміння. І ми маємо сьогодні контрудар від тих, хто є противниками польсько-українського порозуміння. І як ви здогадуєтесь, цим противником, і про це говорить доктрина Єжи Ґедройца та Юліуша Мєрошевського, цим противником, найпотужнішим противником є Росія.