«Ідею розбомбити кремль американці та британці палко підтримають, скандинавці – ні», – луцька блогерка Anna from Ukraine

Коли луцька блогерка Анна Данильчук у березні 2022 року зняла свій перший англомовний влог про новини з України, на її YouTube-каналі було всього 47 підписників. Зараз канал Anna from Ukraine має приблизно опублікованих 1000 відео, і це не лише влоги, а й тематичні рубрики й інтерв’ю, які дивиться понад мільйон людей щомісяця з різних куточків світу від США до Південної Африки. Її відео — неформальні новини з України, де блогерка хоче бути щирою й не боятися емоцій чи суб’єктивності. І її глядачам це подобається. 

Ми розпитали Анну, як вона створила канал і вийшла на іноземну авдиторію, як побудувала довірливі стосунки з підписниками, а також про те, як говорити цікаво про складне так, щоб тебе не забанив YouTube, пише «Медіамейкер». 

Хто така Anna from Ukraine?

«Загалом походжу з академічного середовища — є кандидаткою філологічних наук, працюю над докторською дисертацією. Хоча зараз суттєво відволікаюся від наукових проєктів і більше цікавлюся науково-популярними», — говорить Анна Данильчук. 

Так, окрім ведення блогу, вона викладає мовознавство у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, а також займається громадською організацією (ГО) «Волинська фундація», яку створила з командою для популяризації культурної спадщини України. 

Ще Анну цікавить культура — вона є експерткою Українського культурного фонду та проєкту «Креативна Європа» й із 2015 року пише для газети «День».

«У мене там своя рубрика про історію, культуру й навіть гастрономію, але акцент не на страві, а на тому, наприклад, про що говорив за обідом Черчилль», — розповідає блогерка. 

«Я хотіла переформатувати подкаст ГО і розповідати про Україну, але мене не підтримали»

«Коли почалася повномасштабна війна, наша команда “Волинська фундація” мала грантовий проєкт — подкаст про культурні та креативні індустрії, а оскільки це також був ковід, то говорили й про безпеку та здоров’я. Однак після 24 лютого 2022 року це все втратило свою актуальність, тож я почала закликати команду переформатувати цей подкаст і розповідати реальні живі історії з України англійською мовою, але колеги мене не підтримали», — зізнається Данильчук. 

Вона пояснює: «Я бачила, що дуже бракує людського, суб’єктивного погляду на те, що відбувається, а насправді співчувати та співвідчувати, на мою думку, ми можемо лише живим історіям, не кількості спалених танків».

Тож Анна почала діяти самостійно. Оскільки подкаст створювати важче, то вирішила записати влог. Для цього їй знадобився лише телефон. Не монтуючи, вона залила своє перше 7-хвилинне відео на YouTube, в якому відповіла на найбільш популярні питання іноземців: від того, чи вірили українці в початок великої війни, до того, як змінилося їхнє ставлення до росіян. Ролик переглянуло приблизно 300 людей. Маючи 47 підписників і не просуваючи себе на платформі жодним чином раніше, така цифра приємно здивувала Анну. 

 

«До перших відео я ставилася, як до терапії. Тоді якраз, попри те, що наше місто [Луцьк] вважається більш безпечним, у нас був приліт, загинули люди. Мені дуже хотілося поділитися цим з іншими, розказати правду. Про це й були перші відео», — говорить Анна Данильчук. 

Про контент і хто його створює

Щоденні влоги War in Ukraine — головний формат відео, який приніс каналу популярність. Їх Анна записує англійською мовою на телефон і публікує без монтажу, попереджаючи на початку, що вона не є професійною влогеркою. Це 10–15 хвилинні ролики на теми, які цікавлять іноземців, і які не знайти у класичних медіа. Наприклад, як виглядає звичайний день українців під час війни, чи роздуми про існування «хороших росіян». Також блогерка обговорює сенсаційні новини — одним з останніх таких відео є атака на аеродроми Росії. Станом на квітень 2024 року, блогерка опублікувала вже понад 700 влогів. 

Коли Анна зрозуміла, що канал росте, то вирішила запустити рубрики. Контент для них вона записує у студії й із додаванням фото та графічних елементів.

«Річ у тому, що влог прив’язний до конкретного дня, тому вже завтра сьогоднішнє відео втратить свою актуальність», — пояснює вона потребу «довговічніших» рубрик. 

Наразі на каналі, окрім влогів, є такі тематичні рубрики: Discover Ukraine (Відкривай Україну), Russian Crimes (російські злочини) й Soviet Myths Debunked (Розвінчування радянських міфів). Іноді також виходять інтерв’ю Big Talk (Велика розмова) з людьми, які допомагають Україні та ініціюють цікаві й соціально важливі проєкти. Одним із героїв випусків став автор блогу про дезінформацію та пропаганду Silicon Curtain Джонатан Фінг. У нього Данильчук запитувала, чи усвідомлюють іноземці, що Росія несе небезпеку для всього світу і чи може вона врешті розпастися. 

Більшість роботи над блогом Анна виконує самостійно, однак із форматом інтерв’ю їй допомагає Олександр Слобода, який знімає й монтує відео. Також блогерка має цифрового радника, Володимира Чугая.

«Для великих каналів є чимало небезпек. Він мені допомагає з обкладинками, а також із безпекою сторінки, пов’язаною з правилами та нововведеннями платформи й російськими ботами», — додає Анна. 

Що сприяло росту каналу 

Данильчук зізнається, що почала свій блог без конкретної цілі, але вбачає в цьому частину успіху:

«Є ютюбери, які так концентруються на власному брендингу ще до того, як відчули свій голос, що виходить нещиро й без цінності. У мене це органічний продукт. До того ж такий формат простий. Думаю, людям ця невдаваність теж відгукується».

Канал розвивається повністю органічно із двох причин. По-перше, контент на воєнну тематику, яким є її влог, Анні рекламувати морально неприємно. По-друге, сам YouTube не дуже відкритий до рекламних інтеграцій у відео, в яких згадуються небажані для платформи слова на кшталт війна чи терорист, або де є сцени, які платформа може трактувати як жорстокість чи насилля. 

«Я є на таких платформах для монетизації, як Patreon та Buy me a coffee, і завжди дякую людям, які підтримують мою діяльність. Вони, зокрема, допомагають мені створювати рубрики, які складніше знімати, ніж влоги. Однак спеціальних кампаній я там не проводжу й особливого закритого контенту лише для цих людей не створюю. Багато “моїх” людей донатять на потрібніші речі для країни й армії», — пояснює Анна.

Як підписники-іноземці донатять і волонтерять в Україні

Самостійно зборами коштів Анна не займається, однак регулярно медійно підтримує ініціативи, яким довіряє, й закликає підписників донатити. 

 

Наразі на каналі Anna from Ukraine триває кампанія фандрейзингу з NAFO — естонською ініціативою, яка протидіє російській пропаганді й фейкам у мережі. Вони регулярно збирають кошти для української армії, поширюють правдиву інформацію щодо російсько-української війни й борються з російськими ботами та тролями в інтернеті.

«Перший збір ми зі спільнотою закрили за один день і зібрали 40 000 євро на спеціальні машини для мінометного батальйону. Зараз у нас триває друга кампанія у співпраці з NAFO. Ми збираємо на бус для танкового батальйону й на дрони. Моя авдиторія бачить результати роботи українських дронів і розуміє, що це важливо. Я все частіше чую серед іноземців таку фразу, як adopt a drone. Тобто [дай кошти й] усинови дрон, який допоможе українській армії», — говорить Анна. 

Є іноземці, які під час війни приїжджають в Україну допомагати. Однією з найпопулярніших ініціатив, за якою підписники Анни волонтерять, є Fronline Kitchen. Там люди з різних країн готують їжу для українського фронту. 

«За цією ініціативою в Україну приїхав 70-річний британець Стів Уоллес, з яким ми потоваришували. Він викладав у лондонській академії, згодом став її фінансовим директором. В Україні бував і раніше, до війни хотів займатися тут ініціативами із захисту тварин. Під час повномасштабного вторгнення спершу долучився до Fronline Kitchen, а згодом — до будівельної ініціативи», — розповідає блогерка. 

Є серед підписників ті, хто приїжджає відбудовувати українські міста й села після деокупації, наприклад, в Ірпінь чи Бучу. Популярними серед іноземців стають також ініціативи щодо порятунку тварин. Анна говорить:

«Є такий волонтер Ноел Ток зі Швейцарії. Разом із товаришем, він їздить орієнтовно за 30–40 км до лінії фронту й евакуює собак і котів. У них є мережа притулків, з якими вони співпрацюють, однак роблять все, щоб кожна тварина потрапила в сім’ю. Ток також мав гарну ініціатива, щоб цуценят тренували на собак-розміновувачів, розвідників чи реабілітологів».

За спостереженнями блогерки люди шукають ті ініціативи, де є іноземці, англомовні версії сторінок і комунікації, а також певне розуміння, що тебе чекає. Як приклад, вона наводить Frontline Kitchen, куди всі приїжджають на місяць, а далі за власним бажанням можуть залишитися на довше. 

Як зацікавити іноземців

Анна не дуже розуміє претензій до іноземців, які мало знають про Україну, і вважає, що це завдання її та інших громадян країни — говорити так, щоби про нас хотіли дізнатися більше. Для цього вона намагається зацікавити закордонних глядачів, показати логічний зв’язок між речами й дослухатися до авдиторії: читати коментарі, реагувати на їхні потреби та враховувати, що вони можуть нічого не знати про Україну. 

«Є нації-сусіди, є ті, які не дуже далеко, але, на жаль, піддалися російському впливу, а є, наприклад, Австралія, яка взагалі не знає наших проблем, нашого контексту», — тож Анна радить досліджувати, хто та скільки може знати про Україну. 

 

За спостереженнями авторки каналу, ті країни, які є українськими союзниками, найбільше цікавляться Україною. Так станом на квітень 2024 року більшість її авдиторії — 40 % — це США й Канада. На другому місці — Велика Британія. Далі йдуть Швеція, Нідерланди, Німеччина, Данія й інші країни. 

Анна створює контент для всіх іноземців, які цікавляться Україною, тому має дуже різні відгуки і про російсько-українську війну, і про Україну загалом. Так вона зрозуміла, що люди з однієї країни схильні реагувати на новини подібно і навпаки — з різних країн кожен по-своєму. Тому якщо канал орієнтується на якусь конкретну країну, то дуже важливо враховувати її політичний і культурний контексти.

«Якщо я скажу, що треба розбомбити Кремль, американці та британці палко підтримають мою ідею. Натомість скандинавські країни скажуть, наприклад, що там же є коти, які ні в чому не винні», — говорить блогерка. 

Анна вважає, що ще є багато тем, які потребують уваги й висвітлення. Наприклад, іноземців досі дуже цікавить Росія. Однак і від українців, додає вона, залежить, що з-за кордону знаходити під цим запитом — російську пропаганду чи свідчення про воєнні злочини. 

«З моїх спостережень, багато хто хоче знати більше про радянський союз і загалом східна Європа великою мірою є терра інкогніта для заходу», – каже Анна. 

Як говорити цікаво про складне

Keep it simple (не ускладнюй) — одна з перших порад від авдиторії, яку Анна отримала на початку ведення блогу та якої дотримується досі. 

«З одного боку, в мене є мовний та історичний бекграунди, і загалом я вважаю себе ерудованою людиною. Але я не військова експертка й не розумію, для чого ускладнювати. Я оцінюю себе адекватно й кажу про це глядачам — що я просто звичайна українка, яка розповідає їм про те, що нас бентежить, що нас цікавить, на що ми сердимося чи чому радіємо», — пояснює Анна Данильчук.

Емоційно, суб’єктивно, але чесно — так блогерка описує свою діяльність в описі каналу. До кожного влогу, окрім новини дня, вона додає свій персональний досвід і власні переживання. Наприклад, відео про види зброї, яку росіяни використовують під час атак на українські міста й села, вона починає так:

«На мою думку, середньостатистичний житель країн Європи нічого не знає про різновиди бомб. І це нормально. Так і має бути. До війни я теж цього не знала, але, на жаль, через регулярні російські обстріли, мусила вивчити це швидко й на практиці».

Інколи, зізнається, доводиться підхоплювати загальний мейнстрим, тому що відео вибухів у Росії мають більший відгук в авдиторії, ніж історія про музей Сковороди у Сковородинівці. Тоді вона намагається задовольняти потреби авдиторії і водночас нести ціннісні меседжі, важливі для України. Наприклад, нагадувати, що війна — це не блокбастер і ламає життя людей. 

Анна також обирає акцентуватися на позитивних для України новинах. Це можуть бути втішні новини із фронту, як ролик, що ЗСУ розгромили підрозділи росіян неподалік Авдіївки в селі Тоненьке, або ж обговорення атак на міста й аеродроми Росії.

«Я стараюся не виносити складні негативні речі назагал, наприклад, корупцію, тим паче якщо люди не розуміють глобальної картинки, наших глибших контекстів. Глобально я розумію, що ми маємо класні цінності й нас треба підтримувати. Ми боремося за демократію у всьому світі», — міркує Анна. 

«Штучно я не враховую, що і як сказати, не маніпулюю. Іноді роблю помилки, потім виправляюсь. Однак коли у вас є стосунки з авдиторією, то вони розуміють, що прийшли не на канал українського дипломата, а просто людини зі своїм життям і своїми емоціями, яка не хоче їх обдурити, але може в чомусь помилитися», — підсумовує блогерка.  

За березень 2023 року канал Anna from Ukraine зібрав 1,1 млн переглядів, сумарно його проглянули 80 000 годин. Канал продовжує рости, однак вищі показники не дають йому більшої довіри від платформи. 

Зникають коментарі

«Восени 2023 року в мене почали масово зникати коментарі. Я це, звісно, помітила, бо під кожним відео маю орієнтовно 500–700 відгуків. Водночас їх сенс часто був цілком безневинним, типу Glory to Ukraine (Слава Україні) чи дякую тобі. Згодом почали зникати навіть мої відповіді», — говорить Данильчук. 

У чому проблема розібратися не вдалося. Є дві потенційні версії: масові скарги російських ботів, або чергове посилення політики моніторингу від платформи.

Поради від служби підтримки не сильно допомагають, каже Анна, але серед відповідей найпопулярніші такі: займатися легшим контентом і вчити підписників писати коментарі, в яких немає стоп-слів та мови ненависті. 

«Я не хочу політизувати платформу й розумію, що вона не виступає ні за Україну, ні за Росію, і просто хоче бути безпечним простором для людей, на якій ще й можна комфортно заробляти. Але якщо твій блог про складне й те, що є не дуже прийнятним, то ти стикнешся з багатьма труднощами», — пояснює Анна Данильчук. 

(Не) називати речі своїми іменами

«У мене є три відео про Голодомор і два з них позбавлені монетизації. І це не біда, я не хочу на цих відео заробляти. Але YouTube демонетизовані відео не просуває. Відтак показники каналу падають», — скаржиться Данильчук. 

Так, замість того, щоб просто поширювати правду, доводиться вигадувати нові назви. Наприклад, замість Russia is a terrorist country (Росія — країна-терорист), Анна каже errorist contry (помилкова країна).

«Я розумію, що обмеження повинні бути. Але я, розповідаючи про війну у своїй країні, маю право про неї говорити. Це наша реальність. Ми не захистимо людей від війни, якщо просто перестанемо про неї говорити. Так само терорист не перестане бути терористом, якщо його називати по-іншому», — говорить блогерка. 

Російські боти

За її словами, вони вигадують нові механізми й технології як негативно впливати на інші канали. Серед популярних — це підписка-відписка, коли 1000 ботів раптово підписуються й відписуються. YouTube дуже чутливий саме до відписок. 

«Коли він бачить таку негативну активність, то зменшує вам рейтинг, немає коментарів — ще зменшує. Не монетизується — ще. Разом ці речі дуже круто працюють проти вашого каналу», — ділиться Анна. 

Вона радить дуже ретельно підбирати мову та слідувати правилам платформи. Як приклад, розповіла, що не додає чужих відео до своїх роликів і робить це свідомо: «Дуже багато українських каналів, які додають відео, отримують неправомірні страйки за порушення авторського права. Потім YouTube бере це на розгляд і врешті часто дозволяє використовувати ці відео, але затримка вже негативно впливає і на відео, і на ваш канал. Це лише одна з тактик YouTube-війни проти українських блогерів».

Розвивати спільноту й думати, про що говорити, а не як

«Інколи передбачити успіх чи неуспіх на YouTube неможливо. Водночас відео могло не зібрати багато переглядів, але під ним коментар, що людина почала вчити українську, чи вийшла на мітинг на підтримку України — і це вже ефект», — говорить Анна Данильчук. 

Тому найбільшою цінністю вона вважає своїх підписників, які взаємодіють із каналом, і закликає не орієнтуватися винятково на цифри. Випадкова авдиторія ролі не грає, пояснює блогерка. 

Вона вважає, що в українському англомовному YouTube поки що немає конкуренції, зате багато речей щиро цікавлять іноземців, тож стати для них першовідкривачами сьогодні легко. Однак важливо створювати контент зі щирим інтересом:

«Якщо вас не цікавить тема політики, то не беріться за неї. Якщо це не цікаво вам, це нікому не буде цікаво. Тут важливо, як казав Сковорода, знайти сродну працю, в нашому випадку — свої тему й формат», — підсумовує Анна Данильчук. 

Для блогерки війна залишатиметься у фокусі каналу до її завершення. Однак вона вважає, що й після перемоги буде багато тем, які варто порушувати, починаючи з відбудови й політичних кроків до відновлення країни, до базового розуміння регіону Східної Європи, яке потребує чимало пояснень для Заходу. Також складно уявити, які процеси відбуватимуться з Росією. Про це теж, на думку Анни, можна говорити з погляду пересічної українки. 

У перспективі Анна Данильчук мріє також написати просту за формою та змістом книжку про Україну:

«По своїй авдиторії розумію, що це потрібно. Я уявляю цю книгу як дружню розмову. Так, наче ми зустрілися за гарним обідом, смачно поїли і, як людина починає розповідати про себе, так і я хочу з персонального досвіду громадянки розповісти про Україну. Цікаво, просто і не занадто академічно. Якщо якась тема читачів зацікавить, то вони зможуть досліджувати її глибше. Але спершу просто дружня розмова».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Луцька блогерка, яка переїхала в США, розповіла, як сварилась із сусідами (відео)
• Відео відомого тіктокера «Chchuvak» – в ефірі телеканалу «Конкурент TV»
• Луцька блогерка ледь не втонула на зйомках кліпу