Юлія Євпак розповіла, чого можна повчитись у американців

Юлія Євпак відома у Луцьку активна громадська діячка й волонтерка. Цієї весни Юлія Євпак стала начальником відділу менеджменту та креативних індустрій департаменту культури Луцької міської ради.

Зустрілась із Юлією Євпак у арт-галереї "Луцьк". Тут знаходиться її робоче місце і ще двох колег. Зараз у команді новоствореного департаменту, окрім Юлії Євпак, також працює Дмитро Ураєв, який тривалий час працював на "Радіо Луцьк", та митець Анатолій Філозоф.

Галерея – це вільний простір, де кожен може побачити, як вони працюють.

У інтерв'ю для ділового видання "Конкурент" Юлія Євпак розповіла про громадську діяльність, волонтерство, нову роботу і про те, як потрапила в Луцьк (адже родом вона з міста Ізмаїл).

– Як ти потрапила до Луцька і коли?

Я у 2009 році приїхала на наукову конференцію в СНУ імені Лесі Українки. Ввечері було дуже холодно, ну дуже. І один молодий аспірант дав мені свою куртку і все. Після цього через рік в той самий день ми одружилися у Луцьку. Приїхали у РАЦС і розписалися.

Ти очолила відділ менеджменту та креативних індустрій департаменту культури Луцької міської ради. Що в першу чергу збираєшся робити?

Наша команда у департаменті – це я, Дмитро Ураєв, Анатолій Філозоф. Ми плануємо стартувати з дослідження галузі. Треба написати дієву Програму на наступний рік в частині розвитку саме креативних індустрій. Треба розуміти, що це новостворений департамент, починаємо з нуля. В Луцьку такого ще не було. Треба написати логічну Програму, згідно з тим переліком, як робиться Стратегія міста Луцька з урахуванням її перспектив. Ми співпрацюємо з Петром Гоцалюком активно в цьому плані. Дослідження галузі було проведено лише частково в наукових кругах міста Луцька. Плануємо дослідити галузь протягом травня-червня. А далі буде план дій, який буде стосуватись не тільки креативних індустрій, але й менеджменту подій.

Ми зараз не в кабінеті, а в галереї працюємо. В нас поки один стіл на трьох. Нам часто кажуть "творити мости", а ми вже міст: радіо – організація концертів – громадський сектор. Це досить непогано, що ми тут. По-перше, ми відкриті: до нас приходять люди і дивляться. Я люблю, коли є рух, приходять люди. Вони з різними ідеями. І те, що ми не зачиняємось в кабінеті, – це дуже позитивно. Я дуже боялася того, що я "вмру" від нудьги. Але за весь час роботи тут я не нудьгувала.

Коли ти почала займатися громадською діяльністю?

Трохи більше трьох років тому. Потім все переросло у Інститут волонтерства та громадської співпраці.

Які проводили акції?

Всі шалені ідеї, які ми хотіли, ми проводили. Інситут волонтерства – це неформальна освіта, волонтерська діяльність, громадянська співпраця, допомога військовим, їх сім'ям, дітям із особливими потребами. Громадська діяльність мені багато дала, і я обожнюю цю сферу. Це моє, чим би я паралельно не займалася.

За які кошти громадська організація існує?

Часто кажуть, що громадська діяльність мусить "ні за що існувати". Коли ми створили Інститут, ми займалися активно допомогою військовим. Тоді ми стикнулися з тим, що треба якось фінансувати цю діяльність. Ми проводити акції, культурно-мистецькі заходи, а за виручені кошти закуповували багато всього, зокрема форму, продукти, ліки.

Ти з командою часто брала участь у "Lutsk Food Fest"

"Lutsk Food Fest" – прекрасний фестиваль, який дуже любимо. На всіх фестивалях в нас була волонтерська гостина, крім першого. У першому в нас була фотозона. І ми подумали: якщо фестиваль має назву "Lutsk Food Fest", то ми можемо й частувати людей їжею. Для мене нема нічого неможливого, головне – аби була команда однодумців. Ми робили тематичні гостини. За виручені кошти на "Lutsk Food Fest" будуть встановлювати дитячий майданчик у центральному парку Луцька.

Ти часто у громадському житті стикалася із стереотипами?

Так, були такі випадки. Особливо стереотипно до мене ставляться жінки та чоловіки, які старші за мене.

Є ще такий стереотип: коли ти працюєш у громадській організації, багато хто думає, що ти ходиш п'єш каву скрізь і з усіма за грантові кошти. Хоча багато того, що зробили минулого року в Луцьку, зроблено завдяки громадським активістам, які не боялися говорити про проблему публічно, пропонували шляхи її вирішення. Наприклад, не допустили нечесного відбору проектів громадських ініціатив міста Луцьк.

Конкурс EGAP перевернув моє уявлення про те, що IT-cектор нестереотипний. Дуже навіть стереотипний, особливо коли намагаєшся зробити е-проект та його систему, а ти дівчина 45 кг живої ваги. Коли ментори, які допомагають в проекті, вітаються з усіма хлопцями, а зі мною ні. А потім кажеш: "Доброго дня! Мене звати Юлія. Ви зі мною не привіталися. Все, що стосується електронної бази проекту, – це до мене". І протягую їм руку. Це було настільки важко. Це так несправедливо! Я після того почала розуміти, що треба показувати, що я жінка, і інші мусять зі мною рахуватися так само, як з чоловіками. Так, може, я не можу принести два стільці, але можу зробити інше.

Розкажи про проект "Паспорт доріг", який ти презентувала в Києві.

"Паспорт доріг – це супер проект на 4 мільйони гривень загальної вартості. Це багато. "Паспорт доріг" – це відкритий аналітичний ресурс, де кожен, хто хоче, може знайти будь-яку інформацію про стан доріг. Що це мається на увазі? Ви можете дізнатися, хто робив дорогу у вашому дворі, коли стікає гарантійний термін цього дорожнього покриття, скільки за останні 10 років робили тут чи в сусідньому дворі ремонт. Це дуже класна аналітика.

По обласних дорогах маємо гарний приклад. Минулого року на Волині більше 700 мільйонів гривень пішло на дороги. І ці дороги зробили всього 12 фірм. Побачити, які гарантійні терміни, я не можу. Не було вказано на карті, які ділянки вони ремонтували. Просто сума і якісь назви. Для отримання цих даних мені знадобився тиждень. І це при тому, що я працювала з обласною адміністрацією. Жодного цього документу немає онлайн. Це нонсенс! 2017 рік, а я не можу подивитися, хто робить дороги в Луцьку, кому фірма дає субпідряди на ці дороги.

Старт проекту державна адміністрація обіцяла нам профінансувати. Судячи з того, як вони говорять, то ми можемо цього й не дочекатися. Зараз я подала його на ще одну програму співфінансування, крім EGAP. Ми з Катериною Шкльодою пропрацювали всі логічні схеми з допомогою Вадима Махомеда ("ІДЕЙЛ") безплатно. І зараз мені совість не дозволяє прийти до Вадима чи ще до якогось іншого програміста і сказати: "Слухайте, зробіть мені безкоштовно". Тому поки в очікуванні.

Ти була у США. Розкажи про Cанта-Барбару. За яким проектом туди їздила?

Вчилася я в Українському католицькому університеті у Львові. УКУ минулого року став партнером програми "Open World". Подалися випускники, вибрали нас п'ятеро. Програма "Open World" фінансується Конгресом Сполучених Штатів Америки. Тут в Україні є представники. Двічі на рік активна молодь, активні громадяни, громадські діячі, представники ЗМІ, освіти та адвокати мають можливість поїхати у США за цією програмою.

У нас була тема "Побудова громадянського суспільства і волонтерські рухи". У Санта-Барбарі більше 3 тисяч громадських організацій на маленьке місто. На Волині, для порівняння, теж більше 3 тисяч громадських організацій. Ми туди їздили переймати досвід, вивчали те, що можна застосувати в нас. Це круто, тому що завдяки їм ми почали трохи більше співпрацювати з бібліотекою по культурних заходах. Бібліотеки в Штатах фінансуються не з державного бюджету, вони самі на себе заробляють гроші.

Також я підтримую контакти з американцями. Якщо мені треба порівняти якесь законодавство, норми, ми переписуємось з тими людьми, що нас приймали. Дуже радо запрошують нас ще, але вже не за рахунок Конгресу, а за наш. Якщо буде така можливість восени, якщо буде виходити з часом, ми поїдемо туди ще раз.

Ти дивилась серіал "Санта –Барбара"? Є, з чим порівняти Санта-Барбату ту, що на екрані, та в житті?

Одного разу одна хороша людина запитала про героя з серіалу "Санта-Барбара" у Фейсбуці. Я йому сказала: "Льоня, хто це?". Це так приблизно я дивилася серіал "Санта-Барбара". Я насправді була дуже мала, напевно, коли це всі дивилися. Серіал "Друзі" я й зараз пам'ятаю. Англійську мову за ним вивчала. Одного разу в Міністерстві мене запитали: "О, ти була в Штатах, а де була, крім Вашингтона?" Я кажу: "В Санта-Барбарі". І вони всі почали сміятися, бо дивились цей серіал (сміється).

На твою думку, чого українцям можна повчитися у американців?

Побудові і функціоналу громадянського суспільства. В них державні структури і комунальні підприємства – це громадські організації. У них зі школи закладено, що ти мусиш заробляти на себе. Ніхто нічого не чекає, коли "прийде" держава і хтось ще, щоб тобі дати кошти. В них законодавство щодо громадських організацій і фондів дуже класне. В них є endowment (обдарування, пожертва, передача фонду, - англ.).

В нас чомусь думають в Україні, що якщо ми створимо т. зв. державний Фонд розвитку громадянського суспільства при Президенті України, "заллємо" туди три мільйони гривень і будемо віддавати грантами, то отримаємо надзвичайно розвинене громадянське суспільство. Так не треба нам цього створювати. Дайте нам нормальне податкове законодавство, дайте нам можливість створення endowment: коли громадській організації можуть подарувати будинок або мільйон гривень, і ми його покладемо в банк під відсотки, а ці відсотки не будуть оподатковуватися. Такі моменти дуже важливі.

Або наприклад, в США бібліотеки і музеї – це громадські організації. Зоопарки – це громадські організації. Це важлива складова, коли ти розумієш, що ти створюєш бібліотеку, музей чи ботанічний сад і мусиш на них заробляти. І тому там не 70 чоловік працює (я образно кажу, що не 70), а двоє. І ці двоє людей можуть зробити капіталізацію бібліотеки – 3 мільйони доларів. Яка бібліотека в Україні має капіталізацію в 3 мільйони доларів? Ніяка. Вони просто рахують гроші.

Ще приклад наведу. Ми були в Берліні і мали зустріч з представниками української діаспори, яким дуже болить за Україну. І вони переживають, як ми будемо їздити через кордон? І далі такий "спіч", що ми такі класні речі робимо – промоцію України, що в неї війна з Росією... І наступна фраза звучить від наших діаспорян: "І було би добре, якби український уряд давав нам кошти". І ти присідаєш і розумієш, що це в крові. Це треба з дитячого садочка дітей вчити, що дитина далі мусить заробляти кошти сама на життя, а не чекати, що їй хтось щось дасть.

Є люди, на яких хочеться рівнятися і брати з них приклад?

Мені важливе добре слово мого чоловіка. А якщо говорити про публічних людей, які є моральними авторитетами, – Борис Ґудзяк і Богдан Гаврилишин. Громадський діяч Богдан Гаврилишин для мене був такою людиною, на яку хотілося рівнятися, і зараз теж хочеться. Він дуже багато зробив для України. А Президент Українського католицького університету Борис Ґудзяк те, що зараз робить для УКУ і для України, це просто геніально.

Які книги ти читаєш?

Різні.

От я бачу лежить книга на столі.

Це просто блокнот (сміється). Вчора я читала монографію колег з Луцького національного технічного університету про розвиток креативних індустрій у місті Луцьку на 280 сторінок. Цікаво і це пов'язано з моєю роботою. Останні два роки мало читаю художньої літератури. Мені більше подобається практичного спрямування, щоб чогось повчитися.

Як ти плануєш свій час? Бо тайм-менеджмент – це дуже важливо.

Гугл-календарем користуюсь. Паралельно ще щось записую собі у блокнот. Коли до мене приходить ідея, я її записую, бо вона десь потім зникає.

Як відпочиваєш?

Намагаюся у вільний час зустрічатися з цікавими людьми. Я дуже люблю кудись їздити. Зміна місця, сісти поїхати кудись, наприклад, в Барселону.

Ти ініціювала зустріч щодо закинутого будинку на вулиці Стрілецькій. Щось плануєте робити надалі?

Це не закинутий будинок. Це колишня будівля ресторану "Світлофор". Він зараз на балансі львівської філії залізниці. Колишній вокзал. Ми на Форумі міста Луцька говорили багато про те, що це має бути музей міста. Часто звучала ідея саме про це приміщення. Тоді ми з журналісткою Наталею Пахайчук списалися та організували зустріч, щоб зрозуміти, з чого почати. Спочатку з′ясували підводні течії та наміри відповідальних за це осіб. Приміщення не на балансі міста. Мав Петро Троневич написати лист за підписом першого заступника чи секретаря ради на Львівську залізницю, щоб організувати якусь зустріч з приводу того, що місто зацікавлене в організації музею. Поки не можу сказати точно, чим все закінчилося з листом. Моя особиста думка: там може бути шикарне місце для "Музею залізниці": всі умови для того є. Сподіваюся, що найближчим місцем ми з′ясуємо, що там робити, та розробимо план дій.

Автор:Мая ГОЛУБ
* * *

Сподобалося? Підпишіться на нашу сторінку в Facebook та Telegram. Також завжди будьте в курсі найважливіших новин, використовуючи чат-бота у Messenger. Ми не будемо спамити. Чесно :)
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Надрукувати
Луцьк
Опубліковано:
20.04.2017 21:00
Переглядів2210
Коментарів4
Поділитись
Залишити коментар
Коментувати
10:12
21.04.2017
Свідомий
Цікава співрозмовниця
10:00
21.04.2017
Тетяна
Шановна Юлію, скажіть, будь ласка, яким чином Ви маєте стільки можливостей для подорожування: "сісти поїхати кудись, наприклад, в Барселону", "були в Берліні", "буде виходити з часом, ми поїдемо туди ще раз"(Америка)? На запитання "За які кошти громадська організація існує?" Ви так і не надали чіткої відповіді, а потім описуєте усі ці поїздки.. І як після такого вірити у доброчинність "громадських організацій"?
01:30
22.04.2017
Знаюча
2
0
Тетяно, скажіть, а Ви завжди рахуєте чужі гроші чи просто "жаба давить"? Знаю Юлю особисто, вона хороша та чесна волонтерка, робить багато добрих справ. І впевнена, що на свої власні потреби вона може заробити самостійно. А ще Юля часто жартує, що її утримує чоловік, успішний IT-спеціаліст. Маю надію, що така відповідь Вас задовільнить.
04:21
22.04.2017
Тетяні
1
0
а Ви візьміть участь у якійсь ГО - і будете знати))
останні новини
18-07-2018 17-07-2018
Вибір редактора

Рейтинг