Олег БЕРЕЗЮК: "У Луцьку – реванш олігархів"

17 липня на Волині побував лідер парламентської фракції "Самопоміч" Олег Березюк. Він відвідував медичні заклади Ковеля та Луцька, вивчаючи можливості впровадження освітнього проекту в медицині. "Конкурент" не втратив нагоди поспілкуватися із ним у більш широкому форматі.

– Почнімо з тих речей, які безпосередньо турбують лучан. Я не маю на увазі ситуацію у Луцькій міській раді. Для багатьох волинян Львів і "Самопоміч" зараз асоціюється з проблемою сміття. Ви місяць назад розпочали голодування і за тиждень його завершили. Чому людина, лідер фракції "Самопоміч" у Верховній Раді, яка декларує ліберальні погляди, вдається до таких радикальних дій?

– Я ніколи не був лібералом. За своїми поглядами я, швидше всього, є консерватором з певними ліберальними цінностями, такі, як вільний ринок і права людей. Оце є ліберальні цінності. Але вони такі, що на сьогоднішній день виглядають консервативними.

Щодо проблеми сміття, то по-перше, я тепер називаю це сміттємором. Сміття – це інструмент вбивства політичного конкурента, як і на ймовірні президентські вибори, так і конкурента в політичній площині. "Самопоміч" сьогодні є серйозною реальною опозицією олігархічній системі.

По-друге, найважливіше, – це знищення успіху. Львів за останні 10 років показав успіх, управлінський успіх. І це важко заперечити. Коли ти приїжджаєш до Львова, ти бачиш цей успіх. Але це не є успіх Львова. Це є український управлінський успіх. І для нашого ворога неприпустимо, щоби він був. Такий успіх треба просто штучно засипати сміттям. Бо якщо я сьогодні підпалю і закрию ваше сміттєзвалище, в Луцьку буде те саме. Тому що вся Україна засипана сміттям. Це не є унікальна ситуація. І до честі Кличка, який абсолютно належний до партії влади, після того, як нарешті воно вирішилося, після мого голодування, на жаль, сказав: "Це може статися з кожним українським містом".

А третя частина є ще серйознішою. Це повідомлення до мерів: "Будете вперті, будете такі, як Садовий? Незалежними хочете бути? Ось що вам буде. Не рипайтеся". Три повідомлення, серйозних, які є нищівними. Тому цей сміттємор, і це сміття – це є, всього-на-всього, інструмент боротьби з українською інституційною державою. Ким? – Васалами олігархів. Їм держава не потрібна. Їм потрібен рабський народ, щоб грабувати ресурси і гроші.

– Гаразд. Яких результатів ви досягли своїм голодуванням?

– Ну, по-перше, влада взяла на себе відповідальність за вивіз сміття. Центральна влада поставила ультиматум, якщо міська влада віддасть нам повноваження вивозу сміття і буде за це ще платити гроші, ми будемо вивозити. Вони думали, що хтось поставить якість життя людей і їхню безпеку вище комунальної власності? І міська рада, і міський голова сказали: "Хочете – беріть. Ви порушуєте закон, але беріть". І вони взяли. І ви хочете, як мудра людина, повірити, що мер Садовий разом зі своїми колегами-депутатами сміття не могли зі Львова вивезти? А виявляється, наступного дня воно почало вивозитись. Це яким макаром? – За міські гроші!

Своїм голодуванням я показав ницість і недемократичність, антигуманність української держави. На превеликий жаль.

Мені жаль, що в 21-му столітті я разом з колегами маю витрачати свої сили і здоров'я для того, щоб руйнувати олігархат. Я б дуже хотів разом з вами займатися розбудовою. Тим, що навіть я сьогодні чим займаюся в Ковелі і в Луцьку. Я хочу це робити кожного дня. Але ворог нам спокою не дасть. Тому, якщо ми не будемо захищатися в різний спосіб, в тому числі лучани, яких також морять. Чим? Безвладдям. Сміттємор – еквівалент безвладдю, яке є в Луцьку. А воно не повинно було бути.

– Ви називали декілька разів слово "ворог". Кого ви маєте на увазі?

– Російська Федерація.

– Тобто у тому, що не вивозилося сміття, винна Російська Федерація?

– Ні. Олігархат. Це дуже складна річ. Український олігархат складається з різних людей. Сім-шість осіб. З них дві третини залежать не від грошей своїх власних, які вони крадуть з бюджету, а залежать від Російської Федерації. Дві третини. Цього не видно. Використовуючи жадібність українських олігархів (одної третини), маючи серед їхнього управлінського пулу своїх людей, створюються обставини, у яких вони пиляють гілку, на якій сидять. Це дуже складно. І мені б хотілося, щоб журналістика в Україні була настільки грамотною і глибокою, щоб вона сама досліджувала ці системи. Адже це було просто. Протягом року, ви розумієте, що ця архаїчна форма голодного протесту була мною використана як останній шанс. Тому, що протягом року ми мали різні форми розмови з людьми: з президентом, з прем'єром. Люди не чули. Люди мали на меті знищення.

– Повернімося знову до сміття. Ви самі сказали, що як тільки ви припинили голодування був ультиматум…

– Ні, це було за день до припинення голодування.

– Гаразд. Був ультиматум, що Львівська обласна адміністрація бере на себе функцію вивозу сміття. І як тільки такі повноваження були передані в ЛОДА, сміття відразу почало вивозитись. Ви ж розумієте, що ваші опоненти будуть використовувати тезу про безгосподарність Садового. "Як так? Рік не вивозилось сміття, а тут, як тільки взялась адміністрація, відразу почали вивозити..." Які контраргументи можете навести?

– Можна я вас запитаю? Скажіть, будь ласка, ви вірите в це? Стоп. Стоп. От я вас питаю: "Ви вірите в це?"

– Звісно. Я вірю в те, що була сміттєва блокада. Але це моя особиста думка.

– Стоп. От я хочу вам сказати, що якщо ви в це не вірите, адекватна нормальна людина, в це не вірять 80 відсотків українців. Я їжджу по країні, і люди мені говорять. Мені особисто по-цимбалах (є такий галицький вираз), що думають наші опоненти і брешуть. Тому, що я маю віру в людей. І для мене був лакмусовий папірець, коли ми закликали людей прийти на віче у Львові і висловити свою думку. Коли я приїхав до Львова наступного дня після припинення голодування, я побачив декілька тисяч людей на Ринку, я сказав; "Це місто буде, і ця держава буде". Тому що у Львові, щоб ви розуміли, біля 80-ти відсотків людей знають це достеменно. А якщо хтось введений в оману в країні або не так щільно за тим слідкує, то й Господь з ним. Хай буде введений в оману, бо він не приклав зусиль пізнати правди. Але більшість людей це розуміє. Ви знаєте, в кінці голодування до мене прийшло смс від жінки-незнайомки. Я з нею познайомився пізніше. Каже: "Олеже, не дивіться на них, розверніться на 180 градусів. За вами стоять люди. Це наш спільний ресурс".

– Ви говорили про віру, про те, що думають люди. "Самопоміч" як велика політична сила в межах України, напевно, проводила якісь соцопитування і задавала ці запитання. Чи є підтвердження Вашій гіпотезі про те, що люди вважають цю ситуацію саме сміттєвою блокадою?

– Дивіться. Ви знаєте, ми взагалі не зациклюємося на смітті. Сміття мене цікавило тільки в одному аспекті. І я голодував не про сміття. Я голодував, що ця олігархічна кліка, забавившись в політику, почала фізично знущатися над людьми. Ви розумієте, вони сміттям просто фізично знущались над людьми. І я голодував, протестуючи проти знущання над людьми. А сміття – це, ну, як кулемет, який використовувався. Кулемет поганий чи добрий? Кулемет кулеметом.

Сміття є і в Луцьку, і у Львові, і буде завжди. Погано з ним поводяться і в Луцьку, і у Львові. Бо не було в міст для цього грошей. А тепер є, і вони будуть дбати.

Але не про це було питання. Ми користувалися, але не тільки нашими, але й міжнародними організаціями, які робили опитування. Сьогодні в Україні люди довіряють двом силам – "Самопомочі" та "Батьківщині". Потім іде Гриценко та інші. Влада далеко внизу, тому вона панікує. Коли ми отримали ті дослідження, яких ви не побачите публічно, я сказав до свого колеги: "А тепер нас почнуть по-справжньому товкти". І вони почали. І це підтвердження того, що це правда. Тому, що вони просто неймовірно почали товкти "Самопоміч". І будуть далі це робити.

– Щойно ви казали, що проблема сміття – це не тільки львівська проблема, а вона характерна для всієї України. Які системні кроки фракція "Самопомочі" зробила для того, щоб спробувати вирішити це питання?

– Я про це говорив місяць, але вам скажу ще раз. Дивіться, сила є в громадах. Громада сама продукує сміття, і сама має про нього дбати. Правда ж?

– Так.

– Давайте ви дбайте про своє сміття. Не виносьте з закритими очима у сміттєвий ящик, а складайте собі в хаті. Ну чому? Скажете: "Я плачу гроші". Те, що ми зараз платимо, це насправді дуже мало.

Основна реформа, яка була в тому числі і для вирішення сміття, це була реформа бюджетної децентралізації. У міст з'явилися гроші, які вони можуть використовувати для поступового налагодження системи. Як і сортування (бо це дорого коштує), так і сортування на центральних збірниках (тобто спеціальні сортувальні станції), так і фінансування заводів, які будуть мати глибинну переробку, так і рекультивації звалищ. Тобто, бюджетна децентралізація принесла людям ресурс, де б вони могли подбати про своє сміття. Два роки перед тим, до бюджетної децентралізації, міста ледь знаходили гроші вивозити сміття.

Друге, ми розуміємо, що наша держава не буде мати коштів допомогти містам. Бо не буде. Це така олігархічна структура, яка зараз з'їдає гроші. Тому Львів першим в Україні пішов шляхом співпраці з міжнародними інституціями. Слідом пішов ваш колишній мер, Царство йому Небесне, пан Романюк, який був найбільшим після нас прихильником співпраці з Європейським банком реконструкції та розвитку та Європейським інвестиційним банком. Вперше через ці банки ми знайшли гроші, 600 мільйонів, на інвестиції під абсолютно смішні, один відсоток чи півтора, для рекультивації сміттєзвалища, побудови заводу. Це робило місто. Ці гроші з'явилися за півроку в українському казначействі. З банку прийшли Європейського. За півроку до пожежі, яку вони створили. Але ці гроші до тепер лежать там. Держава не випускає не свої гроші для міста, яке подало проект на рекультивацію і на побудову заводу. Що це таке? Це не геноцид? Це не сміттємор?

Друге питання, маючи вже кошти бюджетної децентралізації, місто замовило проекти, що є дуже важливо. Тобто "наша сила в нас самих, світ належить до сильнИх". Децентралізація і повноваження міст. Сильні міста роблять сильну державу. Деспотична держава каже: "Е, ні, ні. Ви мене спитайтеся, чи ви можете це використовувати на сміття. А я подумаю, чи я дам, чи не дам". Оце є деспотія. А чому місто саме не може? І це є основа основ будь-якого якісного розвитку.

Я не знаю скільки вам років, але є точно люди, яким є більше, ніж 26-27-30 років, які точно страждають на постколоніальний синдром. Знаєте, що це означає? Це означає – а я маю попросити дозвіл. А мені дозволять? А люди, які мають менше 25-ти років кажуть: "А згідно моїх правил, прав і законів я маю право? Якщо маю, то чому я маю питатися? Я маю функціонально жити згідно тих законів, які є". Ось вам вся велика різниця.

– Гаразд. Давайте підійдемо більш системно до питання сміття.

– Слухайте, а ви більше не маєте запитань? Це абсурд. Ви розумієте, ми з вами говоримо 20 хвилин про те, що давно вже було сказано. Слухайте, є маса питань, які є важливі для держави і Луцька. Сміття є також важливе. Але я вже виклав вам все, що можна викласти.

– Мене, наприклад, цікавить позиція що тарифів на вивіз і захоронення сміття, який затверджує НКРЕКП. Наскільки я розумію, цей тариф не покриває багато яких витрат. І фактично місцеві громади повинні дотувати цей вивіз. Можливо, варто переглянути цей тариф НКРЕКП?

– У нас був створений злочин ще попередньою владою, злочинною: були заморожені тарифи на сміття. Але для того, щоб інвестиційно, ринково підійти до сміття, тоді тарифи мають бути такими, що це ніхто ніколи не зможе заплатити. Тому міста в таких країнах, як Україна, в країнах, які мають малі доходи завжди буде дотаційна діяльність. Тобто, усі оці історії, що "сміття – це золото". Золото, але для бандитів. А для міста – це завжди дотаційна діяльність.

Так само, як завжди буде дотаційною діяльність – громадський транспорт. Ніколи. Нема країни в світі крім однієї, здається Гонконгу, де транспорт є недотаційним. Місто для того і створене, як громада, щоб допомагати містянам виживати в умовах урбаністики. В місті жити важче, тому воно таке дороге. Тому треба заспокоїтися, не використовувати сміття як інструмент вбивства успіху, конкурента і місцевого самоврядування. І спокійно йти до рекультивації сміттєзвалищ, сортування, як на рівні домівок, підприємств, так і на рівні міст. І будувати заводи, які будуть це переробляти. Іншого ніхто нічого не придумав. А державі треба сказати жорстко: "Просто не заважайте. Бо не поможете".

– Гаразд. Яка ваша мета сьогоднішнього приїзду на Волинь?

– Я люблю робити щось важливе і цікаве. Держава в особі олігархату, фармацевтичної мафії зокрема, цинічно валить медичну реформу. Медицини вже практично не існує. І коли ви чуєте по телевізору експертів, які кажуть, що реформа розвалить медицину, скажіть тому реформатору, цьому, перепрошую, експерту, що медицина давно зруйнована. Немає фізично медицини, яка сьогодні є доступною. Вона сьогодні тримається на плечах і грошах пацієнта і лікаря. Тому ця реформа, яку пропонує МОЗ, це – реформа, яка вперше дає можливість гроші, які виділяють, використовувати для конкретного пацієнта. Вперше для мене як лікаря стало зрозуміло, як це буде.

Але, як ви бачили, в останньому засіданні олігархат завалив спробу другого читання цієї реформи. Вони пробували все, що завгодно, навіть документи сховали і не могли видрукувати, і тягнули час для того, щоб депутати розійшлися.

І, до речі, Волинь, окремі її міста, Луцьк зокрема і Ковель, мають добрі традиції організації охорони здоров'я порівняно з іншими областями. Тому одна з американських фундацій, яка займається навчанням лікарів, підтримкою навчання лікарів, дає гроші тим, хто має своїх партнерів, в яких вони чогось хочуть навчитися.

Сьогодні ми приїхали сюди разом з ними для того, щоб ближче вивчити потреби, познайомитися з тими людьми, які б хотіли бути учасниками цієї програми. І самим, без олігархічної держави, реформувати медицину на місцях з допомогою міських громад. Тому міські громади мають виділяти кошти на медицину поза межами їхніх можливостей. Тому що ніхто інший не може цього робити. В тому числі, не тільки кошти на рентген-апарати, на ремонти палат, на компенсацію ціни ліків для пенсіонерів (це роблять багато міст в Україні), але обов'язково витрачати гроші на навчання лікарів. Бо іноді пересічні лікарі не мають навіть коштів заїхати до Києва і прожити там два тижні на курсах.

Через неправильну медицину, через те, що ми такі відсталі, через те, що люди збідніли медицина, вірніше її відсутність, вбиває більше людей, ніж на фронті. Сьогодні чоловіків працездатного віку вмирає більше від інфаркту міокарда, ніж на фронті. В кожному місті. Маленьке місто на 30 тисяч мешканців губить до 50 чоловіків, які помирають від інфаркту міокарда або інсульту.

Тому медицина сьогодні є критично важливою.Тому ворог і не хоче дати нам можливість їх реформувати. Ви мене можете прийняти як параноїка, але я спокійно до цього поставлюся. Я – не параноїк. Це віковічний ворог, який завжди нас товк, товче і буде товкти. Ми можемо бути сильні тільки тоді, коли ми можемо захиститися і побудувати свою внутрішню безпеку в кожному місті, в тому числі, медичну. Тому, будь ласка, не фантазуйте, дорогі журналісти, але самі розбирайтеся в тих справах. Це дуже серйозно.

– Ви дуже добре обізнані у ситуації, яка склалася в нас, в Луцькій міській раді…

– Дуже добре. Так.

– Як Ви взагалі оцінюєте те, що відбувається тут?

– Це реванш олігархів у Луцьку. У Львові – сміттємор, у Луцьку – правове знущання над людьми. Я хочу запитати лучан: "Чи є сьогодні відповідальна особа в місті, яка відповідає за підготовку міста до зими?". Прагматичне питання. Відповідь навіть не очікую. Нема! Бо коли прийде біда взимку, не буде кого покарати. Скажуть: "Так сі стало". І через оцей мор антидержавницький, неправовий станеться справжня біда. Тому, лучани, ми з вами разом маємо вимагати в вересні місяці негайно проголосувати. Слава Богу, міська рада спромоглася після неймовірного тиску різних політичних сил заставила проголосувати Верховну Раду щодо пропозиції проведення виборів. Комітет прийняв рішення негайно. Це багато вже зроблено. Тільки от бачите, в останній день, коли розпилювали бюджет, якось вони забулися проголосувати. Це є олігархічний мор демократичного міста Луцьк, яке розвивалося дуже динамічно з вашим минулим, Царство йому Небесне, мером. Але деспоти хотіли його трошки подоїти.

– А коли тоді будуть призначені вибори у Луцьку?

– Якщо це буде зроблено в вересні якнайшвидше, я думаю, спокійно можна чекати виборів у листопаді.

– Ви вважаєте, що все ж таки в листопаді вони відбудуться?

– Я би цього хотів і вимагав. Місто якнайшвидше має обрати відповідальну особу, поводиря, який відповідає за життя, безпеку людей на території міста. Це – найважливіше. Досвід в Україні, де виконуючими обов'язками декілька років були люди на олігархічне замовлення (бо це тоді ніякої відповідальності), а такими були місто Львів (півтора року без мера), такими були місто Чернівці, такими були ще місто якесь…

– Вінниця колись була при Гройсману…

– Це була катастрофа. Після цього місто ослаблене і знищене, бо його розкрадають і там нема відповідальності. Управлінці в місті розхолоджені, бо влади немає. Це є знущання над містом. Не можна таке допускати довго. І ті люди, які в Луцьку до того допустили, створили цю ситуацію. Ті, що платили, і ті, що брали по 30 срібників за антинародні голосування, це – люди, які мають гріх перед громадою. Чому я кажу гріх? Тому, що управління містом – це метафізична природа. Люди обирають метафізично, Божою волею, іншими словами. Я працював заступником міського голови міста і знаю, що це іноді не є просто такі звичайні речі.

– Один з депутатів від "Самопомочі" Альона Бабак давним-давно написала заяву про складання своїх депутатських повноважень, але до сих пір є депутатом.

– Не голосують взагалі. Не виносять в зал.

– В чому причина такого не голосування?

– Не знаю. Вони такі фантазери, ці наші опоненти. Вони спочатку одне думали, потім – друге. А є звичайна проста причина. З внутрішніх сімейних переконань людина хоче піти. Просто. Нам дуже шкода. Самій їй шкода йти. Вона неймовірно якісний народний депутат. Я її й сам просив залишитися.

Але у неї була ще одна відповідальність. На ній були зав'язані дуже важливі законопроекти житлово-комунального господарства, і вона мусила довести їх до кінця. Їх також не проголосували в другому читанні. І тому, я думаю, що ще є в цьому причина. Бо сам комітет без неї цього зробити не може. Там є маса невігласів. Вона надзвичайно відповідальна людина. Я, наприклад, дякую Богу, що її не голосують. Скажу вам чесно. І я їй це кажу. Хоча я знаю, що вона через це страждає. Бо бувають люди, виявляється, які не хочуть бути депутатами.

– Бувають. У нас в Луцьку теж було декілька таких прикладів. Як на мене, це – дуже чесна позиція.

– Це за честь мати справу з такими людьми.

– На останньому, напевне, пленарному засіданні був зареєстрований законопроект про те, щоб відкривати засідання Верховної Ради молитвою "Отче наш". Як Ви особисто ставитесь до такої ініціативи?

– Позитивно. Я, до речі, був підписантом цього законопроекту. Є просте питання: чому в американському конгресі моляться, а в нас не моляться? Друге. "Отче наш" – молитва не конфесійна і навіть, я би сказав, міжрелігійна. Там сказано який там бог? Мусульманський? Чи іудейський? Чи християнський? Тому для мене – це форма концентрації уваги і енергії.

Я б питав краще, чому внесли чи зареєстрували законопроект про антиконституційний суд і проголосували. Чому зареєстрували, чому не голосують проект про окуповані території? Чому не голосують проект про вибори до Верховної Ради за відкритими списками і пропорційною основою? Чому не голосують проект про антикорупційний суд?

А це є форма, яка пережила декілька тисяч років випробувань, яка є консервативна, яка зберігає життя, яка об'єднує інших. Цю форму використовують парламенти багатьох країн світу, а ми далі живемо за формулою "релігія – опіум народу". Люди добрі, шановні колеги, я не розумію чому ми іноді боремося за права людей, а права більшості – іноді кажемо, що це неправильно. Держава може бути від'єднана від релігії, але це – штучне від'єднання. Людина не може, бо немає невіруючих людей. Атеїсти також віруючі. І я думаю, їх менше. Чому коли тривога, то – до Бога? Чому коли важливі речі творяться в сім'ї, в родині, тоді навіть невіруючі люди біжать, роздають на всі служби божі, просять інших? Чому? Це перевірена тисячоліттями енергетична сила, яка концентрується. Тому для мене – це ритуал, який буде концентрувати і примирювати енергію в залі. А хто не вірить, має опцію. Не буде, або поруч думати про своє людське хороше.

– А тепер давайте, по Конституції, Україна – світська держава…

– І це – світське! Це не релігійне. Молитва не є інституційною, тобто якоїсь церкви, і молитва не є конфесійною. Ви знаєте "Отче наш"? От коли почали мене запитувати, мені навіть дивно, що таке почали запитувати. Я взяв "Отче наш" і почитав його інакшими очима. Не очима віруючої людини.

Я звичайний український греко-католик, звичайнісінький, не дуже практикуючий, не кожної неділі мене в церкві можна побачити, але я вірю в силу слова Божого. Вірю. І почитав це. Просто сядьте і почитайте, як не молитву, яку ви читаєте тисячу разів, і як ритуал, а як слова зі змістом. Там немає жодного слова, про яке можна сказати: "Ні, я не можу за це прогосувати". Жоднісінького. Просто почитайте не те, що вас навчила бабця,і ви повторюєте це двічі чи тричі на день. Деколи бездумно. Це – не про інституційність, і не про конфесійність, це – про людину.

– Чому тоді молитву не можна читати перед початком засідання?

– Чому не можна? Я ж про це і говорю. Закон каже – перед початком пленарного засідання.

– Грубо кажучи, за 15 хвилин до відкриття зібралися…

– Тут вже ми говоримо про ритуал. До речі, в Америці, коли читають молитву, в залі може бути навіть не половина людей. Тому що люди знають, що це є ритуал, який концентрує. Сполучені Штати Америки! Найліберальніша країна світу! Тому, що це є ритуал, який концентрує увагу і енергію, який віддає честь тисячоліттям, які пережили ці слова.

– На завершення. В кулуарах, в засобах масової інформації періодично з'являється інформація, можливо, припущення про те, що Андрій Іванович Садовий певною мірою знайшов точки дотику з Ігорем Коломойським. І на певному відрізку політичного шляху їхні інтереси в умовній боротьбі з Петром Порошенком збігаються. Чи так це є насправді?

– Дорогі мої друзі, подивіться новини каналу "1+1" про вашу лучанку, нашу члена "Самопомочі", Юлію Вусенко, і всі ваші запитання просто зникнуть. Чий "1+1" – ви знаєте. І всі точки дотику просто зникнуть. Тому що так неправдиво висвічувати інформацію можуть тільки заангажовані люди. Навіть ті канали, які нас не люблять, роблять це значно інакше або просто ігнорують.

Друге питання. Вважаю, що ці два олігархи, про яких ви згадали, прекрасно співпрацюють. Візьміть, будь ласка, тільки аферу тисячоліття – Приватбанк. І просто всі точки зіткнення, про які ви говорите, щезнуть. Хлопці, дивіться в корінь. Візьміть аферу, жахливі злочини проти української свободи – боротьбу з лоукостами, з Райнейр (Ryanair). Запитайте чиї інтереси відстоює держава Україна. МАУ? Чи в нас буде новий лоукостер "Рошен-ейр"? Тому всі точки… Знаєте, є така приказка в Україні: "Сама свиня риє, сама і квичить". Ці люди, які є злочинці проти України, кидають димові шашки відволікаючи увагу. Бо дуже часто в натовпі, коли "жуліка" ловлять за руку, сам він і кричить "Тримай злодія!". Тому за тим і слідкуйте.