Окремі жителі Луцька бояться, що одного разу або ж залишаться без даху над головою, або ж їх уб'є власний будинок, який належить до ветхого фонду та розвалюється на очах.

Чимало будинків ветхого фонду стоять пусткою і розсипаються на очах, в той час як їхні фактичні власники давним-давно виїхали з будинків, які з роками перетворились на розвалюхи чи прихисток для безхатченків. Втім є ще ветхі будинки, в яких продовжують жити люди. Та й міська влада не поспішає визнавати ці будинки аварійними. Якщо у ветхих будинках ще теоретично жити можна, то з офіційно визнаних аварійних осель людей треба відселяти протягом доби, надавати їм нове житло. Адже якщо людей не відселять, то у разі, скажімо, завалу, який забере чиїсь життя, нестиме відповідальність та ж таки місцева влада.

Чимало будинків ветхого фонду розташовані в історико-культурній частині міста, і окремі люди кажуть, що якби це житло можна було приватизувати, нехай ветхе та напівзруйноване, то б вже десь шукали кошти на капітальний ремонт, а так – немає стимулу. Тому й живуть в потенційно аварійних будинках з надією, що колись отримають нове і безпечне житло.

Журналіст ІА "Конкурент" вирішив дізнатися, чому у місті немає жодного житлового будинку, який був би визнаний аварійним, чим аварійні будинки відрізняються від ветхих та чи не страшно людям жити в будинках, які "хиляться" від вітру і є навіть небезпечними для життя.

"Бувало й так, що коли була гроза, то вибігали надвір, бо було страшно сидіти в будинку"

У відповідь на запит ІА "Конкурент" стало відомо, що в Луцьку немає таких будинків, які належать до категорії аварійних. Втім є 135 будинків, які належать до ветхого фонду і в яких, за даними житлово-комунальних підприємств, проживало станом на 2016 рік близько 1 700 осіб.

У запиті є інформація про те, що разом загальна площа ветхого житлового фонду становить 17012, 4 квадратних метра.

Одна із тих 1 700 осіб, яка проживає в будинку, що належить до ветхого фонду, лучанка Лідія Ананіївна, розповіла, що живе на Данила Галицького ще з 60-х років. Жінка робить припущення, що дім почав руйнуватись тоді, коли посилився рух транспорту цією вулицею настільки, що будинком йшла вібрація.

Цього року Лідія Ананіївна, побачивши, що будинок руйнується на очах, коли цегла вже фактично почала випадати із похилених стін, вирішила, що варто щось робити, поки її старий будинок зовсім не завалився.

Пенсіонерка не мала жодних надій на допомогу владців, а вирішила самостійно, з пенсією в 1 400 гривень, хоч якось врятувати свій будинок, відремонтувавши аварійні стіни.

"Я не надіюся на міську раду, що відселять чи допоможуть, вже давно. Я ще при Кривицькому (З 1994 року тричі обирався Луцьким міським головою – К.), а потім при Шибі ( З квітня 2006 р. по листопад 2010 р. працював Луцьким міським головою – К.) ходила на прийом, писала листи, сюди навіть комісія приходила, оглядали будинок, але сказали, що в держави грошей немає і що ветхих будинків вони не ремонтують", – розповіла Лідія Ананіївна.

"Я зробила ремонт, бо воно (стіна – К.) було видуте, цегла випадала, я мусила всі матеріали купити і ремонт робила за свою пенсію. Мені немає кому допомогти, адже чоловік помер ще в 1996 році. Коли ще працювала, то було легше, а зараз не працюю, ще й хворію", – розповіла Лідія Ананіївна.

Пенсіонерка каже, що їй краще жити нехай в такій, але своїй оселі, адже жити в будинку для літніх людей не бажає.

Сім'я Чижуків, які проживають в напівзруйнованому будинку на Кондзелевича, 20 кажуть, що їм інколи, особливо, коли на дворі гроза, страшно навіть перебувати в ньому.

"Страшно жити тут, бо в мене четверо дітей є, за яких я переживаю. Бувало так, що як була гроза сильна, то вибігали надвір, бо було страшно перебувати в середині будинку", – розповіла жителька напівзруйнового будинку на Кондзелевича Жанна Чижук.

Жінка зазначила, що частина будинку завалилась ще сім років тому.

ЇЇ свекруха, яку теж звуть Жанна, розповіла, що неодноразово ходила в міську раду і говорила про ситуацію з будинком. У відповідь чула, що нині в країні війна і коштів на покращення її житлових умов у міському бюджеті немає. Щоправда, декілька років тому за кошти міської ради їм зробили ремонт, укріпили стіну і будинок вже не протікає під час дощу.

Зі слів пані Жанни, її сусідці, яка жила в іншій частині цього будинку, міська рада надала житло, а вона досі стоїть на "квартирній черзі", і цей будинок, в якому живе, не може приватизувати через ряд питань.

"Якби будинок повністю був мій, то я би щось там робила, десь би знайшла на це гроші. Бо, виходить, добудувати не маєш права, бо там труби лежать, приватизувати не маєш права. А в тій хаті страшно навіть бути", – бідкається жінка.

Більш оптимістично налаштована жителька ветхого будинку на П'ятницькій Гірці, 1 пані Інна, яка розповіла, що їй подобається жити в центрі міста (будинок розташований одразу ж за міською радою, – К.), і вона не чекає, що хтось їй повинен допомагати ремонтувати житло чи давати нове. Тому її родина 9 років тому вирішила за власний кошт покращити свої житлові умови і капітально відремонтувати свій старенький будинок та житимуть в ньому й надалі.

"Ми побудувались і все зробили за свої гроші десь десять років тому. Наш будинок досі вважається ветхим. Він раніше аж валився і був, певне, в гіршому стані, аніж в сусідів. У нас як було: як тільки вибори, то й обіцяють, що знесуть його. Он сусідка досі надіється, що будинок знесуть, а їм дадуть інше житло. А нас все влаштовує, і нам добре жити в центрі міста", – розповіла жінка.

Пані Інна каже, що люди звикли думати, що хтось їм щось повинен дати, зробити, а насправді реалії життя такі, що варто про своє житло піклуватися самостійно.

Лучанка Таїсія розповіла, що 30 років живе в старому будинку на вулиці Коцюбинського, який, незважаючи на те, що не віднесений до ветхого фонду, дуже старий і весь покритий тріщинами. Лучанка розуміє, що ніхто їй не буде допомагати, але й власних коштів немає, щоб зробити ремонт будинку і покращити свої житлові умови. Жінка каже, що будинок настільки старий, що "коли вбиваєш цвяха в стіну, все сиплеться".

"Ми розуміємо, що нам держава не дасть жодного будинку, і його приватизувати проблемно. Я сама не маю змоги відновити його, але тріщини як пішли, так і будуть іти, а я не маю грошей, і моя зарплата не дозволяє зробити капітальний ремонт будинку", – розповіла пані Жанна.

Жителі ветхих будинків розуміють, що нині отримати нове житло замість ветхого будинку нереально і в принципі не надіються на це. Тому ті лучани, які мали змогу, відновили оселю за власний кошт, а є люди, які все ж чекають, що колись таки отримають від держави омріяну квартиру і з'їдуть з небезпечного будинку.

Люди, які не надіються на будь-яку допомогу, але й рівень доходів не дозволяє покращити самостійно свої житлові умови, продовжують жити в не зовсім надійних будинках зі сподіванням, що він, нехай із тріщинами та похиленими стінами, але ще простоїть.

Аварійний та ветхий будинки: в чому різниця?

Начальник департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради Юрій Крась пояснив, що різниця між аварійним та ветхим будинком залежить від зношуваності конструкції. Тобто якщо будинок має 90 % зношуваності конструкції та є небезпечним для життя людей, він є аварійним, а поняття ветхості будинку полягає в тому, що зношуваність конструкції визнана від 60 % до 80 %.

Цікаво те, що відповідно до законодавства, якщо будинок визнається аварійним, то всі мешканці підлягають виселенню з нього протягом 24 годин. Тобто держава має їх виселити і, відповідно, забезпечити новим житлом. Адже у випадку, коли такий будинок завалиться і забере життя людей, саме представники місцевої влади нестимуть за це відповідальність.

Визнавати аварійність будинку має спеціальна комісія або ж це може роботи проектна організація, яка обстежить стан будинку і дасть відповідний висновок про його стан.

Юрій Крась каже, що і ветхість будинку також має визначати спеціальна комісія. Загалом таких будинків в місті є чимало: в одних ще проживають люди, а інші давно вже перетворились у розвалюхи.

"У ветхих будинках люди проживають, якийсь ремонт роблять. Але ж людина, яка в ньому проживає, повинна відповідати за нього, якось покращувати свої житлові умови", – переконаний Юрій Крась.

Щодо розвалюх, які псують зовнішній вигляд міста, то в міській раді кажуть, що цю проблему не так вже й просто вирішити. Зазвичай там є право власності на землю і примусити людину, наприклад, зробити ремонт – неможливо.

"Ми можемо лише оштрафувати за порушення правил благоустрою. Ну людина поставить паркан, а будинок як валився, так і далі валитиметься", – розповів Юрій Крась.

"Конкурент" поцікавився, до якої категорії можна зарахувати житлові багатоповерхівки, у яких останнім часом виявляли тріщини в стінах чи фундаменті.

"В нас немає такого будинку, де би не було тріщин. Все одно ж він "сідає", десь, можливо, в цеглі були тріщини, в процесі будівництва навіть лопає цегла. От тріщини, які мають розкриття, – оце вже серйозно, але на них ставляться маячки, й вони не прогресують, і ЖЕКами ведеться спостереження за цим", – розповів Юрій Крась.

Законодавець визначив, що всі будинки житлового фонду повинні обстежуватися два рази на рік. Юрій Крась каже, що там, де ще збереглися ЖЕКи, таке обстеження відбувається весною та восени. Після цього обстеженням визначається перелік робіт, які варто здійснити щодо того чи іншого будинку.

Як повідомив начальник департаменту ЖКГ, ще у 2012 році, відповідно до розпорядження міського голови, була організована група щодо обстеження усього житлового фонду міста. В результаті цього було складено понад тисячу актів обстеження.

Кому насамперед міська влада надаватиме житло

Перший заступник Луцького міського голови Григорій Недопад розповів, що загалом резервний житловий фонд формується завдяки тому, що є пайова участь щодо квартир від забудовників.

На сьогодні існують окремі пільгові категорії населення, які першочергово забезпечуються житлом, – це учасники АТО, родини загиблих учасників АТО, інваліди війни.

"Звичайно, ми прагнемо до того, щоб в нас якийсь резервний фонд існував, але, повірте, тільки він буде існувати – відразу ж будуть люди, які не мають можливості взагалі мати житло чи проживають в страшних умовах в тому ж таки ветхому фонді, їм буде передусім надаватися. Так, у нас є такі будинки (ветхі – К.), ми знаємо за них і ми хочемо вирішити це питання. На жаль, міський бюджет не на стільки сьогодні потужний, щоб можна було за рахунок нього все це покрити", – відповів Григорій Недопад.

Він зауважив, що колись, коли раптово обвалився будинок (на вул. Рівненській, 109), людей тимчасово заселяли в готельні номери, винаймали їм квартири і ніхто на вулиці не залишився. До слова, цей будинок не був ані аварійним, ані ветхим.

***

Нині ж чимало лучан продовжують жити в будинках, які не визнані аварійними, але які вкриті тріщинами, і кожна гроза – потенційна небезпека, що він завалиться. На жаль, тут прислів'я "як корабель назвеш, так він і попливе" не спрацює. Адже скільки не називай будинок ветхим, це не стане гарантією, що одного дня він просто не впаде, особливо в той момент, коли люди будуть вдома. Таких будинків в місті виявилось навіть не десяток, а набагато більше. Хто міг, той зумів за власний кошт його відновити. Хто ж не має грошей – продовжує жити у будинках, які офіційно належать до ветхого фонду, втім, можливо, що уже давно від ветхого стану перейшли у аварійний, але їх ніхто не обстежував.

Однак з офіційно визнаних аварійних будинків варто відселяти людей негайно і шукати нове житло, а у ветхих, як показує практика, можуть люди жити роками, і байдуже, що половина будинку вже сама завалилась. У міській раді ніби й знають про ветхий фонд міста і його жителів, але коштів вирішити цю проблему в казні Луцька немає. Тому ті лучани, які мали змогу, самотужки привели до ладу свої будинки, а інші продовжують жити з надією на нове житло.

Ветхий фонд – це зношеність конструкцій від 60 % до 80 %, а аварійне житло (і фактично визнання, що воно несе небезпеку для життя людей, яких негайно треба відселяти) – 90 %. Тому нині виходить так, що певна кількість лучан, щодня проживаючи в ветхому будинку і не маючи коштів покращити свої житлові умови, балансують на грані між тією різницею в 10 %, яка фактично на декілька кроків офіційно відділяє їхнє житло від звання аварійного, а значить фактично небезпечного для життя.