Страх та відраза від Луцька до Варшави (фото)

Ми були за "кілька кроків" до митного пункту пропуску "Устилуг – Зосин", коли клятий покидьок заговорив.

"Будемо стояти до ранку! Через дорогу є магазин, купіть собі їсти та пити", – пролунав його голос в салоні автомобіля.

Годинник показував близько 14-ї години наступного дня, коли в наш автобус зайшли польські митники та почали збирати паспорти. Згодом усіх запросили вийти з речами на перевірку.

"Бляха, а чого не можна бутербродів? Чого не можна?", – не міг зрозуміти один чоловік.

Вночі він в такому ж стилі обурювався наявністю черг. В якій, в першу чергу, винуватив поляків.

Коли здалося, що це стадо переляканих фанатів незаконного перевезення сала успішно перевірили, я помітив заклопотаний вираз обличчя у керівника нашого рейсу. Через 3 хвилини він сів за кермо та повіз автомобіль на яму.

"Не хвилюйтеся, почекаєте ще годинку-дві", – заспокоїв всіх безжальний польський митник та наголосив, що виходити з приміщення не можна.

Я відчув, як поступово починаю нервувати. А якщо ті жадібні скоти напакували свій клятий автобус цигарками?

"Спокійно, поїдеш автостопом, – обдумував в голові альтернативні ідеї. – Тримай себе в руках".

І мені це вдавалося... Проте недовго.

"Заспокойтеся! Не переживайте! Будемо ще стояти дві години", – заговорила якась ненормальна.

"Ну, ніфіга собі. Ти хто така?" – різко, як стріла, пролетіла думка в моїй голові.

"Якщо вони знайдуть мій спирт, я просто так його не віддам, я буду скандалити, і будете всі чекати", – продовжувала ця навіжена.

"Та закрий свій поганий рот. Закрий, поки мені не зірвало "башню", – мій мозок банально не витримував почутого.

На щастя для тієї жінки, наш автомобіль згодом повернули, і вона не встигла переповнити чашу мого терпіння. Її проклятий спирт не знайшли. Ще якісь ідіоти раділи, що вдалося провезти банку сала.

"Окей, поїхали", – подумав я та налаштувався на спокійні 8-10 годин безтурботної дороги.

***

"С**а, нах*й я поїхав, ото-то я поїхав, бл***!" – репетував на весь салон чоловік, який не розумів наявності черг та заборони на бутерброди. Навколо лунав жіночий крик та плач, чоловіки теж щось вигукували, а хлопець, який сидів позаду мене, розповідав в телефон, що лежить зараз в перевернутому автобусі.

Як це сталося? Важко сказати. Водій банально не справився з підступно рівною польською дорогою та злетів з траси за 67-66 кілометрів до Варшави.

Коли я виліз з машини, поліція вже стояла та пропонувала сідати в автобус компанії PolskiBus, який безкоштовно довіз до Варшави. (Наскільки мені відомо, ніхто з пасажирів та водіїв не постраждав. Чи змогла та жінка знайти свій спирт та що сталося з банкою сала – я не знаю)

Звісно ж, я не міг залишити себе без селфі у перевернутому автобусі :)

У Варшаві мене врятував давній друг, який за 40 хвилин після мого дзвінка забрав мене з вокзалу, показав майстер-клас їзди зайцем трьома видами громадського транспорту у столиці Польщі, відігрів холодним віскі та гарячою картоплею і купив мені аж два квитки до Познані.

Ось така техніка на озброєнні в польських комунальників

"Що ти робиш?" – запитав я, помітивши його дивний погляд у тролейбусі.

"Дивлюся, хто заходить. Чи нема там контролерів. Я знаю, як їх визначити. Вони всі жирні і в таких здорових куртках, щоб було де ховати свої валідатори. Ти ж розумієш, що мені не проблема платити за проїзд... Але хай зроблять таку систему, коли я не зможу їх обманювати", – зауважив мій рятівник.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти як вільні дописувачі висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція сайту новин Волині «Конкурент» може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією