Про смаки не сперечаються? (!)

"Міф" - це позивний всесвітньо відомого оперного співака Василя Сліпака, який він сам придумав під час перебування в зоні АТО.

Про це я дізналась із однойменної документальної стрічки геніального тандему документалістів – Леоніда Кантера та Івана Яснія. Чесно кажучи побачивши в афіші хто знімав цей фільм і не сумнівалась, що він вартий перегляду. Оскільки "Добровольці Божої Чоти", - це теж їхніх рук справа і, як на мене, сильна документалка. Після перегляду цього фільму думок було дуже багато і про конкретно долю і жертву Василя, і про більш глобальніші речі, які, як на мене, взаємопов'язані.

Дoкументальний фільм "Міф" - це ще один шедевр від цього колективу, який розповідає про історію життя та боротьбу та жертовність заради України соліста Паризької опери оперного співака Василя Сліпака, який загинув від ворожої кулі в зоні АТО.

Цікаво, що сам Василь вже біля 20 років не жив в Україні і поїхав в Європу, оскільки його унікальний голос українському мистецтву був непотрібний.

В цей час, а це (якщо не помиляюсь) середина 90-х нашому українському люду промивали мозок низькопробним музлом, з нехитрими мотивами і текстами (прости Господи) пісень. Бездарності, які як мавпи в вельветових трусах, скакали по сцені під "фанеру"– ось це наші високі чини вважали саме тим, що треба для "культурного" розвитку населення країни.

До речі від цього й досі не можемо відійти і пісні в стилі "геніального Бебешка" (ну і прізвище красномовне!) до цих пір "піпл хаває" ще й за немаленькі гроші.

Мені достатньо бачити кількість людей на концертах якихось розрекламованих та розпіарених бравих хлопців та дівчат, які "дригаються" під ті "чумачечі" пісеньки про булочки з маком, оленів, чи інші "високі матерії". Про відеокліпи на відомих музканалах взагалі мовчу – в чому, скажіть, естетика споглядати три хвилини чужу п'яту точку в латексних трусах?

Однак, скажімо, концерт українських артистів, які грають якісну музику і "без фанери" збирають аудиторію вдвічі меншу. Те ж саме можна сказати і про концерти класичної музики, а за оперу я взагалі мовчу. Так, можете закинути, що то музика на любителя і про смаки не сперечаються - в цьому якась рація є. Однак сумно, що людям легше викинути гроші на концерт бездарності чи ходити сім'ями на жахливі та банальні фільми, бо ж вони "не напрягають" аніж на щось дійсно варте уваги, після чого з'являються якісь думки, міркування чи взагалі нові знання й розвиток.

Чому серед європейців модно ходити в ту ж таки оперу, де свого часу виступав і наш Василь Сліпак, а в нас такий аншлаг хіба що на концертах якихось розпіарених осіб, які відкривають рот під фанеру? Коли вслуховуватись в тексти їхніх пісень, то не варто там шукати якусь логіку – вона відсутня…

Ось приблизно одна із думок, на яку мене наштовхнув перегляд цієї документальної стрічки. І не знаю чи то був день такий, а в інші дні були аншлаги (я надіюсь), але на "50 відтінків сірого" чи свободи, (чи як там називається?) прийшло значно більше люду… Надіюсь хоч поп-корном наїлись добре...

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.