Про 8 березня)

Як багато говорять про цей день і як багато ще скажуть. Кажуть, що це свято мине з нашого сьогодення, як це сталося із 23 лютим. Але мені би хотілося, щоб змінилося саме розуміння цього дня, щоб змістилися акценти з поправою на виклики сучасності. А день нехай залишається)

Так, приємно сприймати його як свято весни, бо після зимового холоду і сірого неба хочеться яскравий кольорів, усмішок та гарного настрою. Але так само можна сприймати і 1, 2, 3 чи будь-який інший день початку березня.

8 березня – це все таки день боротьби за права жінок. Чи актуально це нині?

У різні часи поняття прав жінок розглядали у певних рамках, враховуючи реалії, політичну ситуацію, поправку на ментальність, культуру, традиції конкретної країни.

Колись – уявіть! – популістичними вважалися гасла про виборче право для жінок. Або ж важко було уявити, що жінки будуть займати керівні посади, працювати в силових структурах. Згадайте детективи Агати Крісті. З яким презирством ставляться до її героїні Міс Марпл. Чи не тому, що вона жінка?

У 1967 році через спортсменку Катрін Швітцер, яка вирішила вперше пробігти Бостонський марафон із номером, був справжній скандал. Її буквально намагалися виштовхнути чоловіки із дистанції за те, що вона просто бігла. І я підозрюю, що чимало жінок її засуджували за таке зухвальство. Хоча у чому ж воно полягало?

Нині багатьом важко уявити, що жінка може не мати бажання створювати сім'ю, хоча це теж її право, нехай і суперечить якимось інстинктам самозбереження та продовження роду.

У багатьох країнах і досі жінки жахливо обмежені у своїх правах вільно обирати одяг, пересуватися по вулиці, обирати чоловіка, місце проживання. І лише тому, що вони народилися у тій культурній, політичній традиції жінкою. А що, якщо серед них чудові музиканти, геніальні вчені, винахідниці, талановиті лікарі?

І лише через дискримінацію, через дикунство ми цього ніколи не дізнаємося.

Та якщо говорити про Україну, де немає таких заборон, чи є щось, за що варто боротися? Мені здається, що головна боротьба за права жінок України усередині самих жінок, стереотипів їх виховання, поваги до себе.

Я не розумію, чому так стається, одначе українські жінки не завжди вміють себе поважати і вірно тлумачити ознаки справді гарного ставлення, сімейних цінностей. Тому багатьом страшно добиватися кращих умов роботи, завершити стосунки з насильником, знайти хобі, яке до душі, а не яке повинно було би бути, якщо тобі 20, 30, 40 років, якщо ти мама чи якщо ти бабця.

Із вдячністю до таких жінок, як Катрін Швітцер, пишу ці слова і у день боротьби за права жінок, закликаю бути не байдужими, поважати себе і з повагою ставитися до інших.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.