Лідер гурту "Фіолет" пригадав, як був бюрократом у Волинській ОДА

Фронтмен гурту "Фіолет" Сергій Колос Мартинюк пригадав часи своєї першої роботи на третьому курсі волинського університету. Він займав посаду в обласному управлінні у справах сім'ї, молоді та спорту Волинської ОДА. І разом зі стипендією заробляв 2 тисячі гривень та жив разом із екс-головним редактором видання ВолиньPost Анатолієм Котлюком, який теж у ті часи працював в управлінні.

"Мою посаду можна було означити як спеціаліст з питань молодіжної політики, але по факту всі ми займалися тотальним множенням кіп документів та звітів. Складалося враження, що перед міністерством ми звітували не лише за кожну гривню, а й за кожен рух в приміщення кантори, кожен чистий листок паперу і списаний заряд кулькової ручки разом із зарядами до степлерів. Яка до біса молодіжна політика? Немає коли: у нас щоденні, щотижневі, щомісячні звіти!.. Смерть прогресу та інноваціям, - хай живе диктатура бюрократії! Якби не дві Оксани і Толік, навряд би я протримався там майже рік, попри зарплату і повагу тих, хто пізніше, при зустрічах, розпитуючи про "Фіолет", закидав мені, коли вже я нарешті знайду собі нормальну роботу", - написав Колос на своїй сторінці у Facebook.

Були в управлінні і свої вагомі плюси, зазначив музикант. Зокрема, це безлімітний інтернет, звідки він вантажив музику і фільми, стара, пожовтіла, тріскуча клавіатура, котра звучала в голові, наче друкарська машинка і на якій він страшенно любив набирати записані в нотатниках вірші, відсутність суворого дрес-коду та легендарна Наталка Хом'як, котра жила поруч і мала незбагненно крутезні рецепти швидких обідів на всі випадки холостяцького (і не лише!) життя.

"...в день, коли я написав заяву і Ігор Дмитришин, на той час стриманий революціонер і греко-католик, скрегочучи зубами, таки прийняв її, сонце світило так, наче мало зігріти як мінімум кілька світів. Навкруги вирувала весна, а я вчергове прийняв важливе, вольове рішення, одягнув навушники і посунув лабіринтом привокзальних вуличок на зустріч майбутньому... Через багато років, якщо дозволить час і здоров'я, я сидітиму в зручному кріслі біля каміну, в якому заспокійливо потріскуватимуть дрова, і з втихомиреним усміхом в кутику вуст остаточно зрозумію, що то було одне із найважливіших рішень мого життя", - підсумував Сергій Мартинюк.