Поділитись:

Vox Dei. Волинська трагедія: що треба знати українцям і як вирішити конфлікт

Субота, 07 липня 2018, 19:00

Українсько-польський конфлікт, який стався у часи Другої світової війни, – тема суперечлива і делікатна й донині. Ті події, які в Україні назвали Волинською трагедією, а в Польщі на державному рівні визнали геноцидом проти польського народу, зараз на піку обговорення. Взаємні образи, сутички, бійки, заборони щодо перетину кордону між Україною та Польщею, які за останній рік почастішали, впевнено називають відлунням з минулого. І, попри начебто наполегливі спроби, примирення так і не відбувається. Бо в кожного своя правда.

ІА "Конкурент" запитав у експертів, що мусять знати про Волинську трагедію українці і до чого можуть призвести вже сучасні українсько-польські суперечки.

Оксана Каліщук, професор СНУ ім. Лесі Українки, доктор історичних наук:

"Волинська трагедія – це умовна назва саме з українського боку, адже в поляків ця подія називається Волинською різаниною або й геноцидом. Передусім треба розуміти, що це було взаємне побоювання українців і поляків в роки Другої світової війни. Під час цього фактично найбільше постраждало мирне населення, як це зазвичай буває під час воєнних дій. Тобто ми повинні розуміти, що, по-перше, були постраждалі і українці, і поляки; по-друге, ці події мали насправді дуже багато різних причин і одну із них виділити надзвичайно важко. При цьому, ймовірно, до цих подій були причетні структури і українського, і польського підпілля.

***

Потрібно чітко окреслити дуже просту річ: українсько-польське протистояння 43-44 років належить до тих історичних подій, які не є предметом лише фахових зацікавлень. Вони напряму стосуються сьогодення, оскільки вони впливають на міждержавні, міжособистісні відносини між українцями і поляками, між Києвом та Варшавою. Власне, у створенні того образу українця, який нині панує в Польщі, дуже вагому роль відіграє минуле, зокрема українсько-польський конфлікт часів Другої світової війни. І коли українці їдуть до західного сусіда чи в туристичних справах, чи у справах, пов'язаних із працею, частіше стикаються із тим, що на побутовому рівні заходить розмова про ті непрості сторінки історії. Власне, наш край, Волинь, починає асоціюватися не з природою, не з географію, а саме з тими історичними подіями. І це те, чого навіть при всьому бажанні звичайний українець не може уникнути, не може зробити вигляд, що це його не стосується. Випадки побиття, образ на національному ґрунті, на превеликий жаль, почастішали. І це примушує говорити про те, що це не є лише політичною справою чи справою фахових істориків.

***

Насправді не варто надто загострювати і драматизувати ситуацію. Ці історичні події часто використовують для досягнення своїх конкретних цілей сучасні політики. Ця тема активізувалася як своєрідна політтехнологія зокрема. Попри те, що всі соціологічні дослідження доводять, що в Польщі відсоток тих, хто знає про Волинську трагедію, з кожним разом збільшується. Наразі для молоді ці події не є такими гострими в сприйнятті, як для покоління, яке ближче до пережитих подій. І це, власне, дозволяє говорити, що при великому бажанні конфлікт можна полагодити. Хоча, звичайно, це може призвести до негативних наслідків. До того ж якщо врахувати, що питання Волинської трагедії дуже активно використовує в гібридній війні Росія, таким чином ще більше загострюючи суперечності між українцями і поляками. Допоки це питання не буде полагоджене і не стане рівноважливим і у Варшаві, і в Києві, то, по-перше, завжди буде існувати дуже гостро, по-друге, воно не зможе бути вирішене, адже такі суперечки не вирішуються, якщо не йде розмова рівних.

Передусім це питання повинні вирішити науковці. Але насправді дуже чітко треба розуміти, що, власне, штучно політиків у цей конфлікт ніхто не вплутував, але і змусити їх не зачіпати цієї дражливої сторінки минулого теж ніхто не зможе. В ідеалі треба говорити про те, що політикам не варто займатися оцінкою минулого, до того ж правовою. Але ми не маємо, на жаль, запобіжників, які би змусили політики не звертатися до таких вигідних для них тем.

Наразі дуже швидкого вирішення питання не буде. Адже тема Волинської трагедії стала однією з топових в політиці історичної пам'яті Польщі. І, відповідно, механізм функціонування цих подій у свідомості поляків доволі серйозно запущений. Тому полагодити ці проблеми важко. Якщо повернуться до влади більш лояльні середовища, які не будуть штучно загострювати на цьому питанні увагу, очевидно, що воно піде на спад.

Леся Бондарук, представник Українського інституту національної пам'яті на Волині, кандидат історичних наук:

"Передусім, це не Волинська трагедія, а трагедія усього польського і всього українського народів, адже загинули тисячі невинних людей. Польсько-український конфлікт був не лише на Волині, а й в інших регіонах України. Головними його причинами було погане ставлення поляків до українців на нашій землі, зазіхання на українську територію. На жаль, і досі в Польщі є політики, які вважають українські землі польськими та роблять усе, щоб поширити на них свій вплив задля "повернення", вигукуючи: "Польска до Кійова". Чимало українських земель нині є територією Польщі, однак ми не прагнемо їх відібрати. Основою цього конфлікту стало небажання у минулому польської сторони визнавати право українців на власну державу на рідній землі, на власну церкву і культуру, за що місцеве українське населення терпіло десятки років репресії від польської влади. Це давні історичні проблеми, які набули особливого загострення у період Другої світової війни. Нацистські та радянські окупанти часто зумисне провокували й підігрівали польсько-український конфлікт. Нині його продовжують розпалювати також за допомогою російських спецслужб. Незалежність сучасної Української держави першою визнала у 1991 році Польща. Тривалий час політики обох держав вели мудрий діалог, виробивши спільне рішення: "Прощаємо і просимо вибачення". Нинішня польська влада не використовує його, відтак невивчені уроки минулого знову ожили взаємними звинуваченнями та образами.

***

Нинішня польська влада загострила відносини з Україною настільки, що погіршилося загальне ставлення поляків до українців. Дійшло до того, що в опитуваннях на запитання: хто був найбільшим ворогом у Другій світовій війні, поляки відповідали, що українці! Слава Богу, що так не всі думають, але це неприємно. І небезпечно для тих українців, які працюють у Польщі. Слід зауважити, що мільйон наших заробітчан своєю працею сьогодні рятує польську економіку та освіту. І прикро, що новий так званий антибандерівський закон є не лише згортанням демократії у Польщі, але й інструментом для маніпуляцій. Бо зведення рахунків на історичній основі може стати дискримінацією українців у Польщі: і тих, що там працюють, і тих, що там живуть або навчаються, і тих, що перебувають як туристи. Це небезпечно. Вірю, що Українська держава захищатиме своїх громадян, і сподіваюся, що польська влада припинить "війну пам'ятників" і перестане поглиблювати конфлікти минулого.

***

Конфлікти минулого сучасники мають вирішувати мирно, цивілізовано й справедливо. І добровільно. Це мають робити історики, а політики можуть лише сприяти їхній вільній праці, а не навпаки, як зараз. Український інститут національної пам'яті відкритий до відновлення роботи українсько-польського форуму істориків, який уже мав 5 засідань. Від 2017 року робота призупинена, бо польські історики не наважуються продовжувати історичні дискусії через зміни, що відбулися у політиці національної пам'яті їхньої держави. Якщо не вирішувати історичні конфлікти, то вони можуть тривати далі у нових конфігураціях.

"Не сміємо перетворювати пам'ять про конфлікт минулий на джерело майбутніх конфліктів. Це буде наругою над пам'яттю вбитих у взаємному протистоянні, і українців, і поляків. Зберегти приязні стосунки між нашими народами – це наш обов'язок перед нащадками", – сказав нещодавно у виступі на Волині голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
28 березня 2024
26 березня 2024
24 березня 2024
14:35
23 березня 2024
13:20
21 березня 2024
19 березня 2024
18 березня 2024
17 березня 2024
15 березня 2024