Що про націоналізацію "Приватбанку" думає екс-керівництво

Екс-керівництво "Приватбанку" озвучило свою версію щодо націоналізації банку.

Про це у Facebook написав колишній перший заступник голови правління "Приватбанку" Олег Гороховський.

Допис подаємо без змін:

Країна почала потихеньку відходити від новини про націоналізацію "Приватбанку", і прийшов час розібратися, що призвело уряд до цього рішення.

До останнього часу вся аналітика, що циркулює в ЗМІ і соцмережах на цю тему, була однобокою, адже в ній не була представлена ​​точка зору власників та менеджменту "Приватбанку" (тепер уже екс).

Чому ми мовчали? Справа в тому, що будь-яке наше заяву на цю тему тут же приводило б до паніки серед Клієнтів, і тільки злило б НБУ.
Але зараз, коли ми майже закінчили клопоти з передачі банку новому власнику, прийшов час зібратися думками та донести до суспільства нашу точку зору, що сталося.

Постулат 1. "Дірка 148 млрд" утворилася не в результаті виведення грошей, а різкої і, як ми вважаємо, невиправданої зміни правил гри від НБУ. Вираз "дірка 148 мільярдів" перетворилося на кліше, яке багато повторюють, не розуміючи суть цієї цифри.

Часто звучить думка про те, що акціонери вивели цю астрономічну суму за кордон (можливо, хтось навіть уявляє, як Коломойський з подільниками перетинають кордон вночі з кілограмами готівки на тачці).

Насправді ж цей розрив утворився в результаті того, що НБУ різко і, як ми вважаємо, несправедливо змінив політику обліку заставного майна.
В результаті цієї зміни (яка, до речі, вступає в силу лише 1 січня 2017 року) наш банк втратив право враховувати застави загальною вартістю 142,8 млрд грн. Причому ця вартість була підтверджена незалежними оцінювачами, уповноважених НБУ.

У чому суть цих змін? НБУ дозволив вважати заставами тільки те майно, яке можна оформити в іпотеку (приблизно так само, як хрущовку в спальному районі).
Давайте розберемо конкретний приклад.

Одним з наших позичальників було підприємство, яке за оцінкою незалежних оцінювачів, коштувало близько 6 млрд грн. Позичальнику належало 75 % цього підприємства, 25 % належало державі. Таким чином, вартість цієї застави становила 6 млрд * 75% = 4,5 млрд грн.

Але після різких змін правил гри ця застава став коштувати нуль ... Якщо врахувати, що в Україні практично немає великих підприємств, які на 100 % належали б одному власнику (а для укладення іпотеки потрібна згода всіх власників), то можна сказати, що НБУ зробив неможливим враховувати абсолютна більшість об'єктів в нашій країні.

Але навіть якщо якісь об'єкти належали нашим позичальникам на 100 %, НБУ і тут знаходив способи, як визнати ці застави недійсними.
Наприклад, одним з наших застав був стадіон Дніпро-Арена. Свого часу на його будівництво було витрачено понад 1 млрд грн, а незалежні оцінювачі оцінили його поточну вартість в ~ 850 млн грн. Однак НБУ визнав вартість цього застави також в нуль! Чому? "А ви все одно не знайдете на нього зараз покупця!" –каже регулятор.

Що ж, з тим, що в Україні нині складно знаходити покупців, ніхто не сперечається (наш Президент, наприклад, теж говорить, що не може продати свої підприємства через погану кон'юнктуру). Але ж, погодьтеся, за таким принципом можна обнулити практично всі застави?

Ми привели приклади дивно безвідповідального підходу НБУ до того, як правильно оцінювати заставне майно банків. Експерти сходяться на думці, що ці різкі зміни НБУ зробив спеціально проти нашого банку. Регулятора не зупинило навіть те, що він зробив практично неможливим кредитування бізнесу будь-якими банками в нашій країні.

Постулат 2. Українські компанії погано обслуговують кредити тому, що в країні криза, а не тому, що вони з кимось пов'язані.

Коли експерти міркують про позичальників, пов'язаних з екс-акціонерами банку, часто відбувається дивовижна підміна понять. Звучить думка про те, що банк видав пов'язаним особам кредити, і саме тому виникли проблеми з їх поверненням. Це логічний висновок не витримує ніякої критики.

Важливо розуміти, що зараз практично всі українські підприємства погано обслуговують свої кредити. Це відбувається тому, що в країні вже кілька років триває глибока економічна криза. Якщо якесь українське підприємство перестало працювати через війну на Сході України або припинило експорт через погану кон'юнктури, воно перестає обслуговувати кредити незалежно від того, пов'язано воно з власниками банку чи ні.

Постулат 3. НБУ скасував міжнародні стандарти визначення пов'язаних осіб та почав відносити до пов'язаним особам всіх підряд.

Давайте визначимося з поняттями. Хто такі пов'язані особи? На цей рахунок у світі існують чіткі бухгалтерські стандарти МСФЗ. Наш банк регулярно проходив аудит міжнародних аудиторських компаній з великої четвірки. Відповідно до останнього звіту від PricewaterhouseCoopers, частка кредитного портфеля, який припадав в нашому банку на пов'язані особи, становила 17,7%.

Але в якийсь момент НБУ знову вирішив кардинально змінити правила гри. Регулятор оголосив, що МСФЗ його не цікавить, він буде самостійно, "експертно" визначати, які особи називати пов'язаними.

Але біда в тому, що як тільки ви відмовляєтеся від міжнародних стандартів, а починаєте визначати "на око", хто пов'язаний, а хто ні, починаються маніпуляції.
"Експерти" з НБУ почали відносити до пов'язаних підприємств мало не всіх підряд, хто коли-небудь вечеряв з акціонерами банку. Наприклад, ніхто так і не зміг пояснити, чому в список інсайдерів потрапив футбольний клуб "Динамо Київ".

Важливо відзначити, що чіткість критеріїв визначення пов'язаних осіб в банківському бізнесі надзвичайно важлива. Адже в таких слабких країнах, як Україна, з корумпованою судовою системою і 1001 способ обдурити кредитора, банки завжди намагаються отримати якомога більше впливу на своїх позичальників (не дарма, наприклад, однією з умов кредитування ЄБРР є його суттєве пайову участь у капіталі підприємства).

Наведемо приклад.

Кілька років тому один європейський банк видав кредит великому дніпропетровському бізнесменові. В якості застави банк отримав будівлю. Потім бізнесмен провернув метку схему: він домовився з міською радою, і ті поміняли адресу заставного будівлі, а колишню адресу отримав якийсь сарай по сусідству! Дуже винахідливо, погодьтеся. І такі фокуси позичальники в нашій країні виконують часто-густо.

Саме тому українські банки при видачі кредитів намагаються якомога більше контролювати позичальників, щоб вони їх не кинули, як бізнесмен в цьому прикладі.

Наскільки контролювати? Рівно настільки, наскільки дозволяють міжнародні стандарти! Але коли ці міжнародні стандарти скасовуються, і замість них починається свавілля, так і з'являються безглуздо високі цифри щодо інсайдерського кредитування, які так любить озвучувати НБУ.

Постулат 4. НБУ використовував рефінансування, видане ПриватБанку на покриття відтоку депозитів, як інструмент тиску.

У 2014-2015 роках, з моменту початку військових дій, наш банк (як і всі) випробував колосальний відтік депозитів. 63% відтоку ми змогли покрити завдяки своїм резерваи, а 37% – за рахунок рефінансування від НБУ (в світлі цього задумайтеся, як безглуздо звучить звинувачення в тому, що рефінансування "вивели в офшори").

З початку кризи наш банк отримав рефінансування на суму 30,2 млрд грн. Коли Гонтарева очолила НБУ, вона підвищила кредитну ставку до 28-32% річних! І це замість того, щоб, навпаки, підтримати банки під час кризи, як це роблять центробанки в усьому світі.

Цинізм також полягав в тому, що для інших великих банків ставка рефінансування в 2016 році була знижена.

Відповідно до своєї ж постанови НБУ повинен був знизити ставку і для нашого банку, але під різними приводами так це і не зробив. У підсумку наш банк платив величезні відсотки за кредит, який ми були змушені взяти під час війни, виплативши в цілому на момент націоналізації 11.1 млрд грн тіла кредиту і 13,1 млрд відсотків. А ці гроші, звичайно, дуже допомогли б нашому банку під час цієї кризи.

Постулат 5. Держава ініціювало ряд інформаційних атак, які приводили до паніки серед наших клієнтів.

Протягом двох останніх років наш банк пережив сім інформаційних атак на тему "Привабанк націоналізують". Кожна ця атака приводила до відтоків з нашого банку. Остання атака була спровокована Гонтаревою, коли вона зібрала на закриту нараду провідних банкірів і експертів і розповіла їм про те, що "Приватбанк" можуть націоналізувати, пустивши, таким чином, чергову хвилю чуток, яку з задоволенням підхопили ЗМІ на чолі з Інтером.

Наші клієнти почали вилучати гроші в такому темпі, що пережити це вже було неможливо. Продовження ви знаєте. Після того, як ми зрозуміли, що ця паніка ставить під загрозу гроші наших клієнтів, ми звернулися до Міністерства фінансів з пропозицією про добровільну передачу банку.

Головний постулат. З приходом до влади, Гонтарева вела цілеспрямовану політику знищення нашого банку.
Окрім наведених в цій статті фактів, НБУ щодня вигадував нові способи, як перешкодити нашій роботі. Весь цей час наша команда займалася не тим, щоб якісно обслуговувати клієнтів і боротися з кризою, а тим, щоб постійно відбиватися від вороже налаштованого регулятора.
Навіщо НБУ це робив? Ми не знаємо. Перша версія полягає в тому, що банк відібрали в рамках чергового переділу власності. Друга версія полягає в тому, що команда Гонтаревої щиро вважала, що головна місія НБУ полягає не в розвитку економіки країни (наприклад, шляхом стимулювання кредитування), а в "чистці" ринку.

Звичайно, важливу роль зіграло особисте ставлення Гонтаревої до Ігоря Коломойського. У Києві ходять легенди про те, як сильно вона його ненавидить, і як вона давала зрозуміти, що готова на все, щоб зруйнувати його бізнес.

Часто посилаються на те, що МВФ, СБ та інші міжнародні організації привітали рішення про націоналізацію нашого банку. Мовляв, це нібито вказує на те, що все справедливо. Це помилка. Всі ці організації звикли довіряти даним від центральних банків. Цілком очікувано, що коли НБУ так відверто маніпулював цифрами, наші міжнародні партнери з готовністю погоджувалися на варіант націоналізації.

Також зауважимо, що від цієї політики НБУ передусім виграли банки з російським капіталом. Примітно, що з моменту початку війни проти Росії частка капіталу російських банків (включаючи "люксембурзьку" Альфу) збільшилася майже в два рази.

Якими б не були мотиви керівництва Нацбанку, своєї мети вони досягли.

Тепер, коли ви ознайомилися з альтернативною точкою зору на ці події, вам вирішувати, хто правий в цій дискусії.

Натомість інвестиційний банкір Сергій Фурса назвав версію екс-керівництва "Приватбанку" "плачем Ярославнивни", у якому в усьому звинувачують Гонтареву:

"Вся інформаційна атака на Гонтареву останніх місяців нарешті отримала своє логічне завершення. Відступ вони готували давно. Власники для того, щоб отримати політичний капітал. Менеджмент – щоб не сісти в тюрму. Грошей витратили не мало. І на бабусь. І на друковану продукцію. І навіть відправили одного посланця до Вашингтона роздавати брошури, як роблять хлопчики з газетою "Вести" в переході. Приблизно з тим же ефектом. Але це пусте, адже головний споживач був на внутрішньому ринку.

Загалом, концепція така. Гонтарева організувала злочинне співтовариство разом з Байденом, Лаггард і Магеріні, а на посилках у них були посли країн G7, і замучала чесний Приватбанк. Як вони це зробили? Вони почали регулювати банківську систему! Ось в чому звинувачують Нацбанк менеджери. Що стільки років можна було робити що завгодно, а тепер почалася регуляція. І чомусь постраждав тільки один банк. Хоча нове регулювання, жорстке регулювання, стосувалося всіх відразу. І грунтувалося на сучасному підході до регулювання банківського сектора. Яке дійсно стало жорсткішим після кризи 2008 року. І діяло абсолютно для всіх банків в Україні, а не тільки для "Привату". Як і правила оцінки застав. Які підтверджують в МВФ. І за якими абсолютно не важливо, скільки грошей ви закопали в землю при будівництві стадіону, а важливо, скільки це може коштувати зараз.

До речі, стадіон то теж виданий пов'язаним особам. І цікаво, який такий живий бізнес власників пов'язаний зі стадіоном? Його в заставу феросплавний завод давав або МАУ? Або мільярдні кредити отримував футбольний клуб? І це теж був "чисто банківський бізнес", а не виведення грошей з фінансової установи? І так, вимоги щодо пов'язаних осіб зараз суворі. Ну а як інакше? Коли всі кредити видають безіменним ТОВ. І ось дуже б хотілося подивитися, як проходив кредитний комітет, на якому видавали мільярди таким конторкам? Там немає засновників Коломойського, це правда. Але там взагалі нічого немає, може три стільці і стіл. Куди записувати таких чарівних позичальників? Наприклад, група 1 + 1 вважається пов'язаною особою? Або Буковель? Адже за стандартами, на які посилається менеджмент, це взагалі чужі люди. Ніяк не пов'язані з власниками. І нам пропонується повірити, що так і було насправді? І НБУ, керуючись логікою і здоровим глуздом, заніс цих позичальників в пов'язані особи. Під які треба резервувати 100%. І так, якщо це не пов'язані особи, то навряд чи варто було чекати, що ТОВ "Роги і копита" щось повернуть банку. Так що і тут виправдано резервувати ризик на 100%.

І так, звичайно, Коломойський не буде переходити вночі кордон з усім цим добром. Таке порівняння вкрай маніпулятивно і направлено на людей, які ні чорта не розуміють в фінансовому ринку. Для цього вистачило, наприклад, фіктивних імпортних контрактів 2014 року, за допомогою яких з банку вивели до 2 ярдів баксів. Та й ще є методи. Наприклад, розміщувати депозити банку в приватних банках в Швейцарії або Австрії. А потім під заставу цих депозитів брати кредити на себе. Хороший метод, перевірений. Не кажучи вже про те, що кредити можна просто не повертати. Що візьмеш з ТОВ "Роги і копита"? Хіба що їх три стільці.

А так банк розробив геніальну бізнес-модель і був прибутковим. Брав гроші дорого і віддавав їх дешево. Ідеальна модель. І тільки Гонтарева все поламала. І так, напала Гонтарева раптово. Більше року існувала програма докапіталізації, на яку погодився і сам банк. І тут, раптово, без оголошення війни, Гонтарева змусила власників банку написати заяву за власним бажанням. А бажали вони націоналізацію.

Звичайно, менеджмент зрозуміти можна. Що їм ще говорити? Так, ми допомагали весь цей час Коломойському красти гроші? Так, ми створили ідеальний пилосос. Але дуже прикро, коли з вами розмовляють як з ідіотом. Приблизно як ще пару днів назад ті ж люди пояснювали проблему банків інформаційною атакою. Яку, ймовірно, вони запустили самі. Щоб мати хоч якесь пояснення. Сидіти то ніхто не хоче. І здійснювати ритуальне самогубство теж. Але ж кожен з них може виявитися крайнім в один момент.

Коломойський вивів 5 ярдів баксів. А винна Гонтарева. Все логічно. Ми ж так любимо олігархів. І так вимагаємо з ними боротися. Але коли держава стає державою і заганяє їх в стійло, люди перші стають на захист олігархів. Стокгольмський синдром, не інакше".