Поділитись:

Економічні провали незалежної України: Нацбанк

Понеділок, 29 серпня 2016, 14:00

Україна – бідна країна. За даними Світового банку, в 2015-му на одного українця припадало $ 7450 валового доходу, це менше ніж на жителя Іраку, Монголії, Албанії та ще 109 країн. Але куди гірше не розмір цифри, а динаміка. За 25 років цей показник погіршився на 23 %, а країна скотилася з 55 місця на 112. Всі сусіди України, за винятком Молдови, виявилися набагато успішнішими в економічному плані.

Експерти VoxUkraine знайшли і вивчили сім найбільш шкідливих і деструктивних рішень українського уряду і депутатів за 25 років незалежності.

Параметри економічного ДНК України задавалися в 1990-ті роки. Саме тоді були зроблені рішення і прийняті закони, які згодом "виросли" в олігархію, неконкурентні ринки, корупційну ренту, гнітючу податкову систему та інше. Конструкція склалася нежиттєздатна і неконкурентна, яку тепер доводиться болісно перебудовувати.

В економічного фіаско України немає одного учасника. У різний час свій вагомий внесок внесли президенти, уряди і парламент. Суб'єктивно – внесок парламенту все ж більший. А основні причини – популізм, безвідповідальність і некомпетентність.

Перші 23 роки в Україні не було по-справжньому незалежного центробанку. НБУ був одним зі співучасників української гіперінфляції початку 1990-х, яка виявилася більшою, ніж у всіх східноєвропейських країнах. І аж до 2015 року Нацбанк допомагав Кабміну приховувати реальний дефіцит бюджету, що стало однією з причин повного розбалансування державних фінансів і значної девальвації гривні.

20 березня 1991 Верховна Рада тоді ще Української РСР прийняла Закон про банки і банківську діяльність, який встановлював правила роботи банківської системи на наступні 8 років: як виявилося, і для незалежної України. Цей закон особливо важливий для України тому, що він визначив роль центробанку - майбутнього Національного банку.

Згідно з дослідженнями, чим вища незалежність центробанків (тобто здатність їх керівництва приймати політично незалежні рішення), тим вища їх ефективність в боротьбі з інфляцією, що, своєю чергою, корелює з подальшим реальним зростанням ВВП. В Україні про незалежність НБУ, який став правонаступником центробанку СРСР, годі й говорити.

У новому законі все було з точністю до навпаки. Стаття 14 цього закону прямо говорила: "Національний банк організовує і реалізує через банківську систему касове виконання державного бюджету республіки. За рішенням Верховної Ради Української РСР Національний банк може надавати Міністерству фінансів Української РСР кредит на загальних підставах".

Таким чином, по суті, цей закон підпорядковував центробанк України Міністерству фінансів і Верховній Раді. Саме він і став однією з головних причин гіперінфляції на початку 1990-х, що зробила руйнівний вплив на економіку молодої держави, добробут жителів і, можна припустити, психіку багатьох українців.

Що саме сталося?

На тлі розвалу Радянського Союзу і економічної кризи десятки тисяч держпідприємств залишилися без держзамовлень і з обірваними ланцюгами поставок. Провести товар, а потім реалізувати його стало вкрай проблематично. Виручка стрімко скорочувалася, розрахуватися з постачальниками, платити зарплату і відраховувати податки в бюджет держкомпаніям було ні з чого. У країні почалася масштабна криза платежів і бюджетна криза.

Парламент незалежної України і її перший президент Леонід Кравчук вирішували проблему завдяки бюджету і НБУ. По-перше, президент і Рада доручали Мінфіну надавати підприємствам (головним чином аграрного та енергетичного - газ і вугілля - секторів) практично безкоштовні субсидії з держбюджету. У 1992 році їх обсяг вже становив 8,1% ВВП, в 1993 році - 10,8% ВВП, пише відомий американський дослідник пострадянської трансформації Андерс Аслунд в своїй книзі "Україна: що пішло не так і як це виправити".

Прямим результатом такої політики стало стрімке зростання дефіциту бюджету. У 1991 році він становив 14 % ВВП. Бюджет на 1992 рік спочатку брали з дефіцитом в 2 %, але протягом року парламент розширив його до неприпустимих 29 %. Покривати дефіцит зобов'язали Національний банк.

По-друге, Нацбанк повинен був надавати кредити під дуже низькі ставки різним секторам економіки.

У 1992 році чисті кредити, видані підприємствам, становили не менше 65% ВВП, в 1993 році - 47%, пише Аслунд. Наприклад, влітку 1993 року президент Леонід Кравчук підписав указ про безлімітну кредитну лінію сільському господарству. Причому, хоч в Україні вже панувала гіперінфляція, ставка за цим кредитом становила лише 30% річних.

Ще однією причиною включити друкарський верстат стало регулярне підвищення мінімальної зарплати задля захисту населення від падіння рівня життя. Парламент на свій розсуд і всупереч активним протестам Кабміну регулярно підвищував соцстандарти, не враховуючи здібності бюджету профінансувати їх.

Наприклад, в жовтні 1994 року Верховна Рада вирішила підвищити мінімальну заробітну плату. В умовах гіперінфляції і дефіциту бюджету Президент і Кабмін виступили проти.

"Підвищення мінімальної зарплати в Україні, яке наразі обговорюється на сесії Верховної Ради, може" підірвати" обстановку в країні", - цитувало президента Леоніда Кучму "Дзеркало тижня".

"Після кожного підвищення мінімальної зарплати протягом кількох місяців триває падіння реальної, і вона фактично стає нижчою, ніж до підвищення. Таке ми вже спостерігали не раз протягом минулого року", – пояснював тоді ж перший віце-прем'єр Віктор Пинзеник.

Народні депутати проігнорували ці аргументи, тим самим знову підкинувши дров у багаття розгорілої гіперінфляції і постійної девальвації купонокарбованців.

Інфляція сусідів

Чи була ситуація в Україні унікальною? До друку грошей для покриття дефіциту вдавалися майже всі країни, розпрощалися з СРСР. Але проблемна різниця України – це масштаб дефіциту і, відповідно, монетарної емісії і викликаної нею гіперінфляції.

"У перший рік після усунення контролю (за цінами) ціни підскочили приблизно в 7 разів в Польщі, в 26 разів – в Росії і більше ніж в 100 разів – в Україні", – йдеться в звіті МВФ, присвяченому 25 років трансформації пострадянських країн. Гіперінфляція в Україні досягла 2730% в 1992 році і 10155% – в 1993-му.

Своєю чергою, гіперінфляція була головною причиною колапсу виробництва, зруйнувала економічне життя і деморалізувала суспільство, пише Аслунд.

Країни, яким пощастило швидко отримати незалежний центробанк, змогли швидше повернутися до економічної стабільності. Наприклад, в Польщі закон про центробанк був прийнятий в 1989 році і вже тоді встановлював незалежність глави центробанку, а головною метою його політики визначав "посилення польської грошової одиниці". У Чехословаччині аналогічний крок був зроблений в 1990 році.

"Країни, які не змогли встановити таку практику (незалежності центробанку) на початковому етапі стабілізації (такі, як Болгарія, Румунія, Росія і Україна), в більшості своїй були змушені пройти через другий раунд стабілізації", – йдеться в дослідженні МВФ.

Шлях до свободи

Шлях українського центробанку до незалежності виявився дуже довгим. Хоча спроби виправити ситуацію і підвищити незалежність НБУ робилися ще в середині 1990-х. Наприклад, в Меморандумі про економічну політику за 1995 рік (в рамках співпраці з МВФ) вказується, що уряд передав до парламенту проект Закону про центральний банк, який підвищує автономію регулятора. Але на прийняття закону знадобилося 4 роки - Закон "Про Національний банк України" був прийнятий тільки в 1999 році. Правда, і він не став панацеєю від політичного втручання в роботу НБУ. На практиці, починаючи з фінансової кризи 2008-2009 років, весь період правління Януковича в 2010-2013 році і в перший рік після Революції гідності Національний банк йшов на поводку у потреб Кабміну і, по суті, закривав частину дефіциту держбюджету за допомогою монетарної емісії (викуповуючи держоблігації). Про це красномовно говорить статистика: з 2008 до 2014 рік обсяг ОВДП у портфелі Нацбанку зріс майже в 70 разів – з 5,6 млрд грн до 389 млрд грн).

Повінстю норма про незалежність НБУ почала впроваджуватися в життя тільки в 2015 році, після прийняття парламентом змін до закону про Національний банк. Зниження обсягів монетарної емісії в 2015-2016 році стало однією з ключових причин макроекономічної стабілізації в Україні після кризи 2014-го.

Далі буде...

Надрукувати
мітки:
коментарів