Поділитись:

За лаштунками Волинського облмуздрамтеатру (фото)

Середа, 17 жовтня 2018, 08:00

Напевно, кожному, хто ходить до театру регулярно чи був там хоча би раз у житті, хотілося б заглянути за лаштунки.

ІА "Конкурент" прослизнуло за куліси, і нам вдалося не лише побачити, як там все влаштовано, а й поспілкуватися з акторами, костюмерами, кравцями і взагалі з тими, без кого цей театр був би просто черговою помпезною будівлею в центрі міста.

Театр починається з...

Театральним гідом погодився бути директор – художній керівник Анатолій Глива, який працює тут 42 роки поспіль і пам'ятає чимало історій та людей, які, власне, творили театральну культуру міста.

Анатолій Глива присвятив театру 42 роки життя><span class=Анатолій Глива присвятив театру 42 роки життя

"Театр починається з вішака", – казав колись легендарний Станіславський. Тому знайомство з цією будівлею розпочалося саме із гардеробу. До того ж ця частина театру точно добре знайома всім, хто тут бував. Щоправда, в будній день гардероб не працював, на першому поверсі було тихо та безлюдно.

На стінах в холі – багато світлин, на яких зображені епізоди із вистав. От тобі Мавка Лісова і Перелесник, ще далі – світлина з вистави "Неаполь – місто Попелюшок", а поряд – світлина із вистави, яка вже не йде, – "Український буржуазний націоналіст".

В холі можна побачити численні світлини з вистав, зроблені фотографом театру><span class=В холі можна побачити численні світлини з вистав, зроблені фотографом театру

Вистава зі світлини вже не йде на сцені театру, але актор, який  на фото,  досі грає різні ролі ><span class=Вистава зі світлини вже не йде на сцені театру, але актор, який на фото, досі грає різні ролі

Ось так, прогулюючись просторим фойє, розглядаючи фото з вистав, дійшли до східців, якими помалу піднялися на другий поверх, до велетенських панорамних вікон, з яких відкривається вид на "найцентральніше" місце Луцька – Театральний майдан. В театрі кажуть, що поставити ці вікна було ініціативою покійного очільника області Бориса Клімчука, який, як виявляється, був частим гостем на виставах.

Вигляд з вікна на Театральний майдан><span class=Вигляд з вікна на Театральний майдан

Хол театру неймовірно просторий><span class=Хол театру неймовірно просторий

"Кардинальних змін в театрі не може бути, бо це – консервативна організація", – спокійним тоном відповідає мені Анатолій Глива, одночасно направляючи свій погляд крізь панорамні вікна десь вдалечінь проспекту Волі. Там, за вікном, міська метушня, люди, маршрутки, транспорт, світлофори, а всередині будівлі якийсь розмірений спокій, який не порушує навіть музика з репетиції вистави "Бременські музиканти". Актори щоденно приходять до театру на репетиції.

На репетиції актори приходять двічі на день><span class=На репетиції актори приходять двічі на день

Знайоме місце?><span class=Знайоме місце?

Поки на сцені тривала репетиція, ми вирушили до цеху звуку та світла, де вдалося застати звукорежисера Едуарда Шульгу за роботою. Це дуже важлива ланка театру, адже саме тут підбирають та забезпечують музичне та світлове оформлення до кожної вистави.

Звук та світло в театрі дуже якісні><span class=Звук та світло в театрі дуже якісні

Звукорежисер Едуард Шульга ><span class=Звукорежисер Едуард Шульга

"Джерело" світла в театрі

Акторське подружжя, репресоване радянською владою

Минувши звуко- та світлоцехи, пройшовши "хитросплетіннями" коридорів театру, ми знову вийшли в хол. Тим часом допитуюся в Анатолія Гливи, чи мають актори якісь забобни, як це характерно для творчих людей.

"Не казатиму за акторів, але от в мене є таке, що дощ в день відкриття сезону – дуже хороший знак", – мовив Анатолій Глива, зупинившись біля галереї з чорно-білих портретів.

"Вони творили історію театру", – пояснив мені Анатолій Глива, вказуючи на світлини акторів, які раніше виступали не лише на сцені волинського театру, а й за кордоном, куди театр раніше часто гастролював.

Вони творили історію театру ><span class=Вони творили історію театру

Серед світлин помічаю зображення красивої жінки, яка своїм образом нагадувала актрису голлівудської чорно-білої стрічки періоду німого кіно. Виявилося, це була акторка театру Ніна Певна, яка разом зі своїм чоловіком Миколою Певним у 1928 року заклали початки Волинського українського театру у Луцьку. Якщо сказати, що їхнє життя було трагічним, то нічого не сказати, адже подружжя було репресоване радянською владою у 1941 році. В цьому ж році Миколу Певного розстріляли у Києві, а його дружину відправили у заслання в Сибір, де вона й дожила віку, так ніколи й не повернувшись в Україну.

Актриса Ніна Певна разом із своїм чоловіком, актором та режисером Миколою Певним, започаткували український театр у Луцьку ><span class=Актриса Ніна Певна разом із своїм чоловіком, актором та режисером Миколою Певним, започаткували український театр у Луцьку

Біля буфету зустріли керівника літературно-драматургічної частини Лесю Коваль, яка допомагає підбирати репертуар театру. Пані Леся не вважає театр роботою і переконана, що ті люди, які не можуть ідентифікувати себе з театром, тут довго не затримуються, бо "театр – це ж життя".

"В нас тут люди фактично живуть. Це якесь специфічне сприйняття світу, мислення, і тільки такі люди можуть затриматися в театрі", – переконана Олеся Коваль.

Найемоційніший момент екскурсії – це потрапити на святая святих – сцену. Напевно, сцена театру – одне з унікальних та особливих місць Луцька, адже саме вона є свідком творення театральної історії міста. В залі – пусті стільці та темінь, а в закуліссі, яке працівники театру називають "кишені сцени", чимало всякої всячини.

Сцена в перерві між виступами та репетиціями><span class=Сцена в перерві між виступами та репетиціями

Те, що не видно з глядацького місця, - кишені сцени><span class=Те, що не видно з глядацького місця, - кишені сцени

Ось такий тренажер є при вході на сцену><span class=Ось такий тренажер є при вході на сцену

Вхід, через який актори потрапляють на сцену, являє собою аскетичну кімнатку без вікон, в якій на стіні самотньо розташований тренажер. Виявляється, актори час від часу, за бажанням, займаються на ньому спортом.

Після сцени, прямуючи довжелезними коридорами театру, вдалося вловити його буденну, але не менш творчу від того атмосферу. З глибини коридору лунала скрипка, хтось в одній із кімнат розспівувався, беручи високі ноти, звідкись долинав сміх, а ще хтось розмовляв телефоном про заплановані вистави.

Приміщення театру – це не тільки хол, зала, сцена та буфет, а й чимало цехів, таких як от перукарський, костюмерний, пошивочний, монтувальний, реквізиторський, столярний, звукоцех, бутафорський та інші.

Найстаріший реквізит театру – гвинтівка

Не можна було оминути заповнений вщент різним крамом реквізиторських цех. Завідує царством реквізитів у волинському театрі Марія Вітковська, яка працює тут 48 (!) років. Схоже, вона саме з тих, про кого мені говорила Леся Коваль, – вона зуміла ідентифікувати себе з театром.

Керівник реквізиторського цеху Марія Вітковська><span class=Керівник реквізиторського цеху Марія Вітковська

Тут є все: від шабель та рушниць до ретро-телефонів та бутафорських тортів. Реквізитів настільки багато, що очі розбігаються. Всі вони розставлені на численних поличках або розвішені на чималій кількості вішаків. Найстаріший реквізит театру – гвинтівка 1918 року.

В реквізитному цеху><span class=В реквізитному цеху

Бутафорський пістоль><span class=Бутафорський пістоль

Марія Вітковська каже, що кожен реквізит – це маленька історія.

До кожної вистави є виписка, яку дає режисер. Саме за цією випискою в цеху підбирають всі необхідні для вистави реквізити. Якщо ж необхідної речі немає, то її спеціально до вистави виготовляють в бутафорському цеху.

Реквізитів не злічити...><span class=Реквізитів не злічити...

Раритетний телефон, який частенько задіюють в спектаклях><span class=Раритетний телефон, який частенько задіюють в спектаклях

За солідний стаж роботи в театрі Марія Вітковська може пригадати багато цікавих історій і навіть курйозів, які ставалися тут. Попрощавшись із позитивною пані Марією, рушили на "оглядини" театрального закулісся далі.

В чоловічій костюмерній, куди вдалося потрапити, було вже все посортовано і скрупульозно розвішено на вішаках білі сорочки – з білими, чорні штани – з чорними, костюми з однієї, другої, третьої вистав і так далі.

В чоловічій костюмерній><span class=В чоловічій костюмерній

В костюмерній лише ті костюми, які задіяні в найближчих виставах><span class=В костюмерній лише ті костюми, які задіяні в найближчих виставах

Саме в костюмерних для акторів готують їхні сценічні костюми, які є важливим елементом для завершення образу. Костюмер Світлана Луцюк наголосила, що в приміщенні, в яке ми завітали, не всі костюми, а лише ті, що задіяні в найближчих виставах. Чимала частина сценічних вбрань знаходиться на складі.

"До вистави потрібно, щоб були костюми вже готові – чисті та випрасувані. Коли актор приходить на виставу, то на нього вже має чекати костюм", – розповідає про специфіку своєї роботи Світлана Луцюк.

Костюмер Світлана Луцюк><span class=Костюмер Світлана Луцюк

Якщо потрібно, то заздалегідь костюми здають в пральну чи в ремонт. Костюмери завжди мають бути присутні під час вистави за кулісами, аби в разі екстрених випадків (наприклад, під час вистави порвався костюм) швиденько замінити його іншим чи подати потрібний костюм, коли, скажімо, актору його потрібно змінити в ході вистави.

Найважче зіграти любов

Дорогою від костюмерної до гримерок в коридорах театру вдалося зустріти артиста та за сумісництвом завідувача трупою Олександра Веремка. Він допомагає організувати творчий процес та налагоджувати комунікацію між адміністрацією, режисером, бухгалтерією, акторами...

Завідувач трупою та актора Олександр Веремко ><span class=Завідувач трупою та актора Олександр Веремко

Не можна було бути в театрі і не запитати, як актори борються з хвилюванням, знаючи, що ось зараз вийдуть на сцену і постануть перед публікою. Олександр Веремко каже, що акторів цьому вчать, і панічне хвилювання проходить з роками досвіду. Однак творчий нерв перед прем'єрою, коли не знаєш ще, як відреагує публіка, коли вже скучив за виставами, хочеш вийти на сцену і творити, присутній навіть у досвідчених акторів.

Ще більше про акторське ремесло розповіло подружжя акторів – Ігор та Людмила Натанчуки, яких вдалося застати в одній з гримерок. До слова, під гримерки в театрі відведене ціле крило. В кожній гримерці є чотири столики із дзеркалами, і саме тут, готуючи сценічний образ, артисти накладають собі грим самостійно. Якщо грим складніший (історичний чи казковий), то тут на допомогу приходить гример-пастижер.

Акторське подружжя - Ігор Та Людмила Натанчуки><span class=Акторське подружжя - Ігор Та Людмила Натанчуки

Людмила Натанчук каже, що зараз їй (блондинці зі світлою шкірою) найскладніше зробити грим смаглявої циганки Ази, роль якої вона виконує в театрі. Відтак перевтілення в циганку займає в актриси дві години до початку вистави.

Загалом за 45 хвилин до вистави актор повинен бути на робочому місці, де має одягтися та загримуватися. За першим дзвінком його образ має бути повністю завершений, за другим – має відправлятися на сцену, а вже після третього дзвінка розпочинається найголовніше – вистава. Після вистави, за правилами, дається півгодини актору, щоб розгримуватися, переодягнутися і налаштуватися на дорогу додому. Однак насправді кожному актору потрібен час індивідуально, аби трішки охолонути і відійти від емоцій, отриманих на сцені.

Кожен актор має свій стіл в гримерці><span class=Кожен актор має свій стіл в гримерці

"Найважче, напевно, грати негідника, так?" – цікавлюся.

"Найважче грати любов", – відповідає мені Людмила Натанчук.

"Передати любов – це важче, адже любов багатогранна й різнобарвна", – додає Ігор Натанчук.

Вистава-рекордсмен

За розмовами про театр, акторство, перевтілення вдалося почути цікавий факт. Виявляється, найстарішою п'єсою з репертуару Волинського театру є "День народження кота Леопольда" – це вистава-рекордсмен, яка йде на сцені театру 33 роки поспіль. Вперше її показали луцькій публіці у 1986 році. Молоді актори театру жартують, що вони ще навіть не народилися, а вистава вже йшла.

Попрощавшись із акторським подружжям, ми з Анатолієм Гливою попрямували на звуки музики, яка долинала десь здалека. Рухаючись в напрямку мелодії, потрапили в кімнату для репетицій оркестру, де музиканти Андрій Вербовецький, Юрій Поліщук та Анна Присяжна якраз репетирували, переглядаючись між собою та обмінюючись усмішками. Аби не заважати репетиційному процесу, зловивши в об''єктив фотоапарату декілька кадрів, рушили далі.

Ноти  з репетицій ><span class=Ноти з репетицій

музиканти Андрій Вербовецький, Юрій Поліщук та Анна Присяжна><span class=музиканти Андрій Вербовецький, Юрій Поліщук та Анна Присяжна

В кімнаті для репетицій оркестру майже завжди музика><span class=В кімнаті для репетицій оркестру майже завжди музика

Неподалік від кімнати репетицій оркестру розміщений розкрійний цех, де під звуки музики з репетиції вправно орудувала ножицями кравчиня. З її слів, останні костюми, які шили на виставу, були циганські. За тривалістю роботи виставу шиють два-три місяці – все залежить від кількості костюмів, які придумає художник, її масштабності і кількості персонажів.

Не менше роботи в театрі є й для майстринь з перукарського цеху. До слова, це єдиний цех, який сам виготовляє перуки і сам обслуговує виставу.

Перуки як частина образу актора (в перукарському цеху)><span class=Перуки як частина образу актора (в перукарському цеху)

Вже покидаючи театр, при виході зустріли поважного старожила театру, народного артиста України Олександра Якимчука, який в театрі працює з 1972 року. У руках в артиста нова роль (26 листків тексту), яку він має вивчити напам'ять. За солідний період на сцені Олександр Якимчук встиг зіграти біля двохсот ролей. Нещодавно на сцені театру він відкрив вже свій 46 сезон.

Народний артист України Олександр Якимчук за свою кар'єру зіграв біля 200 ролей><span class=Народний артист України Олександр Якимчук за свою кар'єру зіграв біля 200 ролей

"Не знаю, яка найголовніша моя роль, я їх зіграв біля 200. Може, ця буде найкраща", – скромно посміхнувся Олександр Якимчук.

Поспілкуватися про життя волинського театру вдалося із його корифеєм, концертмейстером Ярославом Зеленовим. Він розповів, що колись театр активно гастролював – від Владивостока до Воркути, а луцькі актори мали величезний успіх у закордонної публіки.

Концертмейстер Ярослав Зеленов><span class=Концертмейстер Ярослав Зеленов

"Колись у Владивостоці паралельно з нами на гастролях був МХАТ з Інокентієм Смоктуновським, Олександром Калягіним, Вірою Васильєвою. Так от, в них – аншлаг, і паралельно в нашого театру – аншлаг", – розповів одну з яскравих сторінок з життя театру Ярослав Зеленов.

Покинувши театр, захотілось оглянути його ще й ззовні. Театр велично і поважно вмостився собі серед площі, а його величезні панорамні вікна, наче очі титана, щоденно дивляться на лучан, які снують Театральним майданом туди-сюди. У підсумку можна сказати одне: емоцій від закулісся та спілкування з театралами було не менше, аніж від хорошої вистави, а в голові міцно й, напевне, на все життя засіли слова Ярослава Зеленова:

"На нашій площі є не один, а два храми: релігійний і наш театр – храм мистецтва".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів