Націоналізація ПриватБанку – необхідна жорстокість

Українська держава чи не вперше ухвалила складне рішення. Український уряд чи не вперше взявся вирішувати проблему, а не залишився осторонь, чекаючи поки вона сама розсмокчеться. Українська влада чи не вперше поставила економічну необхідність вище політичної доцільності.

Про це на своїй сторінці у Facebook написав спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital Сергій Фурса.

Сергій Фурса зазначив, що немає нічого хорошого в націоналізації, експропріації або реприватизації. Українським платникам податків заплатять 150 млрд грн (120,130 – не важливо) зі своїх кишень, а український державний борг виросте майже на 5 млрд доларів.

"Націоналізація – це погане рішення. Але воно найкраще з усіх можливих у тій ситуації, куди нас завела жадібність і неприйняття важливих рішень", – йдеться у дописі.

Якщо в банку виникає нестача капіталу, то існує декілька рішень – банк може бути ліквідований або націоналізований, власник може внести необхідний капітал або можна нічого не робити. Приватбанк – банк системоутворюючий, тож ліквідувати його не можна. Докапіталізація власниками -– найкраще рішення. Якби власники на нього були здатні.

"Ми прекрасно знаємо, хто стоїть за банком. І прекрасно знаємо, як вони ставляться до власних боргах. Запитайте у тренерів і гравців футбольного клубу "Дніпро". Та й самі вони не приховували, що повертають борги тільки боягузи. Тим паче, в плані докапіталізації вони повинні були поступово вносити в капітал мільярд за мільярдом. Віддаючи свої гроші лише знижуючи ризики націоналізації. При рівні довіри осіб, які приймають рішення в країні, це просто неможливо. Навіть якби у власників і було бажання", – зауважив Сергій Фурса.

Так, держава не забирає актив Коломойського і Боголюбова. Держава забирає пасив. Держава забирає на себе борги. У підсумку залишаються два підходи: нічого не робити або націоналізувати банк. Класичний приклад безвідповідальності і вольового рішення. Хто знає, щоб вибрали в черговий раз українські політики, якби не МВФ. Якби не залежність від кредиторів, які не дозволяють закривати очі на проблему, лише збільшуючи її.

Звідки ж виникла проблема з капіталом на таку катастрофічну суму?

"Національний банк уклав з усіма банками в Україні угоду. На тлі кризи регулятор обіцяв банкам підтримку в ліквідності, що забезпечувало їх поточну роботу, тоді як власники банків зобов'язувалися компенсувати втрати капіталу. Хто не виконував програму або не хотів її виконувати спочатку, виводилися з ринку. Так не стало більше 80 банків, серед яких банки-зомбі, банки-пилососи, які забирали гроші з ринку і видавали їх пов'язаним особам. Для таких було встановлено дуже жорстке правило. Необхідність сформувати 100% резерви, тобто наростити капітал під всі кредити пов'язаних осіб. Що цілком логічно, оскільки власники не поспішали повертати гроші, виведені з банків", – розповів експерт.

ПриватБанк, зі слів економіста, був найбільшим українським пилососом. Якщо вірити публікації в пресі, а не запевненням банку, то кредити пов'язаним особам становили 80% -90% кредитного портфеля юридичним особам. Дуже часто, якщо не завжди, кредити бралися на безрідних ТОВ "Іванов, Петров, Коваленко", які вже кредитували працюючий актив групи. Таким ТОВ легко зникнути за одну ніч. Це робило портфель банку вкрай ризиковим. А сам портфель до моменту націоналізації досяг 182 млрд грн. Саме тому в меморандумі з МВФ і з'явилася цифра в 166 млрд грн зарезервованих для потреб капіталізації. МВФ, як і Нацбанк, не схильний був вірити банку. У підсумку ПриватБанк отримав підтримку ліквідності і зобов'язання усунути дірку в капіталі. Що він в результаті не виконав.

Шанс не допустити цю проблему було втрачено ще в 2005-2008 рр, коли на тлі зростання банківського сектора будувалася піраміда.

"Відтоді крах піраміди ПриватБанку був неминучий. Надалі банк міг тільки постійно нарощувати портфель депозитів, віддаючи старі, адже з боку активної частини балансу підтримки не було. Гроші пішли і повертатися не збиралися. Саме тому затягування вирішення проблеми лише збільшувало б її. А креативність менеджменту ПриватБанку, який на певному етапі був обмежений в залученні депозитів населення, могла створити історію набагато яскравішу, ніж пригоди псевдовкладників банку Михайлівський", – зазначив Сергій Фурса.

Так, у банку немає проблем з ліквідністю.

Але проблема банку абсолютно в іншому. А ліквідність у нього є тільки завдяки старанням держави в особі Національного банку. У ПриватБанку проблеми з капіталом, з фундаментальною подушкою безпеки, необхідною кожному банку. Тому що банк працює з чужими грошима. І саме тому банкам необхідно жорстке регулювання. І саме тому Нацбанк змушений брати все в свої руки, коли ризики вкладників занадто великі.

І так, менеджмент банку буде розповідати казки про стабільність банку і інформаційні атаки.

Власники банку підуть в політику з гаслом, що у них забрали працюючий банк і це знову Гонтарева всіх обдурила. Вони вже кілька місяців готували ґрунт для цього. Все це пусте. Як порожній був до приходу держави ПриватБанк.

ПриватБанк – найбільший технологічний банк в Україні.

Вони просунуті, вони технологічні, вони інноваційні. Вони дуже зручні для клієнта. Але коли вас грабують на вулиці дуже стильні грабіжники, роблячи це з посмішкою і дуже сучасними пістолетами в руках, що ви будете робити? Ви будете розповідати, які вони молодці? Або підете в поліцію вимагати, щоб їх затримали, незважаючи на їх чарівність? З фінансовою установою, яка вивела майже 5 млрд доларів вкладників логіка повинна бути такою ж.

Держава не забирає актив Коломойського і Боголюбова.

Держава забирає пасив. Держава забирає на себе борги. Держава забирає на себе банк, вартістю мінус 5 млрд доларів.

І так, на даному етапі держава змушена була домовлятися з власником.

"Занадто велике значення банку, тому була необхідна дружня націоналізація. Коли ніхто не натисне червону кнопку. Чи не відключить систему платежів. Чи не витре базу клієнтів. І інші радощі найтехнологічнішого банку. І, напевно, власники торгувалися за те, щоб залишитися на волі і не втратити своїх активів. І, напевно, влада їм це пообіцяла. Але не суспільство, яке заплатить зі своїх кишень 5 млрд доларів. Влада може домовиться "по-пацанськи", але не існує такої законної схеми, яка б звільнила власників від відповідальності. І це вже завдання суспільства вимагати справедливості", – написав експерт.

І так, держава – поганий власник.

Держава – власник не ефективний, а його менеджери корумповані. Але держава – власник відповідальний. І це те, що зараз найбільше потрібно клієнтам банку.

"Пройдуть роки, і ми з цікавістю почитаємо мемуари співробітників Нацбанку про те, як це було. За цим сценарієм навіть вийде прекрасний голлівудський фільм. А зараз нам залишається тільки здогадуватися, скільки років життя і нервових клітин коштувало відповідальним людям реалізація цього процесу. Який ще не завершений до кінця. Який буде складним. Іноді будуть вириватися форс-мажори", – зазначив Фурса.

На початковому етапі можлива легка паніка у вигляді відтоку вкладів і купівлі долара.

При правильній комунікації це все можна погасити. Боятися шаленої інфляції через емісію ОВДП на 150 млрд грн не варто. Ці гроші покликані не забезпечити ліквідність банку, а сформувати ту саму "подушку безпеки". Тож левова частка їх так і залишиться лежати в капіталі.

"Вкладники банку – взагалі щасливі люди. Замість депозиту в схемном банку вони отримають депозит в банку державному, за тією ж ставкою. На жаль, їх жадібність знову буде заохочена. Але зате прості українці знову відчують батьківську долоню держави, яку вони так люблять. А українські платники податків в день Святого Миколая знайдуть у себе під подушкою ПриватБанк. Вкотре заплативши за помилки, яких можна було не робити. Але відповідати за які завжди доводиться", – резюмував економіст.