Деокупована Харківщина: емоції, враження та подяки
Після чергової нашої поїздки з гуманітарною місією захотілося написати трохи більше, ніж звичайний пост-звіт, тому вибачайте кому «забагато букв».
Як тільки з'явилася перша інформація, що наші Збройні Сили почали гнати ворога з міст і сіл Харківщини, жодного сумніву не було, куди ми колегами з Громадянського Руху "CВІДОМІ" повеземо чергову партію сімейних пакунків. Оперативно зв'язалися з нашими харківськими друзями щодо потреб місцевих мешканців та маршруту і разом з Тарасом Шкітером та Дмитром Камцем вирушили в дорогу.
Але цього разу наша гуманітарна місія була значно масштабнішою. Ми вперше повезли допомогу в компанії наших партнерів з Global Empowerment Mission та організацією "Якість життя" з Київщини. Таким чином, разом ми завезли у звільнені громади Харківщини втричі більше пакунків та допомогли значно більшій кількості родин.
Приємною несподіванкою в дорозі стало те, що на АЗС біля Полтави я зустрів військовослужбовця-земляка Володю Находа, який воює у нашій 14-й ОМБР. Він якраз їхав у відрядження після успішно виконаних бойових завдань на Харківщині. Позитивний настрій Володі, його віра в перемогу та скромна відмова від запропонованої нами допомоги з продуктами та медикаментами для його підрозділу, зі словами «у нас все є, завезіть краще людям», у мене викликала ще більшу повагу до наших військових, які думають і воюють точно не заради себе, а заради усіх нас, заради України.
Дорогою мене особисто найбільше хвилював один момент: чи нас там чекають, чи дійсно ми зможемо роздати допомогу саме проукраїнськи налаштованим мешканцям, а не тим, хто чекав «руzzкого мира». Як виявилося, мої хвилювання були даремні. Мешканці деокупованих територій чекали визволення своїх міст та сіл і зі сльозами на очах нам про це розповідали, щиро дякуючи за нашу допомогу, за те що ми проїхали тисячу кілометрів і заїхали саме до них.
Спочатку ми планували їхати у селище Шевченкове та місто Куп'янськ. Але дісталися лише Шевченкового та селища Борівське, не доїхавши до кінцевої нашої точки лише якихось 10-15 км. У Куп'янську ще здійснювали зачистку наші військові, а на протилежному боці річки Оскіл ще чинили спротив рашисти. Повністю місто звільнили лише на наступний день після нашої поїздки. А ще ми передали продукти і ліки військовим у раніше звільненому Чугуєві. Наші колеги по поїздці завезли допомогу в звільнену Балаклію.
Попри дощову погоду та нашу суттєву затримку в дорозі, люди швидко зібралися, щоб отримати сімейні пакунки. Вони радісно ділилися інформацією про звільнення їхніх населених пунктів, розповідали труднощі життя в окупації та випромінювали впевненість в перемозі. Тих поодиноких колаборантів, які були там і ще не втекли разом з окупантами, вони самі швидко виявили і передали "куди треба".
Побачене вздовж доріг на Харківщині - це окрема сумна історія. Воронки від снарядів, зірвані мости, купа підбитої і згорілої ворожої техніки, родючі поля, на яких не вдалося виростити врожай, переламані дерева. Щеміло серце, коли бачили багато машин «швидкої допомоги» з мигалками, що рухалися назустріч і переповнювала гордість від колон нашої військової техніки з нашими мужніми воїнами на броні, які рухалися, щоб далі звільняти Харківщину.
Поверталися додому з відчуттям виконаного обов'язку, що зробили свій маленький внесок у нашу спільну перемогу.
Це була перша моя поїздка у Харківську область і дуже приємно, що вона співпала з її звільненням від рашистської нечисті. Я переконався, що Україна єдина у своєму прагненні до волі, а рашистів однаково ненавидять як на заході, так і на сході.
Дуже дякуємо усім друзям і партнерам нашої організації, які допомагають здійснювати такі гуманітарні місії!
Все буде Україна! Переможемо разом!
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.