Тату-майстер АНДРІЙ ДОМАНСЬКИЙ: "Мами приводять дітей, щоб вони не ходили без "татух"

Андрій Доманський – молодий, але вже дуже популярний луцький тату-майстер. У свої 24 роки він створив власну команду "Dоmаnskіу tattоо cоllеctivе" та продовжує вдосконалюватись, прикрашаючи тіла не лише волинян, а й жителів інших регіонів та країн. Про те, як вдалося вийти на високий рівень, людей, які лягають "під машинку", та мам, які приводять своїх дітей на сеанс, – в інтерв'ю для ділового видання Волині "Конкурент".

– Давай відразу з місця в кар'єр, а потім вже будемо з нього вилазити. На мою суб'єктивну думку, ти найпопулярніший майстер на Волині, в тебе вже навіть своя власна команда. Готовий назвати себе не просто тату-майстром, а скажімо "тату-бізнесменом"?

– Важко сказати, нема такого поняття як "тату-бізнесмен". Бізнесмен повинен керувати майстрами, і насправді, це досить цікаво. Зараз я себе не вважаю, як ти сказав, "тату-бізнесменом", хоча мені дуже цікаво заглибитися в управлінську сферу діяльності і в майбутньому хочу все ж перейти більше до керування. Але "татухи" продовжу "бити", тільки в меншій кількості.

– Розкажи про свою команду.

– (Посміхається) Маю двох падаванів (Падаван – учень джедай із всесвіту "Зоряних війн", - К.) – Андрія Пеценюка та Ігоря Кучму. Вони багато чого вміють і знають, я тільки даю поради для їхнього швидшого розвитку.

– А тепер починаємо вилазити з кар'єру. Розкажи, як ти до цього йшов, з чого починав і коли по-справжньому відчув себе якісним тату-майстром?

– Почав 6 років тому, коли мені було 18. Відразу занурився з головою в цю сферу, "поварився" 3 роки і зрозумів, що потрібно виходити на якийсь професійний рівень. Шкода, що я трохи "тупанув" і занадто мало звертався до досвіду професійних майстрів.

Я, як більшість, створив власну реальність і в ній розвивався. Якби більше використовував чужі знання, то процес був би набагато швидшим. Новачок за рік може вийти на рівень крутих майстрів. А от професіоналом стаєш через років 10. Ну мені залишилося ще 7 років, і далі вже буду гарно жити (сміється).

– Що ти можеш сказати про конкуренцію в Луцьку? Наскільки вона серйозна?

– Нема конкуренції. Тату-майстри не змагаються між собою. У кожного свій клієнт.

– Якщо конкуренції немає, то які взагалі відносини між тату-майстрами. Є якісь тусовки?

– Тату-тусовок немає, але я маю бажання це змінити, хочу створити Lutsk Tattoо Festival, хочу популяризувати сферу тату в нашому місті.

– Волинян вам вистачає для достатньої кількості клієнтів?

– Волинянами займаються мої падавани, в мене зараз клієнти переважно з інших країн.

– Я знаю, що ти мав намір попрацювати за кордоном, вдалося втілити в життя?

– Через кілька днів відлітаю до Ізраїлю на три тижні: трохи попрацюю та поплаваю в Мертвому морі.

– Ти також недовго працював в Києві, чому повернувся?

– Мені не подобається та "двіжуха", Луцьк – рідніший. Хоча розвинутися там можна простіше та швидше. В Києві багато туристів з інших країн, які готові стати твоїми клієнтами. В Луцьку таке явище відсутнє.

– За всі роки, що ти працюєш, хто більше приходить: чоловіки чи жінки?

– Однаково. Розподіл можна зробити за інтересами, які має та чи інша вікова група чоловіків та жінок. Загалом, ті хто приходять, в татуюваннях переважно зовсім не розуміються, і майстру потрібно, згідно з побажаннями людини, з її смаками та переконаннями, допомогти вибрати малюнок.

– Ти вже сам про це почав, але я все ж спитаю. На якому рівні тату-освіченість волинян? На мою думку, існує багато стереотипів

– Існує, але вони відійдуть. Та вже й зараз мами приводять дітей, щоб вони не ходили без "татух". А діти, своєю чергою, записують на сеанси батьків.

– Як багато людей знову лягає "під машинку" після першого татуювання?

– Майже всі. Багато що залежить від майстра і від того, чи він не "накосячить". Якщо людина тобі не подобається, краще порадити їй звернутися до іншого фахівця.

– Щодо тату-мистецтва загалом. Які стилі зараз найбільш популярні?

– Значну роль відіграє те, який стиль подобається майстру. Я зараз трохи "вдарився" в реалізм, але всі стилі хороші, не можна вибирати кращий чи гірший. Це, як в художників. Хтось так малює, а хтось по-іншому. Головне, що картина класна.

– Як ти гадаєш, чи доцільно було б створювати в університетах на кафедрах образотворчого мистецтва спеціальність "тату-майстра", або ввести такий спецкурс, для прикладу?

– В світовій практиці такого не існує. Є приватні школи, які відкривають на базі студій. Там проводять курси. Диплом тут нічого не вирішує. Багато майстрів проводять майстер-класи, це,. звісно, не школа, де навчають. Ти просто платиш гроші, стоїш та дивишся над майстром, як він працює, переймаєш деякі технічні моменти.

Хоча, я думаю, що навчати людей "з нуля" було б досить цікаво, і такий курс на кафедрах образотворчого мистецтва міг би прижитися. Вважається, що тату-майстер повинен бути художником. Хоча я художньої освіти не маю.

– То як тобі вдається працювати не будучи художником?

– Спочатку потрібно навчитися копіювати картинку. Потім ти вже маєш базу цих копій у себе в голові і починаєш інтерпретувати та з'єднувати різні елементи. На професійному рівні тобі вже не потрібний ескіз. Я вже не прив'язаний до картинки, це просто мій орієнтир, на тілі я імпровізую.

– І, як на мене, дуже важливе питання наостанок: що найбільше дратує тату-майстрів, зокрема тебе?

Це вже залежить від майстра, від того, який він має підхід до клієнта. Більшість людей задає одні й ті ж самі запитання, оскільки вони не розуміються. Твоє завдання – пояснити.

Деякі "заїжджені" питання можна написати на своїй професійній сторінці, щоб клієнт відразу бачив відповіді на найпопулярніше: чи боляче, а скільки часу, а чому так дорого і так далі. Вже всі інші нюанси потрібно вирішувати з кожним окремо, проводити консультацію. Хоча є люди, які відразу знають, що їм потрібно, і просто показують малюнок зі словами: "Хочу так, але краще".