Спогади друзів про загиблого воїна АТО з Волині (фото)

Друзі, загинувшого лучанина Максима Гринчишина, який був командиром зенітно-ракетного взводу 1-го механізованого батальйону 72-ї ОМБР, написали лист-спогад про покійного бійця.

Текст подаємо без змін.

"Старі фотографії з Максимом"

Знайомилася з Максимом ще у 1999 році у весняному поході по Карпатах. Він був сильним, мужнім та витривалим – ніс рюкзак за себе, і за тих, кому було тяжко, почепивши їх на себе – один попереду, другий ззаду. Потім ми разом створювали офіційно турклуб "Ми". З турклубівцями їздили в першу новорічну поїздку до Карпат, зустрівши там 2000 рік, напередодні вийшовши на Говерлу, як зараз пам'ятаю сонячну та безвітряну зимову погоду. Зупинившись в приюті "Казмєнщику", де потрібно було палити дровами, які рубав Макс.

Потім було багато туристичних акцій, посиденьок, вечорниць. Як співав Кузьма:.

"Дешеве пиво і сухе вино,

Робили нас щасливими людьми,

І ніби чудо польське радіо,

Нам відкривало той незнаний світ

Ми жили всі так ніби, то був сон

І можна бути вічно молодим"

Нам тоді було по 20 … ну трішки з гаком.

Потім Макс поїхав за кордон на декілька років. Приїхавши він з нами їздив в Рокині на свято Купала, де ми зустрічали Сонце. А згодом поїхавши в Карпати на День Молоді піднімаючись на гору Піп Іван та озеро Марічейку ніс не тільки рюкзак, а ще й… дівчину на спині, оце СПРАВЖНІЙ МУЖЧИНА!

Потім він пішов на фронт за викликом повістки. Відбувалися декілька телефонних розмов під час відпусток про життя-буття, потреби на війні на той час в тепловізорах, військовому одязі і т.д..

Думаю він, так як і більшість українців – хотів припинення війни, мирного життя. В пам'ять про нього ми маємо її завершити, іншого - НЕ ДАНО!!!

Ми любили тебе, МАКС і будемо пам'ятати завжди усміхненим…

Страшно і не віриться, що вже не підемо в похід по Карпатах…

"І тільки у альбомі всі підряд

Ми будемо такими як тоді.."

Руслана Мельник та всі турклубівці,

які знали Максима Гринчишина[