Поділитись:

(Не)жіноча справа: луцька таксистка Катерина Двінських

Четвер, 02 березня 2017, 14:00

Не жіноча справа, жінці тут не місце, місце жінки на кухні – такі слова не лише ображають жінку, а й зачіпають за живе та змушують ретельно проаналізувати того, хто це говорить, та з якою метою. Чимало "нежіночих" професій жінки сміливо підкорюють, переконуючи суспільство в тому, що вони прекрасні у всьому – від готування смачних страв для сімейної вечері до... їзди на автомобілі.

Ділове видання Волині "Конкурент" до Міжнародного жіночого дня 8 березня підготувало серію матеріалів про волинських жінок, які руйнують стереотипи, займаючись тим, що подобається.

Героїнею нашого матеріалу сьогодні стала Катерина Двінських – таксистка з десятирічним стажем та професійний тренер з кінного спорту в минулому. Вона встигла попрацювати на Київському іподромі, тренером у Білорусі, інструктором кінної міліції в Луцьку, а ще об'їжджала коней у Шведській кінній спортшколі.

А ще Катерина Двінських знялася в чотирьох художніх фільмах – "Юрій Долгорукий" 1998 року, російському фільмі 1992 року "Відображення в дзеркалі" та історичній драмі, де була дублером головних героїнь й виконувала каскадерські трюки, та в одній кінострічці Довженка.

За роки роботи в кінному спорті отримала безліч травм, через які була змушена покинути іподроми та коней та шукати задоволення в чомусь іншому. І знайшла! Уже багато років поспіль коней Катерині заміняє інший "залізний" кінь – нині червоний Opel.

* * *

ЧОЛОВІКИ-КОЛЕГИ ДАЮТЬ ВІДЧУВАТИ СЕБЕ КОРОЛЕВОЮ

– Чому вирішили стати таксисткою?

– Я колишня спортсменка. І коли спорт відходить на другий план, бо вік і травми дають про себе знати, починаєш шукати щось для себе. Вмію я добре водити авто. Я закінчила в Києві курси "Контраварійної підготовки в екстримальних умовах", тому кращим варіантом для себе знайшла водіння. Спочатку відкрила приватні курси для водіїв-початківців та уроки підвищення водійської майстерності в екстримальних умовах, а поки чекала, доки все налагодиться, мені було нудно – я не можу сидіти і займатися одною роботою. Вирішила підтаксовувати, і зараз поєдную роботу в таксі та уроки водіння. Працювати в таксі я почала у 2008 році: спочатку в Гайдуків у таксі "15-61", а вже от восьмий рік у "Люксах" ("Люкс-таксі" – К.), де мені комфортно. Я тут одна жінка-водій.

Дуже люблю 8 березня (сміється – К.). Чоловіки-колеги дають відчувати себе королевою, яка б ти не була. Заряджаюся від них позитивною енергією. Я їх люблю, і вони мене люблять (в хорошому сенсі цього слова).

– А як складалися за цей час стосунки з колегами? Як вас сприймали/сприймають у колективі?

– В "Люксах" нормально, а коли я вперше прийшла в "Гайдуки"… Там був суто чоловічий колектив, а я була одна жінка. А чоловіки різні. Були для мене іспити, каверзи: чи я витримаю чи не витримаю... Деколи могли навіть вкрасти замовлення. Чоловіки завжди жінок перевіряють на міцність. Якщо ти цей тест пройшов, то ти свій пацан. Але й не треба забувати, що ти жінка.

– Чули від інших, що таксист – не жіноча професія?

– Ой, дуже часто! Взагалі, жінка за кермом – це мавпа з гранатою (жартує – К.). Я завжди посміхаюся і кажу: "Не переживайте! Спочатку страшно, а потім подобається". Як правило, за декілька хвилин після їзди люди заспокоюються і кажуть, що було класно. Є постійні пасажири: до них приїжджаєш – вони радіють, і я радію. Саме тоді я розумію, що недаремно живу та займаюся цією роботою, бо мене хочуть бачити, бо можу комусь принести хороший настрій та користь... Але буває хочеться покинути все, бо люди можуть добре нерви потріпати…

– Постійних пасажирів маєте?

– Так, просять, щоб приїжджала. Та зараз директор сказав, щоб особистих викликів не було. Жінки часто просять завезти дітей кудись... Я зараз відмовляю, бо це не зручно, адже я буваю в одному районі міста, а тебе замовляють в іншу частину міста (а відстань замовлення, наприклад, невелика), то не вигідно: бензин дорогий, обслуговування машини теж недешеве.

КОЖНОГО ДНЯ ПРОТЯГОМ 10 РОКІВ КОЖНА ТРЕТЯ ЛЮДИНА МУСИТЬ МЕНІ СКАЗАТИ: "О, ЖІНКА ЗА КЕРМОМ!"

– А як реагують пасажири на жінку-таксиста?

– Ви уявіть, що кожного дня протягом 10 років кожна третя людина, коли сідає, мусить мені сказати: "О, жінка за кермом". Нервувати вже сенсу немає, бо на кожного третього нервів не вистачить. Я завжди кажу: "Все буває вперше". А все через упередженість до жінок – що жінкам місце на кухні… Вибачте, я сідаю в машину о сьомій ранку, працюю до п'ятої вечора, відволікаюся ще на заняття зі своїми учнями, яких буває по три в день, а в п'ятій годині я вже вдома вигулюю собаку, потім готую вечерю, накриваю на стіл своїм чоловікам (чоловіку та сину), мию посуд, а тільки потім я вже можу відпочити... Жіночі обов'язки від мене нікуди не втекли.

– Побутує думка, що робота таксиста лише для чоловіків. Згідні з цим?

– Так говорять люди, обділені чимось в житті, люди слабкі. Якщо людина робить це добре, то чому їй цим не займатися? Чому ставлять рамки? В Америці, наприклад, всі жінки їздять за кермом, і досить непогано. А скільки серед жінок класних гонщиць? А скільки жінок їздять на фурах? Так вважають лише слабкі духом люди. І так кажуть ті, хто не може стояти поруч із сильною жінкою. Мені так здається.

Правда, в таксі не всі жінки, які приходять, залишаються, бо напруга дуже велика: ти не знаєш, хто до тебе сідає в машину, як поводять себе інші водії на дорозі. Треба мати характер, орієнтуватися швидко по місту та в ситуації на дорозі. Я теж в око давала і з машини випихала…

– Чіплялися до вас?

– Таки да. І таке було!

Було, що не вистачало в людини грошей, та хотілося її довезти. Возила дітей з ДЦП. Породілля в мене була (сміється – К.): я летіла з ДПЗ, а тоді ще міст на Гнідавській ремонтували, а дівчинка первістка мала народжувати, зовсім юна… Вона, бідна, побоялася викликати 103, а вдома нікого не було. На щастя попалася їй я. І я з нею лечу – 100-120 км/год через Рованці. Очі такі (показує на великі очі – К.)! Я з фарами, мигалками, всім, що тільки могла включити, лечу, волосся дибом… Влітаю в роддом, і стоїть дівчина на Daewoo Matiz. Кричу: "Від'їдь!". А вона: "А що ти тут?". Ну якщо я таксист, то я ж не просто так влітаю на територію! І я їй кажу: "Ну дивись. Я буду вертатися зараз назад, і щоб тебе тут не було". А породіллю встигла довезти, і все добре було.

ЖІНОЧІ ОБОВ'ЯЗКИ ВІД МЕНЕ НІКУДИ НЕ ВТЕКЛИ

– Робота взагалі подобається?

– Подобається! А як інакше? Треба ж займатися тільки тим, що подобається, інакше буде не в кайф і не буде виходити. Якщо не любитиму цю роботу, то не зможу знаходити контакту з людьми. Жити треба в задоволення, і займатися тим, що подобається.

– Таксисти не застраховані від різного роду небезпек як от грабіж чи відсутність грошей у пасажира. Чи бувало у вас таке? Як діяли?

– Небезпеки бувають в будь-якій роботі, навіть коли ви йдете додому. Про це стараєшся не думати. Завжди виїжджаю з позитивом та гарним настроєм. А в наших хлопців і стріляли, і ножами пирхали. Зараз, правда, більш-менш спокійніше. Це коли я починали виїжджати, то були різні ситуації. Було, що перед носом розмахували пістолетами люди, які були при владі… Для таких ситуацій між таксистами є спеціальний код. Наш колектив згуртований. Я знаю, що раптом (не дай Бог) зі мною щось станеться, то позлітаються всі мої хлопці: все кинуть і стануть мене захищати. Я колись потрапила в серйозну аварію, то машин 25 приїхало мене підтримати. У нас міцний колектив, і всі один за одного.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: (НЕ)ЖІНОЧА СПРАВА: ЛУЦЬКА ПАТРУЛЬНА ІРИНА ЧИЖ

Надрукувати
мітки:
коментарів