"Поблажки від Кварцяного відчув, коли мені було під 40", – колишній футболіст "Волині"

Колишній футболіст "Волині", а нині головний тренер ФК "Тепловик" Володимир Ковалюк,розповів в інтерв'ю UA-Football про театральний дует "Кварцяний-Кушлик", постгравецьку депресію і перші кроки на тренерській ниві.

– У "Волинь" вас запрошував особисто Кварцяний?

– Так, сам зателефонував: "Володю, що у тебе, які плани?" Зізнаюся, після того запрошення думав, що Луцьк – то тимчасово, що відіграю сезон і піду деінде. А вийшло цілих п'ять років. На той час, крім "Волині", запрошували ще в "Закарпаття". Ужгородці тоді боролися за виживання, а лучани претендували на третє місце. Цей фактор у моєму виборі виявився вирішальним.

– За підсумками сезону-2004/2005 "Волинь" фінішувала восьмою. А потім провела один з найзагадковіших чемпіонатів у своїй історії. Після третього місця восени навесні лучани програли майже все і вибули з вищої ліги. Існує думка, що Кварцяний загрався, "здаючи" матчі наліво й направо.

– Такого варіанту не можна виключати, але стовідсотково стверджувати, що саме так і було, не став би. Річ у тім, що за третє місце в першому колі керівництво клубу з футболістами не розрахувалося. Гасити борги почали лише в ході весняної частини. На той час колектив посипався. Не знаю, що там думав тренер, але я особисто й, певен, решта футболістів намагалися зробити усе, щоб виграти бодай раз. Про Кварца завжди кажуть, що перше коло він грає, а друге ні. Однак то лише чутки. Прямим текстом про здачі матчів при мені він не говорив ніколи. Власне, у заключному турі команда зробила все, щоб залишитися в еліті. Забий тоді Вася Сачко "Таврії" пенальті, прописку ми б зберегли. Втім, судячи з усього, в той момент вища ліга луцьку була й непотрібна. Причина проста – відсутність фінансування.

– Коли приїхав до Луцька, згадав молодість. Знову відчув, що таке справжні навантаження. Особливо на тлі тренувань у "Борисфені". Рябоконь притримувався тих же принципів, що й Морозов – опирався на роботу з м'ячами і тактичну підготовку. А в Луцьку мені невдовзі після приходу видали бронежилет. "Ми що воювати будемо?" - запитую. "Ні, бігати". І справді, в тих брониках ми і кроси бігали, і проводили двосторонки.

– Люди, які пройшли війну, кажуть, що після постійного вдягання бронежилета спину їм тепер вилікувати складно.

– Зрозуміло. Не кожен хребет витримає, коли бігаєш з таким вантажем. Та ще й у моєму випадку, в моїх 34. Але попервах тренувався на рівних з молоддю. Деякі поблажки від Кварцяного відчув лише потім, роки через три-чотири, коли мені було під 40. "Ковалюк без бронежилета" - казав перед тренуванням Кварц. Тоді ж, у 2004-му, до специфіки звик швидко: бронежилет то бронежилет, треба бігти вісім кілометрів – біжу. Загалом ці навантаження свій ефект давали. Люди робилися витривалими. Мені такі методи точно не пошкодили. Не маю проблем зі спиною понині.

– У "Волині" середини першого десятиліття 2000-х українці були в меншості.

– Леґіонерів у нас тобі було будь здоровий. Серби Марко Девіч, Александр Трішовіч, Міодраґ Джудовіч і Саша Мітіч, боснієць Браніслав Круніч, сенеґалець Папа Ґуйє, ніґерієць Едді Домбрай, румун Корнел Бута, поляк Северин Ґанцаржик, естонець Тааві Ряхн – у роздягальні могло одночасно звучати кілька мов. Але то ті. хто заявлені, хто був у клубі на контракті. На зборах іноземців було ще більше. За період міжсезоння Кварцяний переглядав приблизно людей по 40. Вся роздягальня була чорною!

– Гадаєте, така кадрова політика була виправданою?

– Звісно, трохи наживалися, втюхуючи не дуже обдарованих хлопців, аґенти. Не без того. Але загалом Кварцяний має чуття на таланти. Коли Папу Ґуйє привезли на збір у Туреччину, ми думали: "Кого Кварц бере? Він же футбол не вміє грати". Папа приїхав у шортах, в футболочці і шльопанцях, йому знайшли на два розміри більші бутси і кажуть: "Давай грай". А хлопчина не те що не грає, а просто шпортається на полі. Коли Кварцяний говорив "З нього буде хороший футболіст", ми реагували іронічно. Але потихеньку Папа почав набиратися впевненості, здобувати навик і почав грати так, що через короткий проміжок часу сумнівів у правильності рішення Віталія Володимировича не мав вже ніхто. Все тому, що Папа працював добросовісно. Тоді як більшість інших леґіонерів сачкували. Взяти ніґерійця Алозі. Щойно маємо бігати, як у Макла чи щось болить, чи температура.

– Кварцяний не міг цього не помічати.

– Та давав прикурити так, що Боже збав! Але разом з тим Віталій Володимирович любив Алозі. За те, що той мав божевільну швидкість. Кварцяний бачив в Майклі той потенціал, якого, на жаль, не бачив сам гравець. А ось ті ж Девіч, Трішович до тренера прислухалися.

– Навіть після того сумно відомого висловлювання про те, що американці недобомбили Сербію?

– Хлопці хотіли Кварца побити. Віталій Володимирович спершу говорить, а потім думає. На емоціях він може видати що завгодно. Він не врахував, що, приміром, брат Джудовіча у цій війні загинув. Коли Міодраґ підійшов до Кварцяного, то думав, що він його вб'є. Але Джудовіч розплакався. До честі Віталія Володимировича, за свої слова він вибачився. Зрештою, серби ж теж знали норов цього тренера, тому й зла на нього не тримали. То посла Сербії, який теж відреагував на ці висловлювання, такі речі могли здивувати. А ми до вибриків Віталія Володимировича звикли. Навіть не пригадаю відразу, скільки разів він виганяв мене з команди, а потім повертав назад.

Якось грали на виїзді проти "Харкова". Ведемо 3:0. Бігаю на позиції лівого оборонця з того боку, де сидить Кварцяний. Отримую м'яч і віддаю передачу назад. "Що ти робиш?!" - несподівано закричить тренер. "Володимировичу, спокійно. 3:0 ведемо" - мав необережність відповісти я. Коли зайшов у роздягальню, почув: "Ковалюк, ти більше не капітан. Ти звільнений". "За що?" - обурююся. "Ти мені будеш розповідати, скільки ми виграємо, на х…?" Не уявляєте, який я був лютий за підсумками цієї історії. Але повертаємося до Луцька. Зібрав сумку, відніс адміністратору і зібрався виїжджати. Залишилося дочекатися Кварцяного, щоб віддав мені документи. Приїхав Віталій Володимирович на автівці, з собакою. "Ти що тут робиш?" - запитує. "Підпишіть мені документи та й поїду". "Які документи?" - перепитує Кварц. "Ви ж мене вчора з команди вигнали" - "Володю, то було вчора. Швидко біжи в роздягальню, перевдягайся. Зараз тренування".

– Власне, за "Волинь" ви виступали п'ять років з піврічною паузою, пов'язаною з виступами за черкаський "Дніпро".

– Туди Рябоконь покликав. Черкащани тоді намагалися пробитися до вищої ліги, тоді як у луцьку команда була молода, особливих завдань перед нею ніхто не ставив. "Відпустіть, Володимировичу, поїду. Зароблю копійку" - кажу. Відпустив, але в Черкасах у нас нічого не вийшло. Говорили одне, а сталося інше. Змушений був піти. Сиджу на базарі, намагаюся продати машину. У цю мить телефонує Кварцяний: "Що робиш?" "Продаю машину" - відповідаю як є. "Що, грошей нема? То приїжджай у Луцьк". "Навіщо?" - перепитую. "Як навіщо? В футбол грати". Сів на ту ж автівку і безпосередньо з базару поїхав.

– То після цієї історії Віталій Володимирович сказав про те, що Ковалюк був би видатним футболістом, якби надто сильно не любив грошей?

– Не згадаю. Зате пам'ятаю, як ми на мій день народження, 3 березня, грали в Ужгороді з "Закарпаттям". Снігу навалило вище вух. Вели 1:0, але на 93-й хвилині я роблю в наші ворота пенальті. Матч завершується внічию. Результат як для виїзної зустрічі наче й нормальний, але могли ж перемогти. Проте у мене народження. Тому відразу після матчу поїхав до Івано-Франківська. Того, що тоді Кварцяний сказав на прес-конференції, не чув. Наступного дня стою на франківському вокзалі, щоб повертатися до Луцька. Підходить до мене незнайомий чудак: "Вово, а де твої лижі?" "Які лижі?" - обурився. "Ти що не чув, що Кварцяний на прес-конференції сказав? Журналіст його запитав. Що він сказав Ковалюку за пенальті. Той відповів, що нехай їде і в горах на лижах катається".

– Ось цитата з книги Кварцяного "Футбол – то не тільки перемоги": "Саша Піщур міг на зборах кудись запросити команду, як це було в Трускавці. Ввечері вони пішли в нічний клуб, щоби погуляти, поки увесь Трускавець з кувалдами не поліз до наших футболістів. Тоді себе "добре" зарекомендували Бодя Карковський, Володя Ковалюк, Юра Дручик, Віталій Неділько, Макс Лісовий, Саша Піщур. Ось ця група так весело гульнула в Трускавці, що потім всю ніч розбиралися, ледве врегулювали ситуацію".

– То була комедія. Сиділи з Піщуром в готелі, нудилися. "Саню, - кажу, - поїхали на дискотеку, подивимося, як наші молоді готуються". Поки ми приїхали, молодь з кимось зчепилася. Хтось когось випадково штовхнув, слово по слову й усе почалося. Я не танцював, стояв за бар-стійкою. Раптом бачу, що весь зал, немов бджоли, вибіг на вулицю. На допомогу своїм прибуло пів-Трускавця. Всіх наших побили, усі лежать. "Треба дзвонити Кварцяному" - кажу. Телефонувати взявся Піщур: "Віталію Володимировичу, наших побили, треба щось робити". "Зараз буду" - відповідає той. Кварцяний побудив всіх тренерів, водія клубного автобуса і разом вони поїхали до нічного клубу. То було ефектно, коли автобус "Волинь" (Луцьк) під'їхав під дискотеку. Пояснювати ситуацію Кварцові взявся якийсь полковник. Тренер послухав і каже: "Наші тут не винні, що ви в них хочете?" За футболістів Кварцяний стояв горою.

Одним словом, якось усе залагодив, зайшли ми в автобус. "Катастрофа буде" - думаю. Вночі Кварцяний не сказав і слова. А зранку відправив когось з помічників, щоб вони повідомили, що ті, хто був на дискотеці, не тренуються. Зібрали команду разом і кажуть: "Старші футболісти сьогодні тренуватися не будуть, вони втомилися, нехай поплавають у басейні, попаряться в сауні". Ми були шоковані і не могли второпати, що відбувається. Але на диво жодних наслідків не було. Мушу сказати, що Кварцяний за такі загули не карав ніколи. Більше того, він за нами не слідкував. Робіть, що завгодно. Головний показник для Віталія Володимировича – футбольне поле. Викладешся там сповна, кривого слова на свою адресу не почуєш. Навіть до мене, коли вже був старший і переніс дві операції. Ставився з розумінням, усвідомлював, що десь не встигав не тому, що недопрацьовував, а через те, що справді не зміг зіграти.

Поговорити ж з Кварцяним про життя – одне задоволення. Він надзвичайно освічений, прочитав багато книг. Назвав би його філософом. Віталій Володимирович розповідає чимало життєвих історій. Вміє порадити і заспокоїти. Але щойно виходимо на поле, Кварцу без різниці – Ковалюк ти, Піщур чи Дручик. Словами стріляє, мов з автомата.

– Віталій Володимирович вияснив, хто його записав в автобусі і залив той запис про Хачеріді, який піде жити в гуртожиток, в "ютьюб"?

– Думаю, здогадувався, хто то. Зрозуміло, що то хтось з молодих. Нам, старикам, розуму для такого не вистачило б. Розумієте, у Кварцяного крик у роздягальні стоїть після кожного матчу. Якби його почали писати постійно, можна було б цілу книгу з афоризмами видати. Якось забігає в перерві матчу в роздягальню. У Луцьку вона довга, немов коридор. Кварцяний так само як Лобановський звертав увагу на ТТД, але найголовнішими для нього показниками були підкати та відбори. "Ви що не вмієте підкатів робити? – червоніє. – Хіба це підкати?!" І з розгону, в своєму білосніжному костюмі через всю роздягальню демонструє "справжній" підкат. "Ось як треба!" - кричить.

– Юрій Дудник розповідав, як Кварцяний падав пузом у болото, демонструючи Василеві Сачку техніку гри головою.

– То ще дрібниці. Якось Віталій Володимирович сказав, що ми повинні битися, як Олександр Матросов. Оскільки команда була майже повністю складена з леґіонерів. Його не дуже зрозуміли. То він почав демонструвати, що то за герой, жестами. А потім гукнув до свого помічника Петра Кушлика: "Бери автомат!" Той вхопив швабру, впав на землю і, зображаючи фашиста, почав ротом стріляти. Кварцяний же з розгону кинувся під "дуло". "Усі зрозуміли?!" - питає після цієї вистави. Він любить порівняння з павліками морозовими, з амбразурами.

– Останній матч за "Волинь" ви відіграли на старті сезону-2010/2011.

– Програли тоді 0:4 "Ворсклі". Я тоді повернувся після травми і грати на повну силу не міг. Сказав про це тренерові ще напередодні, тому зустріч на позиції лівого оборонця розпочав Макс Лісовий. Однак ми швидко пропустили й Віталій Володимирович гукає: "Виходь, треба щось робити". Кинув мене під танки, бо в цей час Денис Кулаков виглядав дуже сильно. Відвозив він спочатку Лісового, а потім і мене так, що не знали, куди діватися. Кварц лютував: "Все, Вово, тобі 40, треба закінчувати!" Мені було 38, але сказав: "Пора то пора. Дякую за те, що й так на п'ять років продовжили мені кар'єру". Спокійно поговорили і на тому розійшлися.