Святковий ТОП: ким були відомі волиняни на новорічних ранках

Новорічний період – час див та радості. На жаль, через війну чи не всі ми втратили одну з найпрекрасніших емоцій – магічне передчуття свята.

Ми підготували цю добірку, аби дати змогу пригадати вам, як це – стояти в карнавальному костюмі біля сяючої ялинки в очікування подарунка, бачити захоплені очі батьків та знати, що попереду – свято. Журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» розпитали відомих волинян про їхні новорічні ранки у дитинстві.

Влад Кардаш, фотограф

Луцький весільний фотограф Влад Кардаш на дитячому ранку був зайчиком. Як бачимо, свято йому дуже сподобалось. Або то такий ефект від подарунка? :)

 

Андрій Лучик, депутат Луцької міської ради

У ті часи не було прокатів костюмів. Більшість костюмів батьки виготовляли своїми руками. Пам'ятаю, що був і зайчиком, і лицарем в обладунках. 

Був період, коли не було грошей на ялинку, то ми прикрашали великий кактус. Величезний такий, аж до стелі... І святкували дружно в такому собі африкано-новорічному стилі.

 

Катерина Теліпська, очільниця управління туризму та промоції міста

Як і більшість дівчаток, кожен новорічний ранок я була сніжинкою у стильно розшитій мамою лелітками сукні.

Поки одного разу вихователі не розгледіли у мені снігурку. Це була перша серйозна роль, до якої я дуже відповідально ставилась, адже партнером з бородою з вати була сама Тамара Ільківна.

 

Для такої події уже потрібна була особлива сукня. І вона у мене була: мама дістала з костюмерної тодішнього культосвітнього училища.

Десяток спідниць, срібне шитво на корсеті, доповнене мамою скляними рожевими намистинами і дощиком, а ще діадема, щедро обсипана кристалами, які добувались шляхом биття ялинкових іграшок)))

Були ще капронові білі колготки, такі як носили дорослі жінки, і сріблясті червички) Мамині старання були високо оцінені вихователями, бо замість одного ранку, я протягом дня була снігуркою на трьох!!!

 

А оскільки, попри велике бажання бути акторкою, я все ж не вміла приховувати своїх емоцій (погано це роблю і зараз), то на фото, як бачите, я уже всім своїм виглядом кажу, що снігуркою я уже втомилась бути і не хочу слухати усіх цих дітей, які так старались розповідати віршики і співати пісеньки, аби отримати омріяний подарунок.

Олена Лівіцька, журналістка

У моєму дитинстві було два виміри новорічних свят: сільський вимір – рідний, теплий, зрозумілий, і міський – дивний, колючий, не мій. Якби той останній можна було з чим порівняти, я б порівняла його з тим відчуттям, коли новорічна лапата срібляста гірлянда, яким обшита твоя сукенка, колеться тобі в руки. І воно ніби й класно, ніби й свято, але тако собі трохи. 

Сільський – це коли сосна пахне «на великій хаті», іграшки на ній ще повоєнні, цукерки (часто без шоколаду, бо тоді була якась криза на какао), вчиш колядку на Різдво. Коли колгоспними кіньми хати колгоспників, в яких є діти чи внуки, об’їжджає Дід Мороз, і треба йому розказати вірша за подарунок. Ти така залазиш на табуретку, а твоя баба пишається, шо аж капець. 

 

Міський – це новорічні ранки в костюмі сніжинки, бо тобі інших ролей не дають. Костюми такі собі: «сам обшив». Деякі діти і навіть вихователька говорять російською. А ти з села приїхала жити в місто, від баби до батьків нарешті, і тобі дивно і незвично. 

Світлина з луцького уже неіснуючого «фотоательє на Леніна», звідки мають знімки тисячі лучан.

Тетяна Власова, поетка і співачка

Тетяна каже, що уже й не пам'ятає, ким була на тому святі. Вочевидь, Червоною шапочкою. Українізованою Червоною шапочкою. Наша редакція теж зацінила образ ще юної Тетяни. Красиво ж! 

 

Наталка Войтович, ведуча

Спогади новорічних ранків – дуже теплі. У дитинстві я їх чекала цілий рік. Але вибір костюмів на початку 90-х був невеликий. У садочку часто пропонували стандарт – костюм і віршик для сніжинки. Але моя мама старалася знайти щось оригінальне, наприклад – костюм морячки, а брат бував навіть мушкетером. Мама в нас дуже креативила.

  

Взагалі, уже в школі, я за час новорічного ранку могла переодягнутися кілька разів. Спершу у загальному строю я була сніжинкою, тоді співала в національному костюмі, а у виставі грала бабу Ягу. Мікрофон і сцену я люблю з дитинства. Ким я тільки не бувала, шкода, що фотографій лишилося мало.

  

Нагадаємо: нещодавно ми писали, де у Луцьку взяти карнавальний костюм на прокат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Особлива страва на Волині: як правильно приготувати Смідинську капусту (відео)
• Що подарувати мамі на Новий рік 2024: найкращі ідеї
• Як смакує Різдво: страви, без яких не можна уявити зимові свята