Багато людей вважають, що питання гендерної рівності – проблема суто жіноча. Доктор політичних наук, директорка Волинської обласної громадської організації "Гендерний центр" Оксана Ярош запевняє, що гендерної дискримінації також зазнають і чоловіки.

Про те, для чого нам потрібні гендерна рівність й жінки у політиці, вона розповіла в інтерв'ю журналістам сайту новин Луцька "Конкурент".

***

– На Волині вас знають як борця за гендерну рівність. Скажіть, коли і з чого починали цю боротьбу і які результати маєте на сьогодні?

– У цю громадську діяльність включилась через наукову. Спочатку тему дисертації затвердили із розвитку освіти в 30-40 роках XX століття. Поїхала у Національну бібліотеку України імені В.І. Вернадського й натрапила на діаспорні видання про жіночий рух. Захопилась цією темою. Вирішила дізнатись, а які жіночі організації є в сучасній Україні, знайшла їх список і почала цю тему поступово розвивати. Варто додати, що організація може здавати в архів матеріали про свою діяльність за 5 років, а на той час не було таких, майже усі новостворені. Отож, дослідивши, чим займаються жіночі організації, які мають проблеми, була у двох жіночих організаціях – "Союз Українок Волині" і Всеукраїнський центр інформації та соціально-економічної адаптації. Пізніше двічі стажувалась в США. У 2004 році по програмі "Відкритий світ" на тему розвитку громадських організацій для українських жінок. У 2005 році була запрошена на вручення правозахисної премії імені Fern Holland Міжнародним партнерством VITAL VOICES .

У США знайомилась із потужними організаціями, як EMILI's LIST, які підтримують жінок у політиці. Вони займаються тим, що допомагають жінкам, які балотуються, робити виборчу кампанію. Вони надають їм ресурс на рекламу, візитівки, оренду приміщення, допомагають проводити зустрічі. Гроші на виборчу кампанію, до речі, збирають доларів по 10 із тих американок, які вважають, що жіноче представництво має бути більшим. Якщо кандидатка перемагає у виборах та приходить до влади, то вона повинна відстоювати права жінок та дітей. Якщо ж вона цього не робить, то повертає кошти. Цей фонд успішно працює. В Україні такий досвід поки що не вдається реалізувати, хоча вірю, що це попереду. А от надихнувшись американським досвідом, відважились із колежанками створити ВОГО "Гендерний центр".

"Експерти з ООН питали, для чого ми навчаємо жінок у вищих навчальних закладах, якщо вони, здобувши вищу освіту, сидять удома"

– У чому на сьогодні проявляється дискримінація жінок?

– Дискримінація – це позбавлення можливості реалізувати якісь права і можливості. Щодо жіночої дискримінації у сучасному світі – це позбавлення можливості отримувати гідну заробітну плату. Якщо порівняти зарплату жінок і чоловіків, то "жіноча" на третину менша. Також існує таке "недружнє" до жінок поняття, як кар'єра, бо вони працюють на нижчих посадах, а на вищих – чоловіки. Бо ж жінки, окрім того, що мають професійну зайнятість, то ще й роблять всю домашню роботу, на їхніх плечах лежить виховання дітей, домашні справи, а їй ще й при цьому кажуть: "Роби кар'єру!" Пам'ятаю, як експерти з ООН питали, для чого ми навчаємо жінок у вищих навчальних закладах, якщо вони, здобувши вищу освіту, сидять удома, не працюють. Для чого тоді витрачати державні кошти? Ми тоді так розсердились на їхні слова. Але ж майже так і є. Серед студентів більше саме студенток, багато з яких одружуються і просто сидять удома. Тому, поки ми не змінимо роль жінок удома, ми не змінимо їхню роль в суспільстві. Народження, вигодовування дітей – це завжди буде жіноча, материнська функція. Але доглядати дітей, купувати памперси та інша домашня праця – це може робити не лише мама. Наразі нові для нас виклики: серед внутрішньо переміщених осіб 66 % – жінки і діти. Ще одна сфера – насильство у сім'ї, де страждають жінки…

– Якщо з жінками все зрозуміло, то, цікаво, чи існує дискримінація чоловіків?

– Недарма наша організація називається "Гендерний центр", адже ми постійно акцентуємо, що дискримінація існує не лише щодо жінок, але й чоловіків. От, для прикладу, у 2003-2004 році була координатором проекту, де вперше проводили дослідження, які стосувались саме одиноких чоловіків-батьків Волині, які самостійно виховують дітей. Зібравши офіційну статистику, ми виявили, що таких чоловіків в області було 841, а фактично таких сімей було 5 тисяч. Через кілька років держава почала бачити такі сім'ї, де не тільки одинокі мами, але й сім'ї, де лише тато-годувальник. Судова практика не завжди справедлива, бо при розлученні суддя, зазвичай, залишає дітей з мамою. Хоча бувають такі мами, що з ними дітей не можна залишати в жодному разі, але суддя стереотипно залишає. У таких окремих випадках – це "чоловіча" дискримінація. Ще приклад: якщо одинока мама має двох дітей до 15 років, то вона має право на 10-денну додаткову відпустку, а такий же одинокий тато права на таку відпустку спочатку не мав.

Великою проблемою в Україні є очікувана тривалість життя. Адже, відповідно до статистики (а це показник очікуваної середньої тривалості життя), жінки живуть довше за чоловіків на 10-11 років, й це все пов'язано з тим, що саме чоловіки найчастіше зайняті на шкідливому виробництві, шкідливі звички, вони не можуть владнати свою емоційну поведінку та інше. Бо ці емоції вони ж закладені стереотипно з дитинства, коли, наприклад, кажуть, що "хлопчики не плачуть, а так роблять лише дівчатка". Потім цей хлопчик виростає і найчастіше виражає свої негативні емоції через бійки, агресію, пиття алкоголю, рідше – через спорт. Потім виходить, що ці всі емоції виражаються у внутрішніх проблемах. І серцево-судинні хвороби – це "чоловічі" хвороби, майже 90 % серед суїцидів – чоловіки. Наше суспільство – жорстке, воно вигадало ще з тих "диких" часів розподіл ролей, за яким жінка має бути така і зберігати домашнє вогнище, а чоловік – полювати на мамонта і все. Ми і зараз намагаємось ці ролі перекласти на сучасне суспільство, хоча воно давно інше.

– Говорячи про сучасне суспільство, скажіть, якою є дієвість державної політики у забезпеченні прав жінок та чоловіків?

– У Конституції України є стаття 24, де написано, що жінки і чоловіки є рівними у правах. Написане в Основному законі важливо, однак саме собою це не відбудеться. Потрібна відповідальна державна політика. Від 90-х років проблеми захисту прав жінок в Україні були покладені на центральні та обласні органи державної влади, які змінювали свої назви, були то комітети, то міністерства. Наразі – це Міністерство соціальної політики, де є Департамент сімейної, гендерної політики та протидії торгівлі людьми.

Однак найголовніше, що ми маємо Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків в Україні", прийнятий 2005 року. Але люди, й що дивно, посадовці, які мають реалізовувати цю політику, і їх не так мало за функціями, часто не в курсі її сутності і що в нас є такий закон, і далі продовжують думати, що гендерна політика – це якісь вигадки Заходу.

– А чому маємо таку ситуацію, що мало хто знає про це?

– Низька інформованість та інші чинники. У людей немає хліба за що купити, а ви тут із гендерною рівністю, справедливістю. Кажуть, давайте спочатку економіку побудуємо, а тоді за це будемо думати. Але воно так не буває, адже все взаємопов'язано. Ми повинні мати політичну волю до того, щоб комплексно підходити до реформування і розвитку. От в Парламенті від 2011 року вже друге скликання існує міжфракційне об'єднання "Рівні можливості". Там біля 40 депутатів і депутаток, які заявили, що, не залежно від своєї партійної приналежності, вони входять в це об'єднання і будуть впроваджувати рівні права і можливості для жінок, чоловіків та протидіяти різного роду дискримінаціям, дбати про реалізацію прав дітей. Нам варто досягати балансу для жінок і чоловіків, і в залежності від того, хто має менше можливостей і у якій саме сфері, то ту суспільну групу треба "підтягувати".

Гендерна квота – це штучний і тимчасовий засіб для встановлення гендерної рівності

– Чи є дієвими жінки у політиці і чи дійсно їх там треба побільше?

– Жінки у політиці – маловидимі, бо їх мало й до них дуже прискіпливе суспільство, на них дивляться, як під лупою, і те, що ми, зазвичай, прощаємо чоловіку, то до жінок - завищені вимоги.

Жінка має бути ідеальна у всьому: як посадовець, як мама, як дружина. Здебільшого видимі і досягають результату ті, хто має "чоловічий" стиль поведінки. Бо така у нас політика – політичний дарвінізм, виживає той, хто сильніший, нахабніший. Чим більше буде у політиці жінок, тим кращі будуть прийматись рішення, бо у жінок і чоловіків різні досвіди, інший погляд. Ця різність - лише на користь. Основні питання – які саме жінки йдуть у політику, які цінності вони там будуть відстоювати і скільки їх там буде, тому що одній щось змінити важко.

– Чи виправдала себе гендерна квота, яка була застосована під час минулих місцевих виборів у 2015 році?

– Закон про місцеві вибори, який прийняли у 2015 році, був несподіванкою для багатьох політичних партій. Партійні лідери почали думати, де ж брати тих жінок, і почали шукати серед знайомих, сусідів, бо ж треба квоту виконати. Практично жодна партія не проводить постійної кадрової політики, пошук кандидатів ведеться за 2-3 місяці до виборів. Але не всі ці партії виконали цю квоту, та й за це не було жодних санкцій.

– Тобто вона не спрацювала?

– Гендерна квота не спрацювала у головному. Вона мала підвищити представництво жінок у місцевих радах, а сьогоднішні середні показники – 15 % жінок у обласних радах, 24 % - у районних, 29 % – у міських радах. А ми ж хотіли не менше 30 % не лише в списках, а й за результатами. Цей закон, я його називаю "гібридно-пропорційний", спрацював неочікувано. Адже кандидати, що перемагали на окрузі, потім не ставали депутатами, і людям просто важко зрозуміти, у чому суть цієї виборчої системи, бо вона дуже складна. Але є ще один момент, коли ми говоримо за дискримінаційну сферу щодо жінок, – політику. У 1979 році була прийнята Конвенція ООН щодо всіх форм дискримінації. УРСР її підписала, і Україна як держава зобов'язалась раз в 4 роки звітувати, що вона зробила в подоланні усіх форм дискримінації щодо жінок. І було взяте зобов'язання, що до 2015 року ми виконаємо 30 % представництва жінок на всіх рівнях. У світовому рейтингу за представництвом жінок у політиці ми пасемо задніх – на 107 місці.

– Багато чоловіків-експертів навіть називали цю квоту штучною, яка ображає жінок.

– Можна і так говорити, адже гендерна квота – це штучний і тимчасовий засіб для встановлення гендерної рівності, бо поступово і природно в нас не виходить. Чому тимчасовий? Бо суспільство має звикнути до того, що політика – це справа і жінок, і чоловіків. Якщо дитина бачить, що у політиці лише чоловіки, то й буде думати, що це виключно чоловіча справа.

– Чому в нас поступово не виходить. Яка причина?

– Варшавські експерти ОБСЄ дослідили, що у Верховній Раді України вже 8 скликання і 12 % жінок у Раді. Тобто ми кожні вибори долаємо по 2 %, і щоб поступово досягнути тих 30 % ,нам треба 40 років, а можна прискорити і зробити все штучно.

Щодо дискримінації жінок, що, мовляв, вони не за якостями пройшли, а за квотою, то скажу, що ми не раз проводили дослідження на цю тему, і нікого це дуже не ображає. Якщо запитати жінок, то для них оце квотування на місцевих виборах – можливість і старт потрапити у владу.

Багато чоловіків не можуть змиритися з тим, що жінка може керувати містом

– Хто, на вашу думку, є найефективнішою жінкою-політиком на Волині?

– Найефективнішою, то це не дуже коректно казати, бо потрібні критерії для ефективності. Останні події з Юлією Вусенко не залишили нікого байдужими. Це настільки сильна особистість, яка має внутрішній стержень і витримує той тиск і вилив бруду, який з'являвся і буде з'являтись в медіа. Я за неї вболіваю і вірю, що вона має політичне майбутнє, але правила в політиці досить жорсткі. Одна з останніх сесій Луцькради ранила не одну людину, яка дивилася трансляцію онлайн. Наші діючі депутати не думали, що за ними спостерігає громада, і не задумались про те, як вони виглядали в очах своїх виборців. Люди бачать одну тільки ціль – крісло. Їм варто було домовитись на погоджувальній раді, як діяти, почитати закон, щоб не було перервано принципу безперервності влади. Ці події мають безліч моментів, які зараз Юлія Вусенко оскаржує у суді. Але також ці події в раді накладають відбиток того, що багато чоловіків не можуть змиритися з тим, що жінка може керувати містом.

– Багато її колег по депутатському корпусу раніше неодноразово заявляли, що Юлія Вусенко не справиться з обов'язками міського голови. Чи можна це назвати проявом гендерної дискримінації?

– Це точно сидить в голові наших людей, що жінка не зможе, якщо говорити загалом про абстрактну жінку, а не конкретно про Юлію Вусенко. По-перше, якщо ти з партії "Батьківщина", то ти не можеш так думати, що жінка не справиться. Тобто, або тобі треба йти в другу партію, або так не кажи. А якщо, наприклад, Юлія Вусенко, кандидат юридичних наук, викладач, яка має досвід, розбирається в юридичних завданнях і менеджменті, очолює обласний партійний осередок "Самопомочі"7 Якщо вона змогла організувати себе у цих усіх процесах, то чому не справиться? Тож тут упередження і стереотипи відіграють значення. Згадайте Еку Згуладзе, Юлію Марушевську…

– Останнім часом багато говорять про те, що міську раду треба відправити на перевибори. Ви як вважаєте?

– Коли ми обирали склад міської ради 2015 року, почалася реформа децентралізації, ми мали вносити конституційні зміни і ці місцеві ради мали бути на два роки. Зараз, поки триватиме суд, місто все одно має жити та розвиватись.

Я так думаю, що жителі нашого міста ще трохи поспостерігають, а тоді почнуть тиснути на депутатів йти на перевибори не лише Луцького міського голови, але й усього депутатського корпусу.

– А ви плануєте знову спробувати свої сили в політиці?

– У 2010 році я пробувала йти на вибори. Була команда непогана, але процес і результат не сподобався (посміхається). Я тоді почекала день виборів, написала заяву, що я не маю жодного відношення до цієї структури. Це був перший і єдиний досвід співпраці із політичною партією. Зараз займаюся дуже цікавою справою від Фонду демократії ООН та ВГО "Жіночий консорціум", де я є регіональним координатором трьох областей – Житомирської, Волинської і Рівненської. Ми зібрали більше ста жінок з усієї України, для яких проводимо тренінги, на яких навчаємо бути обізнаними в політиці, виборчих процесах та кампаніях. Розумію, що, якщо буду у певній партії, то не буде довіри як до координатора.

– Тобто якимось чином готуєте жінок до політики?

– Готуємо, хоча й вони з різних партій, і я розумію, що в майбутньому вони навіть будуть конкурентками. Щодо мене особисто, то я поки що відсторонилася від цього процесу, але точно не байдужа людина. Коли дивилась онлайн трансляцію сесії Луцької міської ради, то подумала: "Треба собі іти". Настільки мені було образливо, аж соромно за наших окремих обранців громади. Але з іншого боку, я розумію наразі, що краще займатися тим, щоб навчати жінок бути краще підкованими в питаннях нашої складної системи управління на місцевому рівні. І ще вірю у жіночу солідарність не лише в теорії, а на практиці.