Про волинський футзал, улюблених гравців і пам'ятні монети: інтерв'ю з СЕРГІЄМ ГОЛОСКОКОВИМ

Сергій Голоскоков – хрещений батько волинського футзалу. Він стояв біля витоків цього виду спорту в нашій області, хоча сам ніколи не був навіть напівпрофесійним гравцем. Лише аматором.

Разом із цим його організаторський хист, любов до активного життя та бажання робити щось по-справжньому цікаве та захопливе визначили його шлях на багато років вперед. Сьогодні ми є свідками вже 16 чемпіонату Волині, який відбувається, незважаючи на криваву війну Росії проти України.

Своєю чергою Сергій, будучи в минулому кадровим військовим, вже вдруге за останні 10 років взяв зброю до рук, ставши на захист країни. Нині він оберігає наше небо. Наприкінці минулого року ми зустрілися з капітаном ЗСУ під час обідньої перерви та близько 40 хвилин гомоніли про його улюблену справу.

 

– Звичайно, розмову хочеться почати здалека, запитати, яким був початок футзалу на Волині. Але я хочу сформувати це питання по-іншому. Чому ти зайнявся саме футзалом? Чому не теніс? Чому не баскетбол?

– І справді, в мене нема жодного професійного досвіду, як спортсмен в дитячі та юнацькі роки займався плаванням. Але, як і в багатьох, улюбленим дозвіллям для мене футбол і його менша, але більш доступна версія. Перші турніри ми почали робити ще наприкінці минулого та на старті нового тисячоліття. Вони називалися «Рекламний тайм». Це були змагання з міні-футболу, які проходили в ОДЮСШ та спорткомплексі ВНУ.

Трішки пізніше, разом із покійним Ігорем Бородавіним, ми організували дебютну Аматорську міні-футбольну бізнес-лігу, в якій проглядалися перші «ескізи» майбутнього чемпіонату. За нами спостерігали і коли ми вийшли на непоганий рівень, тодішній президент АФУ Геннадій Лисенчук запропонував утворити АМФВ, що ми і зробили. Звичайно, наша організація одразу ж стала частиною АФУ. З того дня історія волинського футзалу бере свій офіційний початок. Нагадаю, зараз триває 16-й сезон під егідою АМФВ.

– Які твої спогади про перший офіційний чемпіонат?

– Дуже добре пам’ятаю переможця, яким став «Вотранс-ЛСТМ». Ще до того «автомобілісто-будівельники» неодноразово брали участь в аматорській бізнес-лізі. Це був один з провідних колективів і на великому полі, і на маленькому майданчику. Об’єднана команда «Вотранс-ЛСТМ» в ті часи домінувала в області, і так сталося, що ми товаришували з Юрієм Волошином та Ігорем Чорнухою. Зберігаємо теплі відносини з першими футзальними чемпіонами Волині по цей день.

– Що стало поштовхом до серйозного розширення чемпіонату? Навіть зараз, у важкі часи війни, в нашій області є аж сім дивізіонів в рамках обласної першості з футзалу. В чому секрет?

– Мені здається, що це відбувалося через популяризацію виду спорту та зрозумілий розподіл на більш професійні та аматорські колективи. Така ідея знайшла відгук в учасників. А ось справжній сплеск відбувся, коли мене запросили на роботу в спортивний комплекс «Арена Спорт» в КРЦ «Адреналін Сіті», де на початку планувався лише один майданчик для міні-футболу. Хоча в мене були інші плани щодо розвитку власної кар’єри, але таки вирішив зайнятися улюбленою справою. Коли після повернення з АТО отримав зал у власне підпорядкування, тоді все почало сильно розростатися. До речі, це був перший майданчик в області, який відповідав футзальним параметрам. І як показує життя – поки що останній. Пізніше у розвитку АМФВ немало посприяв запроваджений рейтинг, у створенні якого дуже допоміг діючий тренер «Любарта» Назар Бугайчук. Ця система допомогла командам вирішувати ті завдання, які відповідають їхньому рівню майстерності.

– Ми з тобою багато спілкувалися раніше і певним апогеєм свого футзального життя ти завжди називав те, що в Луцьку з’явилася команда рівня чемпіонату України. Ця команда – «Любарт». Що ти думаєш про успіх «князів»?

– Я одразу ж згадую команду «Бренд», якою опікувався один з фанатів футзального руху, на той час молодий і активний хлопець – Назар Бугайчук. Я його запримітив за такою справою, як спостереження за «Надією», на яку, я власне і сподівався. Сподівався, що зрештою, вони підуть в Другу або Першу лігу, зважаючи на їхніх гравців, які вже мали і такий досвід, і навіть виступали в Екстралізі. Ще більше ці очікування підсилювало те, що команда Віктора Ревка здобула повний комплект нагород АФЛУ і мені виглядало логічним, що вони підуть далі. В будь-якому разі, на мою думку, їхній приклад надихав молоде покоління і це створило передумови, що в майбутньому інші хлопці зібралися і зробили те, що досвідченим та титулованим ветеранам можливо вже було не цікаво.

Одразу згадую зустріч з Дмитром Пасічником, який підійшов до мене і тезки Притулюка, запитавши що нового і як справи. В підсумку ця коротка розмова стала тригером для того, щоб стартував «Любарт». Хоча ми до цього разом з Назаром шукали спонсорів, будували концепцію народної команди, все «поїхало», коли під свою опіку цей проект взяв Пасічник. Цікава історія, зважаючи на те, що зустріч з Дмитром відбулася абсолютно випадково. Якби там не було, свою роль я бачу лише у створенні передумов. Надалі успіх «Любарта» – це заслуга людей, які в нього вклалися.

Я завжди казав, що на вершину «піраміди» потрібна професійна команда, яка буде стимулювати всіх інших, в першу чергу – дітей. І як бачимо, це й справді працює. В останні роки зріс футзальний рейтинг нашої області, ми бачимо, як вихованців Маневич та «Любарта» викликають в юнацьку збірну, бачимо успіхи ДЮФК «Любарт» на загальноукраїнській арені, де вихованці Олександра Лисенка є одними з найкращих ключових вікових категоріях. До речі, завжди вболіваю за Сашка і в певній мірі завжди намагаюся долучатися до його виховання та спрямування. Думаю, що він це підтвердить.

– Чи віриш ти, що побачиш «Любарт» в Екстралізі?

– Звичайно, що вірю. Якби важко не було в останні роки, я переконаний, що спорт та позитив все одно візьмуть гору над всім іншим.

– Чи бачиш передумови виходу ще якогось клуба на загальноукраїнський рівень?

– Свого часу ковельський «Шанс-Авто», яким опікувався Олександр Мороз, брав участь в Першій лізі, також «Буран-Негабарит» виступали. Станом на зараз, мені здається, що є люди, які бачать себе на цьому рівні і ми можемо очікувати на появу таких проектів у майбутньому. Бо всі побачили історію «Любарта» і розуміють, що вони теж можуть так перемагати. Згадаємо останні два фінали Першої ліги, коли в «Любарт» не вірив ніхто. От справді ніхто. Але результат на табло!

– Ми розібралися з основами, поговорили про розвиток АМФВ, пригадали історію, трішки заглянули в майбутнє. А тепер перейдімо до більш суб’єктивних питань. Нині керівником АМФВ є твій друг Дмитро Притулюк. Як оціниш його роботу на благо волинського футзалу?

– Я завжди казав, що коли приходить час, то варто дати дорогу молодим, не на словах, а на ділі. Тому почав шукати наступника здавна. Спершу зробив ставку на Руслана Корпоша, який непогано попрацював і був гідним виконавцем. А пізніше, коли довелося з ним припинити співпрацю, він зараз, до речі, розвиває дитячий мініфутбол у Києві, впало око на Дмитра Притулюка. Колишній голкіпер «Любарта» та діючий футзаліст, не зважаючи на травми. Який зі мною разом працював в спорткомплексі «Арена Спорті». Людина, яку знала вся футбольно-футзальна громада. Я звернувся до нього з пропозицією і агітував за Дмитра під час виборів. І він, хоча і дуже важкі часи, добре справляється. З початком війни ми залишилися без головної бази – СК «Арена Спорт», де було аж чотири майданчика. Разом із цим ми домовилися з усіма наявними залами, і привідкрию завісу: докладаємо максимальних зусиль, щоб у нас відкрилося декілька нових залів. Ведемо перемовини з власниками деяких об’єктів нерухомості, маємо інвестора, який готовий долучитися, але дуже багато технічних питань. Найбільше – це розмір. Користуючись нагодою, якщо хтось знає приміщення, де можна зробити арену 40 на 20 – будемо вдячні за допомогу. В будь-якому разі – робота ведеться.

– Ще кілька коротких питань. Назви три топ-сезони в АМФВ для себе.

– Пригадується сезон, коли «Волиньагротех» до фінішу чемпіонату «бодався» з «Надією». Тоді були шанси, що саме «Волиньагротех» вийде на загальноукраїнський рівень, але плани не вдалося реалізувати. Також перед очима картина, як «Вотранс» програв титул (чи кубок, чи чемпіонат не пам’ятаю) на останніх секундах матчу. Важко забути, коли дві «Надії» були у фіналі кубка Волині. Ну і звісно ж пам’ятними є сезони вже новітньої історії, наприклад, коли «Любарт» вперше перервав гегемонію «Надію» і здобув своє дебютне обласне золото.

– Назви п’ять найбільш знакових команд у волинському футзалі для себе.

– «Вотранс», «ЛСТМ», ковельчани, «Надія» та «Любарт». Це чесно та об’єктивно. Тут обрані ті колективи, які з нами на протязі багатьох сезонів, які викликали і викликають найбільший інтерес у глядачів. Так, «Вотранс» і «ЛСТМ» - футбольні колективи, які приходили у футзал, щоб перезимувати. Але вони завжди вмикалися і прагнули перемогти. Кожній із команд вдавалося брати кубок, а в об’єднаному колективі вони взагалі виграли перший чемпіонат, навіки вписавши себе в історію! До речі, зараз чимало нових імен серед колективів, котрі пишуть сучасну історію яскравими фарбами.

– П’ять улюблених гравців в історії АМФВ?

– Давай одразу уточнимо, що «улюблений» « не означає найкращий. І я буду обирати як за спортивним принципом, так і за людськими факторами. Найперший, кого я хочу назвати, Микола Радько. Одразу відчувається тепло на серці. Далі – Владислав Сизик. Завжди переживав за нього, спостерігаючи його карєрний зріст. Свого часу я був у захваті від гри Володимира Бобилєва з його неймовірним ударом. В нього завжди було два-три «офіси» на майданчику. Також не можу обійти увагою голкіпера Ковеля Дмитра Дувакіна. Дуже харизматичний гравець. І, важливо відзначити, я вагався між ним та Ігорем Пундою. Ну і п’ятий. Назву людину, яка «випила» найбільше моєї крові. Це Ігор Махнюк. Він дуже багато грав у футзал, з перших чемпіонатів. Він завжди був амбіційним, любив «винести» мозок, але від того наші стосунки не зіпсувалися.

– Який фінал тобі запам’ятався найбільше?

– Вже згадували сезон, в якому відбувся цей фінал. Мова про «Любарт» проти «Надії». Чесно, в мене тоді від емоцій трусилися руки під час нагородження. Тобто – це було дуже спекотно!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• У Луцьку – чемпіонат України зі стрільби з лука (фото)
• «Великого професійного футболу найближчим часом я в Луцьку не бачу», – Ігор Циганик
• На Волині започаткували змагання з зимової риболовлі на честь Романа Карпюка (фото)
• Юний лучанин став першим українським футболістом в історії Першої ліги Англії (фото)