Чоловіків призовного віку майже не залишилося: як виживає село на Волині (відео)

Чотири вулиці, менш як десять діток та один кінь – це про Житані, село у Зимнівській громаді на Володимирщині. В центрі села є магазин, де на полицях з’явились молочна продукція та яйця.

Про теперішнє життя в селі йдеться у сюжеті каналу Аверс, – пише ВСН.

Не секрет, що віддалені села з часом можуть зникнути. Літні люди доживають віку, а молодь виїжджає до міста, щоб заробити. Вже давно зруйнували колгоспи, зникає з хліва і худоба, тримати її пенсіонерам стає важко.

«Чоловік помер, я сама проживаю, тримаю корову, тримаю свині. Раніше більше тримали, молодь не хоче, а старші люди вже тяжко. Якщо тримати корову, треба рано вставати, в 6 годин. Молоді в нас мало в селі, більшість старші люди», – каже пенсіонерка Марія.

Пані Марія мешкає в селі Житані 45 років, має трьох дорослих синів: двоє мешкають в місті, ще один вже три роки захищає Україну. Попри те, що з кожним роком стає все важче доглядати господарку, жити в місті не хоче.

Жінка колись працювала у колгоспі дояркою, пригадує: тодішнє життя на селі дуже відрізнялось. Супермаркет був тоді на городі та в хліві.

Хоча грошей не вистачає, але мріє жінка зовсім не про них.

«Пенсія невелика, тяжко в селі. Комуналку тоже ж треба платити, пенсії мають 2700 гривень. А комуналка десь до 3500 на місяць, тяжко. Ну але якось виживаємо. Щоб скоріше та війна закінчилася, щоб діти повернулися додому і щоб менше тих материнських сліз проливалося. Тяжко, дуже тяжко», – ділиться Марія.

В Житанях – чотири вулиці. Центр, як каже пані Марія, – біля магазину, але й там нелюдно. Кінь з підводою, що стояв поблизу, як виявилось, єдиний на селі.

«Роботи нема... Коня тримаю, свині тримаю, кури тримаю. Ну зараз весна буде, то треба городи», – розповідає мешканець села Володимир.

Дружина пана Володимира Світлана працює в сільському магазині. Зізнається, лише рік, як переїхали сюди з міста. Відколи померла свекруха – доглядають господарство. Звикнути до сільського життя їй важко й донині.

«Я-то взагалі не можу звикнути, бо я весь час тільки місто і місто... Там, самі знаєте, удобства інші. Ну дуже важко, зрівняти з містом нереально. Село йде до вимирання. Це дуже тяжко, я тут тільки один рік, але цей людський труд...» – зізнається Світлана.

Жінка каже, що прожити на пенсію по інвалідності двом людям складно, тому і пішла підробляти до магазину.

«Я на групі після аварії, в мене другу групу дали. Ну а вижити на 2000 – це нереально. Вот і чоловік тут, з тим конем треба щось рішити – або ти його доглядаєш, або ти його продаєш на ковбасу. Так що ми ну один рік прожили, слава Богу», – каже жінка.

За пів години, поки були журналісти, до магазину так ніхто і не завітав. Зі слів продавчині, покупців дуже небагато. А чоловіків призовного віку в селі майже не залишилося.

«Майже немає (чоловіків, – ред.). Оце єдине, що там четверо дітей, – там один мужчина. Другий – він щось по хворобах не проходить. В мене також він (чоловік, – ред.) зі мною по догляду, бо в мене друга група. І оце, мабуть, і все. Одиниці лишилися, дуже мало взагалі. Отак, як подумаєш... Оце кінь – тоже один на ціле село», – розповідає жінка.

Про майбутнє та яким воно буде, у селі Житані наперед не загадують, так само як і про те, чи повернеться сюди молодь. Бажання тут одне на всіх – перемога. Тож, поки захисники відстоюють наші кордони, люди у Житанях пораються по господарству і потихеньку виходять на городи, щоб мати хліб і до хліба.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Селище Олика хоче стати містом
• Чому на Волині «вимирають» села (відео)