Вибори в півлітровій банці

Цієї неділі мав нагоду спостерігати за виборами на одній з дільничних виборчих комісій (ДВК) на виборах в об'єднану територіальну громаду (ОТГ). І те, що відбувалося на дільниці під час підрахунку голосів, мені дуже нагадало модель нашого українського суспільства. Така собі міні-держава в півлітровій банці.

Два слова про те, що відбувалося, щоб зрозуміти контекст подальших думок.

Отож, о 20:00 дільниця закривається для голосування і починається підрахунок голосів. Дільниця середня, проголосувало близько 800 виборців на виборах голови і депутатів. Тобто разом 1 600 бюлетенів. З досвіду минулих років можу сказати, що при чіткій організації роботи вже о другій все може бути давно пораховано, а протоколи відправлені в ТВК.

Натомість тут комісія вирішила вигадати свій велосипед і дві години після закриття дільниці рахувала якісь тільки собі зрозумілі цифри. Близько 22-ї, коли ми з колегами з "ОПОРи" вирішили поцікавитися, що ж відбувається, і можливо, вже пора гасити невикористані бюлетені, члени комісії та присутні на підрахунку кандидати "стали в позу", буцімто журналісти заважають ДВК працювати. "Від перестановки доданків сума не міняється!", "Ви тут нарахуєте, а нам тут жити!", "Не заважайте комісії працювати!" – ці та інші тези лунали на намагання журналістів скерувати роботу комісії в законне русло.

Коли ж журналісти попросили відкрити двері дільниці, щоб потрапити на засідання територіальної виборчої комісії, члени ДВК та кандидати почали вигукувати: "Не пускати їх! Вони затримували підрахунок голосів, а тепер хочуть втекти. Нехай сидять до кінця!" Дільнична виборча комісія навіть провела голосування з приводу того, чи випускати журналістів із засідання. Усі спроби мирно врегулювати ситуацію закінчилися нічим. В результаті був дзвінок 102, дільничний міліціонер (чи поліцейський, як там зараз правильно?), який чергував на виборчій дільниці, провів опитування, взяв заяву про перешкоджання законній професійній діяльності журналіста (ст. 171 ККУ), по якій вже порушено кримінальне провадження.

Отож, яка мораль цієї історії?

1. В Україні існують ефективні інституції, але ми не вміємо ними користуватися. Візьмемо той же закон "Про місцеві вибори", де чітко виписано алгоритм підрахунку голосів. При його неухильному дотриманні ми маємо не тільки прозорість, але й належну швидкість процесу. Проте, на жаль, більшість із нас намагається внести свою унікальність і видумує велосипед. Для чого? Все придумано до нас. Користуйтеся!
2. Низька правова культура. Голова ДВК намагалася опонувати, доводячи свою правоту, посилаючись на брошуру з інструкцією по підрахунку. Натомість першоджерела (Закону "Про місцеві вибори") навіть не було на виборчій дільниці. Довелося позичати свій.
3. Низька політична культура та недовіра. Присутні на підрахунку кандидати усіляко підтримували позицію комісії, хоча вона діяла всупереч закону. Усі зауваження журналістів щодо процедури підрахунку сприймалися "в штики". Діяв принцип захисту "свого". Колись мешканці Донбасу, голосуючи за Партію регіонів теж казали: "ми знаємо, що вони бандити, але це НАШІ бандити".
4. Кинути посеред дороги розпочату справу. А це вже камінь в наш город. Адже на певному етапі підрахунку голосів ми сказали: робіть, що хочете. В результаті кандидати сиділи за одним столом з членами ДВК, на якому лежали бюлетені, ПИСАЛИ щось кульковими ручками, БРАЛИ ДО РУК бюлетені. Ми вже на такі "дрібниці" не реагували. Хоча, як ви розумієте, це грубі порушення процедури.

Загалом, кожна сторона залишилася свято переконана в своїй правоті. І допоки ми не станемо дотримуватися законів, знаходити компроміси, а не заходити в конфронтацію, чи просто користатися елементарною логікою, доти ми не станемо успішною країною. А цього дуже хочеться.