Поділитись:

"На Волині боротьба з нацизмом не вщухала ніколи!" - Леся Бондарук

Понеділок, 08 травня 2017, 12:20

Спеціально до Дня пам'яті та примирення журналісти ділового інтернет-видання Волині "Конкурент" вирішили поспілкуватись із представником у Волинській області Інституту національної пам'яті Лесею Бондарук. Ми говорили про те, як Радянський Союз створював міфи та пропаганду щодо Дня перемоги, чому СССР святкувало цей день окремо від Європи, (а саме 9 травня) і яким є волинський внесок у велику перемогу людства над нацизмом.

***

– Чому радянська влада святкувала День Перемоги окремою датою, а не, як вся Європа, 8 травня?

– Насправді Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини був підписаний 7 травня 1945 року у Реймсі. І німецьке радіо повідомило про це того ж дня в обідню пору. Радянський представник генерал Іван Суслопаров підписав цей документ, бо не встиг на той час отримати директиви з Москви. Сталін розсердився, що головну роль відіграли західні союзники. Москва відмовилася його визнавати й зажадала нового підписання капітуляції в Берліні 9 травня за московським часом. Прем'єр Великобританії Вінстон Черчіль і президент США Гаррі Трумен не захотіли відмінити акт, але згодом погодилися на церемонію повторного його підписання у Берліні. І ця процедура відбулася 8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом, а за московським – о 00:43. А тим часом миру ще не було - бойові дії тривали! Із Праги нацистів вигнали 10 травня, а з Чехословаччини й Австрії тільки 19 травня.

Вінстон Черчиль><span class=Вінстон Черчиль

Відтоді в Європі залишили 8 травня Днем пам'яті жертв Другої світової війни. Радянський Союз же створив новий міф – Велика вітчизняна війна, яка окреслювалася періодом 22 червня 1941 – 9 травня 1945 років. Таким чином, СРСР звертав увагу суспільства лише на період своєї оборони від нацизму. Але водночас приховувалося, що Сталін і Гітлер спільно розпочали Другу світову війну з нападу на Польщу, а також були агресорами щодо України та країн Балтії. Після договору у Рапалло у 1922 році аж до травня 1941 року Радянський Союз надавав величезну допомогу Німеччині. І гітлерівці перші свої військові навчання проходили в Росії. От на днях в інтернеті я переглядала архівне фото їх випускників з Казанської танкової школи. На жаль, ці події не описані в шкільних підручниках і їх знають не всі історики. Десятки років брехні й маніпуляції ще довго повертатимуть правду в освіту наших громадян.

Йосип Сталін, Гаррі Трумен та Вінстон Черчиль><span class=Йосип Сталін, Гаррі Трумен та Вінстон Черчиль

Чому 8 травня вирішили назвати саме Днем пам'яті та примирення?

– Для України перемога над нацизмом була надто великою ціною жертв. Ми були бездержавним народом, а тому наші співвітчизники проти нацистів воювали у складі 7 армій - в Червоній армії, Українській повстанській армії, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США. Українцям у складі радянської армії було найважче. Адже їх часто кидали, як гарматне м'ясо, проти ворога, замість того, щоб проводити військові операції ціною менших військових втрат, їм не прощали потрапляння у полон і потім кидали у фільтраційні концтабори або в ГУЛАГ. Також їх часто використовували у боротьбі зі співвітчизниками з національно-визвольного руху, які намагалися у воєнний час відвоювати незалежність України. До слова Україна на третьому місці за кількістю втрат у цій війні – 8-10 мільйонів. На другому місці – Росія (14 мільйонів, хоч слід пам'ятати, що ця країна є багатонаціональною і людей власне російської національності у ній – меншість, так було і є нині). На першому місці – Китай (15 мільйонів).

Відтак, для українців день перемоги насправді є днем пам'яті про страшне лихоліття і значні людські жертви. А щодо примирення, то сьогодні ми живемо у незалежній Україні. Так склалося в історії, що в час Другої світової війни єдиною армією, яка боролася за державну незалежність, була Українська повстанська армія. До 2015 року роль УПА, як воюючої сторони у війні, не була визнана на державному рівні, тож вони до цього часу були в радянському статусі "ворогів народу", а їхня боротьба з гітлерівцями заперечувалася. Українці (як і багато представників інших народів світу)воювали також і на боці нацистів, бо сподівалися згодом за їх допомогою звільнитися від радянської тоталітарної влади. Тож примирення полягає передусім у сприйнятті в нашому суспільстві історичної правди про всі події Другої світової війни та її учасників, без приховування чи прикрашення історичних фактів.

Яким є волинський внесок у перемогу над нацизмом у Другій світовій?

Величезний! Волиняни пройшли цю війну з першого до останнього дня. Вони билися з нацистами у складі Війська Польського у 1939 році (у його складі воювало 120 тисяч українців). Тут відбулася найбільша танкова битва Другої світової війни. На Волині боротьба з нацизмом не вщухала ніколи! Після відступу Червоної армії боронити українські землі від окупантів почали відділи самооборони, які стали основою утвореної у 1942 році Української повстанської армії. Боротьба УПА проти нацистів на Волині була дуже ефективною, і про це свідчать численні німецькі документи. Коли у 1944 році Червона армія виганяла нацистів із нашого краю, то вона водночас воювала і з національно-визвольним рухом. Багато повстанців, опинившись у скрутному становищі, правдами-неправдами, щоб вижити, мобілізувалися у радянські війська й разом наближали перемогу. У Луцьку живе такий Дмитро Мулярчук – член ОУН і згодом червоноармієць, а потім і в'язень ГУЛАГу. У Любомлі живе господарчий сотні УПА Анатолій Дроздович, який зустрів перемогу сапером Червоної армії за 30 км від Берліну. У 1945-му його також ув'язнили в радянські концтабори за участь в УПА.

Чи важко було пояснювати ветеранам війни, які все життя звикли святкувати День Перемоги 9 травня, чому Україна святкуватиме по-новому і з новими датами?

Справжнім учасникам бойових дій це пояснювати неважко, бо у них, як і в УПА, був спільний ворог – нацисти. Але таких людей щороку стає менше, вони відходять в інший світ. Час невблаганний. Ветерани УПА сприйняли зміни охоче, бо вони знають, що повертається правда. Натомість є категорія радянських ветеранів, які були членами спецзагонів НКВС, КДБ. Цим поборникам українських борців за незалежність, які чинили терор проти мирного населення, яке підтримувало УПА, які ловили, катували й відправляли у ГУЛАГ тисячі українців, їм також радянська влада надавала ветеранський статус за бойові дії аж до 1957 року. Вдумайтеся, війна завершилася у 1945-му, а ветеранами ставали всі, хто боровся з нашими борцями за незалежність аж до 1957 року! Таких "молодих" ветеранів, які молодше 90 років серед усієї кількості є найбільше. І саме їм найважче змиритися з нововведеннями, бо вони залишаються прокомуністичними за своїми поглядами.

Які існують найпопулярніші міфи про перемогу Радянського Союзу у Другій світовій, і як їх розвінчували?

– Міфом № 1 є розгляд Другої світової війни лише крізь радянську ідеологічну концепцію під назвою "Велика Вітчизняна війна", про який я вже сказала раніше. До речі, досі в більшості шкіл вчителі на стендах у кабінетах історії так і не поставили справжньої дати війни – 1 вересня 1939 – 2 вересня 1945 роки. І це недоопрацювання відділів освіти та інституцій післядипломної освіти та курсів підвищення професійної кваліфікації наших педагогів. З цього випливає, що міфами є дати початку і завершення війни, тобто 22 червня 1941 - 9 травня 1945-го. "Друга світова" і "Велика вітчизняна" не тотожні поняття ані хронологічно, ані географічно.

***

Наступний найпопулярніший міф про те, що Радянський союз був завжди непримиренним противником нацистів. Насправді, вони були союзниками з 1923 року аж до червня 1941-го.

***

Ще популярні міфи, що у 1941-му Радянський союз не готувався до війни, а також, що нацистська Німеччина напала "віроломно, без оголошення війни".

У 1941 році СРСР був найбільшою мілітаризованою державою у світі. Сьогодні кожен охочий може ознайомитися з документами радянського керівництва 1940-1941 років, які свідчать, що всі стратегічні плани війни з Німеччиною передбачали лише наступальну війну. Але гітлерівці випередили їх. Із квітня і до самого 22 червня 1941 року керівництво СРСР отримало десятки різноманітних повідомлень і розвідданих, що інформували про агресивні плани Третього Райху проти Радянського Союзу. Уночі 22 червня 1941 року нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов прийняв німецького посла у Москві Фрідріха-Вайнера фон Шуленберга. Під час цієї зустрічі була вручена нота про початок війни з СРСР. О 4 годині ранку того ж дня у німецькому МЗС міністр закордонних справ Райху Йоахім фон Ріббентроп повідомив радянського посла у Берліні Володимира Деканозова про початок війни та вручив письмовий меморандум, де було викладено претензії німецького уряду до СРСР та пояснення причин нападу. І де-факто, і де-юре це було офіційним оголошенням війни Радянському Союзу і 22 червня 1941 року був аж ніяк не раптовий напад Німеччини без попередження.

В'ячеслав Молотов ставить підпис під радянсько-німецькою угодою про ненапад, відомий, як Пакт Молотова-Ріббентропа . За ним стоять міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп та Сталін. Кремль, 23 серпня 1939 року.><span class=В'ячеслав Молотов ставить підпис під радянсько-німецькою угодою про ненапад, відомий, як Пакт Молотова-Ріббентропа . За ним стоять міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп та Сталін. Кремль, 23 серпня 1939 року.

***

"Червоні партизани – "народні месники". Цей міф є дуже болючим, бо важко визнавати те, що насправді витворяли ці формування. Я не схильна ставити всіх у одну позицію, але впевнена, що треба оцінювати діяльність червоних партизанів об'єктивно: говорити про всі їхні справи – і хороші, і погані. Інакше це не історія. Суть міфу полягає у тому, що нібито місцеві жителі після німецької окупації одразу й масово пішли у радянські партизани та з перших днів активно боролися з окупантами, завдавали їм масових втрат та мстили за страждання мирних людей. Насправді ж утворення цих військових структур відбувалося централізовано за розпорядженнями з Кремля і за чітким планом. Ядром партизанського руху були комуністичні партійні осередки та співробітники НКВД. До 1943 року їхня діяльність була у небагатьох районах, навіть у тих, де не було великих сил окупантів. Окрім диверсій проти нацистів, радянські партизани також неодноразово грабували та знущалися над місцевим населенням, а часом і вбивали цивільних людей. У нас у Маневичах є гімназія, яка носить ім'я партизанського ватажка Антона Бринського. Там на подвір'ї стоїть і погруддя цьому діячу. Але є багато свідчень очевидців та публікацій істориків про те, що саме партизани під керівництвом Бринського воювали проти вояків УПА (тобто проти тих, хто боровся за незалежність України, а не проти нацистів!), грабували місцеве населення. Відомо, що 13 жовтня 1943 року партизани Бринського спалили село Стара Рафалівка (зараз це Володимирецький районна Рівненщині), вбивши близько 60 людей, серед яких були й діти. Я не знаю як тепер пояснювати учням маневицької гімназії чому їхня школа так поважає Бринського після всього скоєного під його керівництвом.

***

"Визволення України" – це, на мою думку, міф термінологічний. І побороти його потрібно передусім представникам місцевої влади, які задають тон в урочистостях, присвячених подіям війни. Справа в тому, що з вигнанням нацистів з України 28 жовтня 1944 року наша країна не отримала волі, а відбулася зміна німецького окупанта на радянського. Результатом відновлення радянської влади на українських землях стали масові репресії та депортації сотень тисяч українців, поляків та кримськотатарського народу, смерть від масового голоду у 1946-1947 роках. Тож найбільш правдивим є означення не визволення України, а вигнання нацистів з України.

***

"Ніхто не забутий, ніщо не забуто" - це головний пропагандистський девіз радянського повоєнного часу, заклик-клятва, що стосується увічнення пам'яті громадян СРСР, які загинули у роки "Великої вітчизняної війни". Першою цю фразу написала у 1959 році у своєму вірші Ольга Бергольц, згодом її викарбували на Піскарьовському цвинтарі, де покояться жертви блокади Ленінграду. Але саме сьогодні, коли в Україні для усіх відкритий доступ до архівів радянських спецслужб, ми знаємо, що перелік тих жертв був далеко не повним. Серед "забутих": військовополонені, інваліди війни, жертви Голокосту, остарбайтери, учасники так званих "прикордонних конфліктів".

Один з міфів радянської влади><span class=Один з міфів радянської влади

...

Це найпопулярніші міфи. Український інститут національної пам'яті в 2016 році у видавництві "Клуб сімейного дозвілля" опублікував книгу "Війна і міф. Невідома Друга світова війна". У цій книжці історики аргументовано розвінчують 50 міфів. Це видання ще є у книгарнях.

Розкажіть коротко про ідею відмовитись від георгіївської стрічки та замінити її на квітку маку?

Георгіївська стрічка має довгу й складну історію. Уперше вона з'явилася на ордені святого Георгія, заснованого імператрицею Катериною ІІ в 1769 році. Вона використовувалася в Російській імперії, білогвардійському русі, радянських нагородах і в сучасних російських відзнаках. У всіх випадках вона символізувала передусім силу та міць російської армії та велич держави. Георгіївська стрічка є елементом російської національної символіки, але вона не може бути абстрактним символом Перемоги над нацизмом. Бо величезні жертви українського народу (та інших народів СРСР) та їх активна боротьба з нацизмом виглядають другорядними та знеціненими.

квітка маку є здавна оспіваною в українському фольклорі як символ пам'яті про загибель доблесних воїнів.><span class=квітка маку є здавна оспіваною в українському фольклорі як символ пам'яті про загибель доблесних воїнів.

Тож її використання в Україні завжди викликало більше запитань, ніж відповідей. А відмова від цього символу відбулася на фоні нової війни Росії проти України, яка триває й нині. Георгіївська стрічка, яку активно використовують наші вороги, стала символом сепаратизму та активної українофобії. А тому новий символ – мак – дуже швидко прижився. Цю ідею запропонував Український інститут національної пам'яті. Адже саме квітка маку є здавна оспіваною в українському фольклорі як символ пам'яті про загибель доблесних воїнів.

Цікаво, як сприйняли цю квітку маку наші ветерани?

– Справжні ветерани, учасники бойових дій з нацистами, зрозуміли цей символ і почали чіпляти квітки маку на лацкани своїх жакетів. Ну а ті, хто були у загонах НКВД або не носять, або надалі намагаються вчепити георгіївську стрічку.

Як довго ми будемо викорінювати на теренах України комуністичну окупаційну ідеологію?

– Процес декомунізації, на мою думку, засвідчив, що комуністична ідеологія, як ракова пухлина залишила ще глибокі метастази у свідомості нашого народу. І подолати їх одразу неможливо - це лікуватиметься тривалий час, а подекуди просто необхідні "операційні хірургічні процеси". Та брехня і фальш, на якій виховували цілі покоління, є найголовнішою перешкодою у сприйнятті людьми історичної правди. Ми умовно називаємо це совковим (він назви російською "совєтский") мисленням. Такі особи опираються або взагалі відмовляються щось знати про себе та свою країну, або живуть у полоні обманних ідей радянського минулого. Це стосується і багатьох представників влади. Одним із наслідків такого совкового мислення і є нинішня війна на сході України. І, щоб оздоровити українців від комуністичної ідеології, потрібні ще роки наполегливої праці не лише Українського інституту національної пам'яті, істориків та національно-свідомих політиків, а й кожного громадянина України, який це розуміє.

Що означає особисто для вас свято 8 травня?

– Це передусім день пам'яті про жертв Другої світової війни. А також про мого діда, який був рядовим червоноармійцем, а його батько – дід Петро – був розстріляний за допомогу бандерівцям. Мама мого діда – баба Домна – на хуторі Ольшани активно допомагала УПА. Моя мама народилася на цьому хуторі. А згодом його радянська влада знищила за підтримку УПА, а мої рідні переїхали жити в навколишні села. Війна торкнулася кожної родини, тож нам усім є що згадувати і пам'ятати.

Надрукувати
мітки:
коментарів