Поділитись:

Запахи Луцька, про які не напише Патрік Зюскінд

Понеділок, 22 травня 2017, 07:40

Мені мешканців мікрорайону Вересневе жаль від щирого серця. Адже чи не вся ложка дьогтю з бочки меду завжди їхня. Одна з останніх таких ложок – це нестерпний сморід, який будить жителів цього мікрорайону ледь не щоранку. Мені доводиться бувати на Вересневому майже щодня, але проїздом і від сили 10 -15 хвилин. Втім навіть за цей час інколи аж починає нудити від нестерпного запаху в повітрі, а що вже говорити за мешканців, які там живуть і які стали заручниками такої прикрої ситуації.

Традиційно склалось, що периферія міста завжди менше цікавить усіх – від чиновників до туристів. Ну дійсно, а що там цікавого? Ні тобі пам'яток архітектури, ні розважальних комплексів й жодної кав'ярні. Якщо з туристами все ясно, то чиновникам не варто забувати, що там живуть люди – громада міста. Однак частенько й фінансування з бюджету на ремонти доріг, прибудинкових територій, каналізацій, шкіл, садочків і т. д. і т. п. здійснюється в такий районах, як Вересневе, за залишковим принципом.

Єдина радість на Вересневому – це клаптик скверу, де можна погуляти з дітьми у гарну літню пору. Та й те останнім часом виявилось проблематично через нестерпний сморід, який поширився не тільки в цьому мікрорайоні, а й на ГПЗ та вулиці Львівській. Не буду довго писати про причини (біоетаноловий завод на базі Гнідавського цукрового, скидання трупних решток та фекалій на фільтраційні поля і т.д. і т. п.), але ця суміш викликає настільки нестерпний сморід, що в мікрорайоні неможливо довго перебувати, а що вже казати за людей, які там живуть.

Нещодавно довелось поспілкуватися з однією активною жителькою Вересневого, то від неї прозвучала така фраза: "Нас, мешканців Вересневого, в мерії певно за людей навіть не рахують". Це жінка говорила до того, що люди задихаються від смороду, неодноразово піднімають це питання, а віз і нині там. На жаль, від тих обіцянок зранку запах в повітрі буде точно не "Chanel № 5".

Ясна річ, що Гнідавський завод, який в часи переробки буряків також "пахнув" на всю околицю, теж нікуди не перенесуть, але дихати смородом – це нестерпно, не відчинити вікна в будинку – це жахливо, і не виходити гуляти на двір з дітьми – це печально, а що вже говорити за наслідки для здоров'я.

Нині люди як можуть так і відстоюють своє право на краще життя в своєму рідному місті: влаштовують акції і попереджують про радикальніші заходи, такі як перекриття доріг та блокування роботи заводу – і все це заради того, аби привернути увагу владців до своєї проблеми, яка не дає їм нормально дихати.

Народна мудрість каже: вода камінь точить – тому, надіюсь, мешканцям Вересневого все ж вдасться вибороти своє право на чисте повітря, а владцям варто пам'ятати про те, що їхні виборці живуть не лише в центрі міста, а й на його околицях теж.

P.S. Патрік Зюскінд – німецький письменник, який написав роман "Парфуми: історія одного вбивці" , в якому досліджує сенс запаху, його зв'язок із емоційним станом людини.

Надрукувати
мітки:
коментарів