Поділитись:

Луцький "сепар" на Сході та Життя українських військових на передовій (фоторепортаж)

Вівторок, 23 травня 2017, 21:00

Донбас – край, який викликає двоякі відчуття в українців, особливо у волинян. Ми досить часто упереджені до людей зі сходу, як і вони до нас. Ми не знаємо один одного та, на жаль, не стараємося пізнати. Більше того, за три роки набагато менше почали цікавитися тим, як живуть наші солдати на передовій.

Журналіст ділового видання Волині "Конкурент" Руслан Пилипчук отримав можливість на власні очі побачити Донбас, умови життя військових на фронті та познайомитися із двійником одного з лідерів "ДНР" Дениса Пушиліна, який, до речі, проживає у Луцьку.

Небо Донбасу><span class=Небо Донбасу

***

День перший: погляд на Волноваху

Донбас зустрів сонцем, безкрайніми полями та розбитими дорогами, які відбирали останні сили у пасажирів. А що вже говорити про водія, який мужньо їхав вперед, незважаючи на те, що позаду 12 годин кермування автомобілем.

На в'їзді до Волновахи нас зустрів блокпост. Фотоапарата не дістаю – попутники кажуть, що не варто. Проїхали без проблем. Солдати Нацгвардії ввічливі і тактовні.

Місто зовсім не схоже на Луцьк чи будь-який інший населений пункт на Волині. Тут тихо і малолюдно, багато дерев, які створюють враження, ніби потрапив у заселений парк.

Місцеві жителі дуже позитивно реагують на українську мову, відповідають "доброго дня", а не "здравствуйте".

Мені подобається спостерігати за депутатом Луцької міської ради Петром Нестеруком: він зі всіма вітається, тисне руки, постійно посміхається та фотографує. На урочистих подіях знімає відео та ділиться своїми враженнями від виступів дітей.

Петро Нестерук був надзвичайно комунікабельним, найбільше його цікавило, наскільки проукраїнсько налаштовані жителі Волновахи><span class=Петро Нестерук був надзвичайно комунікабельним, найбільше його цікавило, наскільки проукраїнсько налаштовані жителі Волновахи

Після концерту та закладання капсули, з якої виросте храм, будівництво якого ініціював покійний Луцький міський голова Микола Романюк, ми відправилися до Волноваської лікарні. Місцева ЦРЛ отримала гуманітарну допомогу від лучан у вигляді медикаментів.

День другий: руїни в Маріуполі та луцький Пушилін

Знищена будівля МВС у Маріуполі><span class=Знищена будівля МВС у Маріуполі

Другий день пройшов співзвучно з назвою романа Джека Керуака "В дорозі". Звісно ж, ми не вживали наркотиків та алкоголю, проте постійно кудись їхали.

Найбільше мені запам'ятався Маріуполь та краєвиди, які можна було спостерігати з вікна автомобіля, добираючись туди.

Вражає, чи не так?><span class=Вражає, чи не так?

На в'їзді – черговий блокпост. З відстані місто виглядає дуже незвично, особливо для волинянина. Уявіть собі картину: величезні труби, пагорби та житлові будівлі, над якими підіймається темна хмара – викиди індустріального Маріуполя.

За роки війни кількість населення там серйозно зменшилася. Абсурдним доказом цьому можна вважати відсутність черг у їхньому "Там-Тамі" (В Маріуполі також є "ПортCity" та "Там-Там").

Війни тут немає, проте присутні яскраві її відголоски, як от зруйнована будівля МВС в центрі міста. Виглядає це справді вражаюче, по-сумному вражаюче.

Окрім поїздок та серйозних роздумів, цього дня знайшлося місце й гумору. Чорному, деякою мірою.

Хтось з оточення нардепа Дмитра Лубінця помітив, що член нашої делегації Роман Мулярчук дуже подібний на одного з ватажків "ДНР" Дениса Пушиліна.

Ліворуч - Денис Пушилін, праворуч - Роман Мулярчук><span class=Ліворуч - Денис Пушилін, праворуч - Роман Мулярчук

Після оприлюднення цієї інформації чудовий вечір було зроблено для всіх, а Роман став найбільш популярною людиною, яка потрапляла в об'єктиви селфі-камер того дня на Донбасі, це однозначно.

День третій: солдати на передовій

Український захисник Вітчизни><span class=Український захисник Вітчизни

В останній день перебування на Сході ми відвідали військових. До так званого "нуля" нас не пустили, проте вдалося побачити, як живуть солдати за кілька кілометрів до лінії розмежування. Компанія зібралася чималенька: окрім нашої делегації, були помічники Лубінця, волонтери з Ковеля та інших міст. Приємно вразило, наскільки щиро та відкрито бійці зустріли гостей.

Фронтовий кіт><span class=Фронтовий кіт

Неозброєним оком видно, що вони втомлені та дуже сумують за домом. На фронті перебувають рік. Умови життя для війни, можливо, й прийнятні, хоча я так не вважаю. Для нормального життя – погані, якщо говорити стримано.

Телефони бійців, які люблять забагато розмовляти><span class=Телефони бійців, які люблять забагато розмовляти

Мають солдати і свій спортзал. Я б це швидше назвав спортивною кімнатою, проте основний важкоатлетичний снаряд (штанга) присутній, тому підтримувати себе в хорошій силовій формі абсолютно реально.

Запросили нас і до кухні, де нагодували смачним солдатським обідом.

Солдатська булочка з варенням><span class=Солдатська булочка з варенням

Один із бійців попросив мою флешку з фотоапарата та зберіг для себе спільні знімки з делегацією. Каже, що дуже цінує такі пам'ятні моменти та волонтерів, які нагадують, що про них не забули.

Ви ж теж не забуваєте?

Надрукувати
мітки:
коментарів
10 грудня 2019
07 грудня 2019
21 листопада 2019
13 листопада 2019
07 жовтня 2019
24 вересня 2019
15 вересня 2019
07 серпня 2019
09 липня 2019
20 червня 2019
03 червня 2019
28 квітня 2019
29 березня 2019
14 березня 2019
18 січня 2019