Поділитись:

Артем ЗАПОТОЦЬКИЙ: "Я не втрачаю надії, що зможу підвестися на ноги"

Вівторок, 11 липня 2017, 21:00

Почався третій раунд славнозвісної 19-ї позачергової сесії Луцької міської ради. У залі потужно, певною мірою – злісно, лунав голос чоловіка на інвалідному візку:

"Ви що хочете по кістках пройтися? У вас совісті немає. Я знаю, що таке смерть! Я в очі дивився їй, а вона мені".

Це були слова депутата від "Солідарності" Артема Запотоцького.

Я досі чітко пам'ятаю його шалений вираз обличчя.

У той день позначка на календарі зупинилися на 15 березні. За тиждень після цього ми домовилися записати інтерв'ю, проте через ряд причин зробити це вдалося лише через два з половиною місяці.

Зустрітися домовилися в Артема вдома. На подвір'ї мене зустрічає сам Артем та його кум, а також дві собаки.

Ми переходимо на інший бік подвір'я, сідаємо в альтанку.

"Сам будував дім. Там, де ти заходив, праворуч, – то старий будинок, ще з 1926 року, там я виріс. А тут тепер живу з дружиною та дітьми", – розповідає Запотоцький.

Кілька хвилин говоримо про ситуацію в місті "Off record", після чого я вмикаю свій диктофон.

"Дуже хотілося пити. Мені щось вкололи і повезли. Далі був дуже страшний момент, я вже не пам'ятаю нічого, окрім голосів, які чув. Відкрилися двері, і якась жінка сказала: "Что делать, они мне его уже мертвого бросили".

– Пропоную наше інтерв'ю розпочати здалека і повернутися на три з половиною роки назад, коли починалася Революція Гідності. Що змусило вас поїхати на Майдан?

Я юрист. Працюючи в судах, я чудово розумів, що наша країна немає майбутнього при такій владі. Якщо ти без грошей, знайомств та зв'язків, відстояти свої законні права неможливо.

Я не хочу, щоб мої діти жили в такій Україні, яка була тоді. Зараз зміни відбуваються. Повільно, але відбуваються. Звісно, що всі хочуть швидше, але, вибачте, ми 100 років будували "псарню". За три роки змінитися не вийде.

За зміни вам довелося заплатити власним здоров'ям. Ви пам'ятаєте той страшний момент, коли вас поранили на Майдані?

Мій мозок пам'ятає одне, але коли я почав перегляди фото, то побачив й інше, чого тоді не усвідомлював. Я знайшов багато фотографій, деякі вже через два роки після того. Ідентифікував себе за штанами та кросівками.

Зараз я це переглядаю, як слайди, і бачу, що пам'ятаю не все, я втрачав свідомість, хоча і не відчував цього.

А з того, що пам'ятаєте, про що ви тоді думали, що відчували?

Пам'ятаю, що я задихався, не вистачало повітря, далі дуже різко пекло в животі. Я крикнув хлопцям, що не відчуваю ніг, вони сказали, що підтягнуть мене, як стихне стрільба. Я перевернувся, розстібнув куртку. М'язи були розслаблені, бо заділо спинний мозок...Через це роздуло живіт. Хлопці побачили і крикнули: "Нічого собі в тебе пузо!" Я це запам'ятав на все життя (посміхається).

У мене у внутрішній кишені були документи, ключі до автомобіля, я не міг туди дотягнутися. Я відстібнув один рукав та дістав телефон, спробував додзвонитися нинішньому депутату Ківерцівської районної ради Анатолію Пушкіну, родині, але ніхто не відповів…

Дуже хотілося пити. Мені щось вкололи і повезли. Далі був дуже страшний момент, я вже не пам'ятаю нічого, окрім голосів, які чув. Відкрилися двері, і якась жінка сказала: "Что делать, они мне его уже мертвого бросили".

Як проходила ваша реабілітація?

Я не втрачаю надію, що зможу підвестися на ноги. Хоча травма дуже важка, але шанс є. Мені казали, що я буду тільки лежати. Але не вгадали.

В Ізраїлі я очікував на операцію, проте лікарі оглянули і сказали, що немає сенсу її робити, потрібно займатися реабілітацією. Вона зводилася до оволодіння навичками та збереження й відновлення нервових зв'язків.

Це болісний процес?

Потрібно себе змусити. Лікар казав, що за двадцять років його практики я четвертий, хто хоче боротися. Я пробув там чотири місяці, а вони кажуть, що зазвичай тримають лише два. Але побачивши, скільки я беру від реабілітації, залишили ще.

Я втратив багато: куля "з'їла" лівий суглоб, я її видавив вправами минулого року. У мене відсутній хрящ у лівому плечовому суглобі, починався некроз, але я його зупинив.

У 2015 році ви стали депутатом Луцької міської ради. З огляду на ваше поранення, чому пішли в раду? Можливо, варто було займатися собою?

Ні. Я тут народився та виріс, половина людей, які голосували на цьому окрузі, знають мене ще з часів, коли я "під стіл пішки ходив" (сміється). Я розумію проблеми району, знаю, що і як потрібно виправити. Для прикладу, з кінця тижня розпочнеться капітальний ремонт прибудинкової території. Рухаємося.

"Розмова була про те, що Миколі Ярославовичу знадобиться півроку-рік на реабілітацію, а Вусенко тим часом буде виконувати обов'язки міського голови. Нам було зрозуміло, що ми будемо робити та в якому напрямі рухатися. Через півгодини після цієї розмови стало відомо, що Романюк помер"

– Перший рік вашої каденції пройшов під головуванням Миколи Романюка. Чим був особливий Микола Ярославович?

Я отримав колосальний досвід, спостерігаючи, як він веде сесії та робить різні речі. Він палив, я теж палю, як бачиш. ( Під час розмови Артем постійно тримає в руках люльку, час від часу підсипаючи туди тютюн. "Не соромся", – каже він, коли я зізнаюся, що також почав палити та пропонує цигарку).

Упродовж року я мовчав. Вчився, читав законодавство, дивився, як поводяться різні політичні сили, які рамки встановлені у міській раді…

Як боксери в перших раундах: підлаштовувалися.

…саме так, боксом я теж займався. Тепер мені все просто та зрозуміло, я бачу, що варто робити, чого непотрібно.

Про Романюка лише теплі спогади. Дуже шкода, що так сталося. Він був господарником, він переймався містом. Я дивлюся на те, що відбувається зараз, – Луцьк тріщить. Ми маємо перевиконання 108 мільйонів гривень за минулий рік, їх не вистачає. Це просто жах.

Після його смерті у Луцькій міській раді почали робитися безпрецедентні речі. Першим дзвінком став вихід із партії місцевого лідера "Солідарності" Євгена Ткачука. Чи знали ви вже тоді, що він перестане працювати в "унісон" із "Солідарністю"?

Ні, я до останнього моменту не знав. У той час лежав у лікарні: впав із машини, отримав серйозні пошкодження, досі не можу від цього відійти. Я був в опіковому відділенні, а Микола Ярославович – у реанімації. Ми зібралися фракцією, окрім Наталки Бунди. Розмова була про те, що Миколі Ярославовичу знадобиться півроку-рік на реабілітацію, а Вусенко тим часом буде виконувати обов'язки міського голови. Нам було зрозуміло, що ми будемо робити та в якому напрямі рухатися. Через півгодини після цієї розмови стало відомо, що Романюк помер.

Після, так званого демаршу Ткачука, лідером місцевої "Солідарності" став Петро Нестерук. Фактично синхронно із призначенням він став головним антигероєм публікацій та сюжетів кількох волинських ЗМІ…

Які напряму підв'язані до УКРОПа.

…як ви оцінюєте таку раптову увагу до Нестерука?

Це політичний тиск насамперед. Щоб не говорили, а кінцевий висновок повинен бути за правоохоронними органами. Ніхто не має права казати, що ти злодій, поки немає рішення суду.

Такі звинувачення лунали не лише від ЗМІ, а й від самого Ігоря Поліщука.

Наскільки я знаю, Нестерук подав позовну заяву про відстоювання честі й гідності й спростування недостовірних фактів.

Якщо суд задовільнить вимоги Нестерука, Поліщук буде змушений вибачитися за свої слова?

Щонайменше. Як я розумію, він муситиме це зробити у тому ж ракурсі, як він звинувачував: починаючи з ефіру на "Аверсі" та закінчуючи "Волинськими новинами". Плюс сесія.

Як ви гадаєте, Поліщук вибачиться?

А хіба він матиме вибір? Рішення суду обов'язкове до виконання.

Ви заступник Петра Нестерука. Чи відбувався тиск щодо вас?

У мене немає бізнесу, і його в Луцьку й не буде. Я працюю юристом на "Континіумі". Дякую покійному Ігорю Мироновичу (Ігор Єремеєв, – "К") та Степану Петровичу (Степан Івахів, – "К") , які дають мені роботу, а це багато в моїй ситуації. Мене не списали, як людину, яка має фізичні вади. Головне, що все в порядку з головою. Тиску поки немає, хоча шукають, нема за що зачепитися (посміхається).

Перейдемо до теми виборів, які повинні відбутися…

– Будемо надіятися, що вони нарешті відбудуться! (в цей час Запотоцький знову розкурює свою люльку, а я беру ще одну цигарку).

– ...давайте уявимо, що вони відбудуться саме 24 вересня, як рекомендував профільний парламентський комітет. Якими ви бачите цих три місяці для Луцька?

– У нас буде інший голова та інший порядок роботи.

– Яким ви бачите розвиток міста?

– Мені імпонувало, імпонує та буде імпонувати те, що бачив Романюк. Прикро, що при ньому фракція "УКРОП" кричала, що це все непотрібно. А зараз вони чітко продовжують всі починання Романюка. Нічого нового вони не принесли. Деякі речі, які робив Микола Романюк, стали гіршими. Луцьк тріщить… Просто тріщить.

– Чи варто піти на масштабне переформатування ради та переобрати депутатський склад? Такі пропозиції лунали неодноразово.

– Мені здається, що це непогана ідея.

– У такому разі будете знову балотуватися?

Так, я ще не все зробив для свого округу і розумію, як повинно розвиватися місто.

Ну і наостанок, кого ви бачите міським головою?

Це повинен бути господарник, який думатиме про місто, а не дивитиметься на політичні фарби.

Є такі люди?

Є. Але нехай вони самі про себе говорять.

Надрукувати
мітки:
коментарів
28 березня 2024
10:30
27 березня 2024
19:30
23 березня 2024
09:53
22 березня 2024
21 березня 2024
17:46
19 березня 2024
18 березня 2024
20:30
14 березня 2024