Поділитись:

Волинь "ігроманська"

Четвер, 29 червня 2017, 07:40

"Золоте правило казино: нехай грають як можна довше. Нехай повертаються і знову грають! Чим довше гра, тим більше програш. У підсумку - ми отримуємо все", – слова, які ви почуєте, переглянувши фільм Мартіна Скорсезе "Казино", абсолютно чітко резюмують світ азартних ігор.

Байдуже що це: ігрові автомати, ставки, тараканячі бої. Людина, яка захворіла, гратиме у все, у все, що дасть їй ту неповторну емоцію, емоцію, якої в буденному житті не відчути.

Зараз мені 23 роки, я доволі успішний журналіст, мене цікавить політика та багато інших сфер, які абсолютно не мають відношення до азартних ігор. Проте 6 років тому ситуація була інша.

Ковель, ніч... Я сижу у підвалі в якому знаходяться ігрові автомати. Окрім мене, в залі ще один чоловік. Спостерігаю за його грою. Він стоїть на коліні, активно та різко рухається щоразу, коли натискає "Spin".

Він говорить з автоматом: то ніжно, то злісно, обіцяє, що більше не гратиме, тільки "дай...дай мені "книжечки".

Коли гроші закінчуються, він лається, обзиває "апарат", замахується до нього та йде геть, обіцяючи спалити "цю контору".

Таких гравців – більшість. Вони не прагнуть виграти, вони вже й не вміють вигравати. Вони просто намагаються пограти як можна довше. На фото, один з таких чоловіків. Теж Ковель, теж ніч, щоправда підвал інший, але ігри все ті ж, що й колись.

Тепер найближчі #Сім_Сорок від мене будуть про світ азартних ігор, мій власний досвід лудоманії та поради, як не стати залежним від цього на все життя.

Надрукувати
мітки:
коментарів