Чому українці стають байдужими

Чому в Україні так важко отримати послуги? Чому так важко скористатися своїм правом?

Навіть звичайна оплата комунальних послуг може вивести з рівноваги. По-перше, щоб заплатити за спожиті світло-газ-воду треба вистояти в кілометровій черзі (чи то термінал, чи каса), по-друге, навіщось додатково повідомити кількість використаної води в місцевий водоканал. Невже ці структури (банки і підприємства) не можуть комунікувати? І як людям вистачає терпіння, щоби оформити субсидії? Добре, що помалу все переводять в онлайн.

Подібна ж ситуації може бути й з оплатою навчання у ВНЗ, де і бухгалтерія вишу, і деканат, і банк розміщені в одній будівлі. А ходити і звітувати про оплату студентам доводиться в кожну структуру окремо.

Якщо раптом у вас, до прикладу, проблеми з водопроводом (чи будь-яка інша несправність, яку не можна вирішити самостійно), то треба бути готовим до того, що якомога швидше ніхто вам нічого робити не буде. І взагалі: для того, щоби хтось щось відремонтував, потрібно буде обійти зо три структури, в кожній з яких скажуть, що це не їхня компетенція. Згодом отримати купу паперу і дочекатися вільного працівника.

Коли випадково пропадає світло чи інтернет – доводиться просто чекати й гадати, коли вони з'являться. На інформацію за гарячою лінією годі й сподіватися: або ніхто не відповість, або нічого не знають, але заспокоять швидким вирішенням "невідомої" проблеми.

Оформлення будь-яких документів, видача якихось довідок – це ж взагалі дев'ять кіл пекла.

А щодо лікарень – окрема мова. Спершу – писанина, потім – черга. Увесь день займе. І ще багато-багато прикладів, коли ніби маєш право, а використати його уже й не хочеться…