Поділитись:

Україно, бажаю нам..

Четвер, 24 серпня 2017, 07:40

Хотілося у цей день написати щось щемливе, пафосне, яке б за душу брало і пробивало на сльозу. Але не вмію. Вже який рік незалежності і так вже не пристойно говорити про молоду державу. Залишу цей момент політикам, які обіцяють світле майбутнє. Багатьом представникам мого покоління, яким під 30-ть або десь біля того, не дуже віриться у це світле майбутнє. Точніше, навіть не так. Не віриться в ідею українського світлого майбутнього як якогось загального поняття, до якого прагнемо.

Віриться в успіх окремих людей, сімей, ідей, ресторанчику на розі, автомайстерні на околиці…Але ось у те, що усі вже от-от заживуть достойно, не дуже віриться.

Спочатку були дуже бідні 90-ті. Потім був кризовий 2008-ий. Перестояли дві революції. Зустріли війну. Отаке дитинство, юність та початок молодості. І вже у 25-ть ти молодий і зелений, але повний скепсису, підозр, цинізму та недовіри.

Стільки емоцій, оптимізму, чистих сердець та найжахливіше життів передчасно згасли. За цим круговоротом все важче знайти щось, що викликає усмішку. Їдеш тими ямами, і у кожній дірці бачиш пузатого корупціонера і бухтиш, як старий дід. Йдеш у лікарню, а там падлюка в білому халаті розповідає на скількох курортах він побував. А поруч санітарка, яка не була на Світязі ні разу. І знову бухтиш, як дід. Йдеш у мерію, а там чиновник тобі хамить, і знову бухтиш, як дід. Ідеш в спортзал, а з тобою адміністратор не вітається, і не зрозуміло, чому така низька якість сервісу. Сідаєш писати текст про незалежність, а знову бухтиш, як дід, а тобі навіть 30-ти немає. А потім дивуєшся, чому іноземці завжди усміхаються, а у нас такі сірі фізіономії. Бо дістає!

З іншої сторони, мабуть, цей процес, ця стадія бухтіння – це частина реабілітації. Колись вірили в успіх загалу, держави, яку асоціювали зі столицею, верхівкою влади. Сподівалися, що хтось комусь допоможе. Зараз вірять або ні у себе, в свою ідею, своє рішення. І це товариство індивідуальностей має гарні шанси бути добрими господарями. Хай навіть трішки бухтячи, як старий дід)

Тому бажаю нам, Україно, більше вірити у себе, в свою індивідуальність. Частіше проходити медогляди і більше себе любити. Перестати пити та курити. Це економічно не обґрунтоване смердюче заняття. Тим паче воно вбиває пам'ять, а її часто бракує. Бажаю усміхатися частіше і завжди вітатися. Бажаю нам не заздрити і нікого не винити у власних бідах. Більше зосередитися на власних успіхах, аніж на провалах інших. Читати, читати, читати і ще раз читати. Бажаю нам, звісно, миру. І ще раз доброї пам'яті.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

Надрукувати
мітки:
коментарів