"класная бєлая мєдвєдіца" як відчуття ейфорії

Що Ви робите, коли відчуваєте себе щасливим? Знаю людей, які в цьому стані танцюють, інші – сміються, а ще інші – згадують про "класную бєлую мєдвєдіцу". Логіку пояснити важко, проте про яку логіку йде мова, якщо відчуття ейфорії і щастя може переповнювати надто раптово?!

Говорячи про це, мені, як дівчині з Рівненщини, хочеться розповісти про мандрівку Волинню у прес-турі, який організували протестанти. Вдалося побачити Згоранське озеро, яке перепливав нардеп Ігор Гузь (вже подія), відвідати комплекс "Агапе", про який неодноразово чула від знайомих, зазирнути в очі людям, які мріють побачити своїх дітей чи батьків і моляться за них.

Психологічно тяжко було заходити в кімнати до бабусь в будинку милосердя "Віфесда", що в Нововолинську. Там дуже раді новим відвідувачам, але після першої історії жіночки, яка розповіла, що має двох дітей, але вони виїхали закордон, а її просто лишили тут, сльози самі наверталися на очі. Вона одним словом змогла розчулити і повернути свідомість на 180 градусів – "Я лишилася тут "доживати". В кімнату, де були бабусі, які не можуть ходити, я зайти не змогла. Дуже шкода, що інколи через купу різних обставин чи проблем, люди втрачають, забувають, залишають своїх батьків деінде, але не біля себе.

По-своєму зумів вразити маленький Арсенчик, який у дитячому центрі "Ковчег" організував власну екскурсію. Можна з упевненістю сказати, що в малого була ейфорія від камер, націлених на нього. Навіть коли демонстрував, як він вміло залазить на "другий поверх" свого ліжечка від радості промовив фразу "Хочеться сказати класная бєлая мєдвєдіца". Вона смішила не менше будь-якого іншого дитячого перла і тепер завжди асоціюватиметься саме з хлопчиком із дитячого центру "Ковчег".

Реабілітаційний комплекс "Агапе" зарядив мене вірою у власні сили. Олександр та Роман стали взірцями того, як не дивлячись ні на що варто долати перешкоди, боротися і ставати сильнішими. Вони зуміли показати, що неповносправності не існує. Ці люди як усі інші можуть самостійно чистити зуби, працювати за комп'ютером, готувати страви на кухні та багато іншого.

Після повернення до Луцька із прес-туру мені було над чим подумати та зробити висновки. Зараз, маючи здорових батьків та рідних, маючи сили ходити на улюблену роботу, зустрічатися із друзями, спілкуватися, читати, бігати і стрибати, я впевнено можу сказати, що я щаслива. А Ви?