Поділитись:

Національна ідея України: міф чи реальність?

Вівторок, 28 листопада 2017, 16:30

Після проголошення незалежності перед Україною об'єктивно постало питання про необхідність формулювання нового змісту національної ідеї, яка б стала чинником консолідації українського суспільства, формування відповідного рівня національної самосвідомості й ідентичності громадян країни, духовною основою державотворення. Проте до цього часу в суспільстві існує ідейно-ціннісний вакуум щодо розуміння спільної мети і спільного бачення майбутнього, відсутня чітко окреслена ідея загальнонаціонального масштабу. Серед учених, політиків, експертів дискусійним залишається питання стосовно методології визначення національної ідеї сучасної України, і, насамперед, на якій основі вона має формуватися: на націоналізмі титульної нації, національно-державницькому інтересі, патріотизмі чи на зовсім інших засадах. Усе це зумовлює актуальність і значущість зазначеної проблеми, яка потребує окремого розгляду.

Постреволюційна Україна зіткнулася із новими викликами, що стали перешкодою процесу демократизації держави на всіх її рівнях. При загострені політичної, економічної, соціальної криз, які все далі прогресують, суспільство потребує ідейної основи заради консолідації. Щоб стати успішним проектом, сучасна українська національна ідея потребує модернізації, адаптації не лише до жорстких реалій суспільства і політичної нації, а й тих цивілізаційних, геополітичних, економічних викликів, з якими зіткнулася Україна на початку ХХІ ст. Тобто нагальною постає потреба наповнення національної ідеї новим ідеологічним змістом, який відповідав би цивілізаційним, науковим, інформаційним процесам нового тисячоліття.

Основною функцією національної ідеї є об'єднувальна функція. Суть якої полягає в збереженні держави в кризовому стані за рахунок ціннісних орієнтирів, що служать життєво необхідним фактором у суспільстві. Так, для прикладу, національна ідея Швейцарії – це ідея союзу вільних людей. Тут, на відміну від більшості країн, немає і ніколи не було монархії. Рішення завжди ухвалювалися через референдуми, все вирішував народ. Ми можемо сказати, хто президент Франції, США, але мало хто може назвати ім'я президента Швейцарії. Адже він змінюється щороку – і це показник того, що тут панує повна демократія. Це приклад національної ідеї, яка не ґрунтується на мові чи етносі. Якщо говорити про США, то ця країна має, напевно, найчіткішу національну ідею. Ідеалом тут є self-made man - "людина, яка зробила себе сама". Якщо росіянин прагне знайти мільйон, то американець – зробити мільйон. В Америці людина, що успадкувала або знайшла мільйон, героєм не стане. Набагато важливіше і почесніше – створити справу, отримати капітал і допомогти суспільству розвиватись. Демократія та свобода тут потрібні не як самоціль, а як засіб для досягнення мети. У цьому і полягає "американська мрія".

Україна, маючи всі можливості для розвитку, за останні 20 років втілила лише першу, проміжну ідею – незалежність. Друга ідея, на жаль, так і не була сформована. Сучасні реалії ставлять під сумнів виконання і першої. Кланово-олігархічна система, що сформувалася в нашій державі, все частіше натякає на внутрішньо-окупаційний стан нації. Він проявляється у тіньовій владі в державі олігархів, що здійснюється здебільшого корупційним шляхом, підкупом чи іншим фінансовим узалежненням найвищих урядовців, коли Кабінет Міністрів стає своєрідним комітетом з управління справами певного кола осіб, перетворюючи саму державу фактично на "акціонерне товариство". За таких умов нація не може повноцінно розвиватись, особливо коли ЗМІ перебувають у тих же самих руках, які закулісно впливають на державну політику. В такому разі суспільством легко маніпулювати. Такий стан подій перетворює націю із модерної у неофеодальну.

У зв'язку з тим, що національна ідея повинна базуватися на вирішенні найлегальніших проблем, для України можна запропонувати її у поетапному вигляді. Оскільки національна ідея – це, по суті, ідеологія розвитку нації та держави, то перший етап полягає у створенні умов розвитку, які можливі лише через знищення панівної кланово-олігархічної системи, як гальмівного фактора в суспільстві та держави в цілому. Олігархічна клептократія змушує всю країну розвиватися й трансформуватися не в інтересах абсолютної більшості громадян, а в інтересах вузького кола "господарів життя". Тому, зламавши її, нація зможе вийти із внутрішньо-окупаційного стану і стати на шлях вдосконалення та модернізації в політичній, економічній та соціальній сферах.

Другий етап формування національної ідеї полягає в налагодженні стратегії культурного розвитку. Популяризація української культури та мови, що служить для самоіндефікації нації як такої. Українське суспільство ХХІ ст. потребує насамперед глибинного усвідомлення того, що державність і демократія – це не лише політичні, але й культурні та духовні цінності. Культура створює духовний світ людини, який, своєю чергою, вибудовує шкалу цінностей і моральних пріоритетів, формує аксіологічний простір. Долучення до національної культури, сприйняття її як необхідної умови гармонійного стану людини, є підґрунтям подолання світоглядної обмеженості та провінційності, звільнення від стереотипів, що тримають у полоні свідомість, формування збалансованої політики національної пам'яті.

Третім етапом, після виконання двох перших, може служити забезпечення миру та стабільності, за допомогою налагодження мирних відносин із сусідніми державами, укладенням союзів та будівництвом власних, потужніх, збройних сил, економіки та громадянського суспільства. Таким чином завершальним етапом української національної ідеї буде прагнення перетворити державу на сильний суб'єкт міжнародної політики.

Отже, у зв'язку з реаліями ХХІ ст. українська національна ідея, яка повинна служити локомотивом розвитку суспільства як об'єднувальний та направляючий елемент нації потребує адаптації. Її слід модернізувати, відповідно до нових цивілізаційних та геополітичних викликів. Таким чином її можна сформувати поетапно в такому виді: зруйнувати панівну кланово-олігархічну систему як гальмівний фактор держави та нації в цілому та стати на шлях будівництва громадянського суспільства, розвиваючи економічний потенціал держави; налагодити стратегію культурного розвитку та невід'ємно популяризувати українську культуру та мову як елементи самоіндефікації нації; забезпечити стабільність внутрішнього розвитку суспільства, гарантуючи безпеку на міжнародній арені, перетворивши Україну з об'єкта в суб'єкт міжнародної політики. Безперечно, це питання потребує подальшого вивчення. Національна ідея як своєрідний проект майбутнього нації повинна існувати, особливо в умовах зовнішньої та внутрішньої загрози, яка нині є актуальною та несе загрозу перетворення в майбутньому українців із нації у народність.

Надрукувати
мітки:
коментарів