Коли музика – не зовсім музика

Вулична музика надає місту своєрідного шарму. Якщо її небагато, вона гарна і не надто гучна. Ну принаймні прийнятна, бо поняття гарного у кожного своє.

Особливо музика вливається у старій частині міста: звук духових чи струнних відлунням пронизує закутки будинків, аж хочеться крокувати в такт.

Ну хто не знає музики скрипаля, який зрідка грає біля ЦУМа. Чи клоуна-саксофоніста? Він частенько "виступав" на Театральному майдані. Або ж гурт чоловіків, які злагоджено виконують відомі композиції на вулиці Лесі Українки? Мені здається, таким музикантам не так важливі гроші, як слухачі. Ненав'язливо, талановито, щиро.

Але є ж не така мила вуху музика. І коли трохи потепліє, її побільшає. Молодь, яка виносить на вулиці свої інструменти і під невпевнений музичний супровід виконує ще більше невпевнено відомі загалу пісні. А їхні помічники бігають в народ і випрошують грошей. Якби музика була якісна – ніяких питань. А так – не розумію, навіщо?

Буває, що на одному клаптику вулиці музики забагато. Тут – джаз, а через декілька кроків – "Океан Ельзи", а разом – какафонія. Чи деколи музиканти трохи перебільшують із гучністю чи тривалістю своїх виконань. Коли працюєш або відпочиваєш під пісні, які сам не вмикав, не завжди отримуєш задоволення.

Все має бути гармонійно. Місто повинне мати своє звучання, але коли музика недоречна, вона перестає бути мистецтвом.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.