Іван "Луцький" Ариванюк: "Я робив більярдні киї для чемпіонів та президентів"

– Cкажи мені таку річ: у більярд любиш грати? – запитав якось Лучик під час вечірнього телефонного дзвінка.

– Та ні.

– А вмієш?

– Ні.

– То маєш ще два тижні, щоб навчитися. Треба буде висвітлити турнір на честь Івана Ариванюка і, можливо, домовитися з ним про інтерв'ю.

Згодом Андрій (це, до речі, головний редактор ІА"Конкурент") скинув довідку про Івана Івановича. "Портрет, який він зробив, висів в кабінеті Щербицького", "Фідель Кастро подарував йому книгу зі своїм автографом", "перший майстер з більярдного спорту України", "поспішіть замовити кий у легендарного Івана "Луцького" та багато іншого було вказано там...

"Ого, – подумав я. – Це може бути дуже гарний матеріал. Вибору нема: потрібно підготуватися".

За день до інтерв'ю я зайшов у культовий "George's Club" просити директора закладу Юрія Короля домовитися мені про зустріч із Іваном Івановичем.

"Та він тут, грає у більярд", – сказав Юра та пішов кликати поважного майстра. Іван Іванович підійшов за хвилину, дістав гребінець та причесався.

"Івановичу, сідайте, сьогодні записувати не будемо, просто поговоримо. Це Руслан з видання "Конкурент", вони наші інформаційні партнери", – звернувся директор клубу до Івана "Луцького", помітивши, що він неправильно його зрозумів...

Говорити під запис домовилися наступного дня у тому ж ""George's Club". Іван Іванович в руках тримає шкіряну сумку, яку згодом покладе на стіл.

"Гунчик обіцяв, що прийде на відкриття змагань", – каже він Юрію, поки я п'ю каву і чекаю початку розмови.

"Давайте пересядемо за той маленький стіл", – пропонує майстер.

Ми переміщаємося, я вмикаю диктофон та ставлю перше питання...

– Нещодавно вам виповнилося 70 років, через два дні у цьому ж залі відбуватиметься турнір, присвячений вам. Скажіть, чи думали ви в роки своєї молодості, що станете знаковою людиною в історії українського більярдного спорту?

– Мені було близько 25 років, коли я розпочав грати у більярд. Цьому передувало моє навчання. Я закінчив художнє училище з відзнакою та отримав фах майстра-різьбяра по дереву. Згодом очолив сувенірний цех, де ми виготовляли продукцію, яка потрапляла в Канаду, США, Польщу та інші країни.

– Різноманітні сувеніри? Чи тільки більярдні киї?

– На той час про киї ніхто навіть і не думав… Коли мені в Луцьку надали квартиру для проживання, я проходив повз Будинок офіцерів та почув знайомий звук більярду. Чому знайомий? Бо перед цим я відпочивав у Мукачеві, де мені вдалося познайомитися з цією грою. Я зайшов, подивився й почав навідуватися туди регулярно. З дитинства склалося, що за всі свої справи я брався дуже серйозно й намагався їх довести до логічного завершення: стати кращим.

– Давайте повернемося до вашої роботи в сувенірному цеху!

– Я виконував почесні завдання від нашого партійного керівництва (йдеться про радянські часи). Вони їздили за кордон і при зустрічах з іноземними керівниками, звісно ж, дарували традиційні українські сувеніри, портрети на дереві…

– Я десь читав, що в кабінеті першого секретаря Комуністичної партії України Щербицького висів портрет Леніна, виготовлений вами.

– ... Раніше кожна область звітувала в Києві про свої досягнення в сфері культури. Волинська делегація замовила в мене портрет Леніна. Я гарно над ним попрацював, це не була копія чужої роботи, а мій особистий творчий погляд. Щербицький побачив цей портрет та, певно, вирішив, що він гідний того, щоб прикрашати його особистий кабінет.

– Для вас було важливо, що ваші роботи високо цінувалися у таких почесних на той час колах?

– Я дуже старався кожну наступну роботу намагався виконати краще. Відбувався постійний розвиток, і це дало результати.

– Поставлю одне питання про більярдний спорт та повернемося до історії вашої творчості. Ви, якщо не обманюють в мережі інтернет, перший майстер з більярдного спорту в Україні. Як багато потрібно тренуватися, скільки часу в день грати, щоб досягнути такого звання?

– Я спеціально для цього не тренувався. Фактично я просто проводив свій вільний час біля більярдного столу. У цій грі присутня своя логіка. Я б сказав, що це шахи та стрілецькі види спорту поєднані в один.

Я регулярно вигравав чемпіонат області, створив федерацію на Волині. Це був початок волинського більярду.

Тоді не було фахівців, які б на якомусь високому теоретичному рівні навчали нас грати, але так склалося, що я зайняв третє місце на чемпіонаті України. Тоді це були перші роки незалежності нашої країни, призерам загальнонаціональної першості присвоювали звання майстра спорту. Загалом у мене 10-й номер значка майстра спорту.

(Піджак видатного майстра прикрашає цей історичний значок майстра спорту, після інтерв'ю він зніме його та покаже зворотній бік, на якому красуватиметься номер: "0010").

– Ви пишаєтеся цим досягненням?

– Я дуже вдячний нашій державі та людям, які визнали більярд спортом. Раніше говорили, що у більярдних клубах збираються люди з не найкращою репутацією. Насправді ж в більярдну приходили всі, але більшість – інтелігенція. Для них більярд був самовираженням.

– Розкажіть про те, як виготовляється більярдний кий. Яку для цього використовують деревину, обладнання? Скільки часу йде на його виготовлення. Я десь читав, що цілий рік…

– Може й таке бути…

– Розкажіть детальніше, будь ласка. Не треба розкривати нам ваші секрети.

– Перебуваючи у Москві, я вирішив купити собі кия. Але виявилося, що його ціна дорівнює моїй річній заробітній платі. Я тоді подумав: "Та я ж це можу зробити сам". Проте згодом почалися проблеми. Потрібно було творчо вникати, вивчати досвід майстрів, яким вони не ділилися. Навчання відбувалося на інтуїтивному рівні.

Але коли я вже навчився, то мій кий вибрав Аслан Бузоєв, який два чи три роки поспіль ставав чемпіоном СРСР, граючи ним. Спочатку це було моїм хобі. Але з розпадом СРСР для народної творчості почалися важкі часи. Виявилося, що мої сувеніри нікому не потрібні. Їхня ціна стала мізерною. Я зрозумів, що потрібно серйозно займатися киями. Я робив два киї за чотири місяці, і це перекривало мою заробітну плату за рік.

– З якого дерева виготовляєте киї?

– Це екзотичні, найдорожчі породи дерев. Для прикладу кілограм зміїного дерева коштує 60 євро. Для кия з такого дерева тільки на матеріал потрібно 600 євро.

– А що важливіше: майстерність більярдиста чи кий, яким він грає? Або ні, якесь некоректне питання. Яку роль відіграє кий в успішності гравця? Як багато від нього залежить? Чи можна простим києм вигравати першості в людей, які грають елітним інвентарем?

– Можливо все. Кий з нижчою ціною цілком може бути професійним, якщо він зроблений якісно!

– Кому ви робили киї з відомих людей? Можливо, політикам, бізнесменам, артистам?

– (задумується). Я робив більярдні киї для чемпіонів та президентів (посміхається).

– Я знаю, що у вас є книга з автографом самого Фіделя Кастро. Пригадайте та розкажіть, будь ласка, як вона вам дісталася?

(Несподівано Іван Іванович піднявся та одягнув свій піджак, засунув руку у внутрішню кишеню та дістав маленьку книжечку темно-червоного кольору. "Своєю роботою я заслужив ось таке почесне звання Заслуженого майстра народної творчості Української РСР", – каже він та починає детально розповідати історію про подарунок від Фіделя Кастро)

– Брежнєв та Щербицький їздили на Кубу. Вони замовили портрет. Звісно, що не в мене особисто. До мене вже звернулися інші люди та сказали, що я маю почесну місію зробити портрет Фіделя Кастро. Я не знав для чого, але підійшов творчо до роботи…

–Творчо – це як?

– ...Я не копіював якихось видатних художників. Я вивчав хроніку, дивився його фотографії і сформував своє бачення портрету, яке реалізував за допомогою особливої техніки: гравюра на дереві. Я використав клен та червоне дерево і виконав його у самобутньому вираженні народного майстра.

Коли я робив, то зовсім не здогадувався, для кого. Я навіть не підписав цю роботу. Я ж не Рєпін, щоб все підписувати (сміється). Я просто відповідально зробив своє замовлення.

Компетентні люди, які були там присутні, розповідають, що Кастро вирішив подякувати та підписати для мене книжку. Звісно ж, він почав питати, як мене звати, а ніхто не знав (посміхається). Телефонували з Куби в міністерство, першу приймальню та дізналися, що це зробив Ариванюк.

(Раніше майстер відкрив свою шкіряну сумку та дістав звідти фотографії виготовлених ним київ. Разом з ними на стіл перемістилася книга, яка спокійно лежала до цього часу. На титульній сторінці літературного твору самого Фіделя Кастро червоним кольором на невідомій мені мові написано кілька слів та поставлено підпис автора, тобто самого Фіделя. Іван Іванович дає чорно-білий ксерокс цієї сторінки, де прикріплено переклад написаного: "Товаришу Івану Ариванюку за його картину. З гарячими обіймами. Куба, лютий 2, 1974 рік").

– Ви були шоковані тоді?

– Я робив портрети багатьох діячів, але так сталося, що Фідель підписав мені цю книжку. Вона має свою цінність!

– А хто вам передавав цю книгу?

– Перший секретар Комуністичної партії України (сміється).

– В мене останнє питання: вас називають Іван "Луцький". Хто вас так назвав?

– Це мій творчий псевдонім. Коли я їздив на змагання, то в середовищі почали говорити просто Іван "Луцький". Всі знають хто це.

– Вам подобається?

– А куди я подінуся (сміється).

Спілкувався: Руслан ПИЛИПЧУК

Фотографувала: Валентина Мельник