Поділитись:

Про смаки не сперечаються? (!)

Понеділок, 19 лютого 2018, 07:40

"Міф" - це позивний всесвітньо відомого оперного співака Василя Сліпака, який він сам придумав під час перебування в зоні АТО.

Про це я дізналась із однойменної документальної стрічки геніального тандему документалістів – Леоніда Кантера та Івана Яснія. Чесно кажучи побачивши в афіші хто знімав цей фільм і не сумнівалась, що він вартий перегляду. Оскільки "Добровольці Божої Чоти", - це теж їхніх рук справа і, як на мене, сильна документалка. Після перегляду цього фільму думок було дуже багато і про конкретно долю і жертву Василя, і про більш глобальніші речі, які, як на мене, взаємопов'язані.

Дoкументальний фільм "Міф" - це ще один шедевр від цього колективу, який розповідає про історію життя та боротьбу та жертовність заради України соліста Паризької опери оперного співака Василя Сліпака, який загинув від ворожої кулі в зоні АТО.

Цікаво, що сам Василь вже біля 20 років не жив в Україні і поїхав в Європу, оскільки його унікальний голос українському мистецтву був непотрібний.

В цей час, а це (якщо не помиляюсь) середина 90-х нашому українському люду промивали мозок низькопробним музлом, з нехитрими мотивами і текстами (прости Господи) пісень. Бездарності, які як мавпи в вельветових трусах, скакали по сцені під "фанеру"– ось це наші високі чини вважали саме тим, що треба для "культурного" розвитку населення країни.

До речі від цього й досі не можемо відійти і пісні в стилі "геніального Бебешка" (ну і прізвище красномовне!) до цих пір "піпл хаває" ще й за немаленькі гроші.

Мені достатньо бачити кількість людей на концертах якихось розрекламованих та розпіарених бравих хлопців та дівчат, які "дригаються" під ті "чумачечі" пісеньки про булочки з маком, оленів, чи інші "високі матерії". Про відеокліпи на відомих музканалах взагалі мовчу – в чому, скажіть, естетика споглядати три хвилини чужу п'яту точку в латексних трусах?

Однак, скажімо, концерт українських артистів, які грають якісну музику і "без фанери" збирають аудиторію вдвічі меншу. Те ж саме можна сказати і про концерти класичної музики, а за оперу я взагалі мовчу. Так, можете закинути, що то музика на любителя і про смаки не сперечаються - в цьому якась рація є. Однак сумно, що людям легше викинути гроші на концерт бездарності чи ходити сім'ями на жахливі та банальні фільми, бо ж вони "не напрягають" аніж на щось дійсно варте уваги, після чого з'являються якісь думки, міркування чи взагалі нові знання й розвиток.

Чому серед європейців модно ходити в ту ж таки оперу, де свого часу виступав і наш Василь Сліпак, а в нас такий аншлаг хіба що на концертах якихось розпіарених осіб, які відкривають рот під фанеру? Коли вслуховуватись в тексти їхніх пісень, то не варто там шукати якусь логіку – вона відсутня…

Ось приблизно одна із думок, на яку мене наштовхнув перегляд цієї документальної стрічки. І не знаю чи то був день такий, а в інші дні були аншлаги (я надіюсь), але на "50 відтінків сірого" чи свободи, (чи як там називається?) прийшло значно більше люду… Надіюсь хоч поп-корном наїлись добре...

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

Надрукувати
мітки:
коментарів
13 грудня 2018
20 вересня 2018
29 серпня 2018
23 червня 2018
03 червня 2018
18 травня 2018
14 травня 2018
11 травня 2018
31 березня 2018
29 березня 2018
23 березня 2018
19 березня 2018